Доступність посилання

17 Грудень 2017, Київ 00:24

Час переосмислити характер війни. Україна та уроки від генерала Марка Міллі


Український воїн-артилерист і зенітно-ракетні комплекси Оса-АКМ. Місто Чугуїв, Харківщина, 22 серпня 2015 року (ілюстраційне фото)

(Рубрика «Точка зору»)

На початку листопада Військова академія США (The U.S. Military Academy on West Point) спільно з Центром передового досвіду НАТО з кібероборони (The NATO Cooperative Cyber Defence Centre of Excellence», Таллінн, Естонія) провели другу міжнародну конференцію з кіберконфліктів «International Conference on Cyber Conflict U.S». Дуже змістовний форум зібрав фактично міжнародну еліту сфери кібербезпеки. Завдяки відкритості наших партнерів є можливість вивчити і проаналізувати кращі світові підходи та практики з кібербезпеки. Мою увагу привернув виступ начальника штабу Армії США генерала Марка Міллі (General Mark A. Milley), який оприлюднив свої досить цікаві роздуми про майбутнє збройного та кіберпротиборства.

Трансформація

Від спікера такого рівня нелогічно очікувати банальних ідей про антивірусні програми та будь-які інші технічні аспекти кіберзахисту. Генерал Міллі з огляду на свою посаду та рівень відповідальності (на всякий випадок, він очолює найчисельніший вид збройних сил США) запропонував переосмислити в контексті кіберпростору сутність і характер сучасного та майбутнього збройного протиборства. Безумовно, загальна сутність війни й інших форм збройного насильства (знищення/знешкодження противника або спонукання його до певних дій, захоплення чи контроль територій, населення, ресурсів, урядів тощо) з роками залишаються без суттєвих змін. Але характер протиборства завдяки розвитку цивілізації в цілому та нових технологій зокрема періодично зазнає значних трансформацій.

Для нашого покоління ця трансформація пов’язана з розвитком нових інформаційних технологій. Світ впевнено рухається в сторону «інтернету речей», штучного інтелекту, нових можливостей соціальних мереж, машинного навчання («machine learning»), автономних автомобілів та інших роботів тощо. Україна рано чи пізно також відчує на собі всі переваги та виклики такої еволюції. Але будь-який прогрес завжди включає в себе безпекову складову.

Як колись масова поява кулеметів або танків вплинула на світові війни, так інформаційні технології і кіберзброя вже визначають характер сучасного протиборства. Мова йде не лише про протиборство «кібервоїнів» в кібердомені. Сучасний снайпер або командир мінометного розрахунку зазвичай використовують військову версію звичного планшету для підготовки стрільби, різноманітні безпровідні засоби комунікації (мова не йде про «звичний» в районі АТО мобільний телефон), навігаційні пристрої тощо. Тобто вони також стають уразливими від кібервпливу.

Важко заперечити, що поточні події в районі АТО та інші щоденні проблеми щодо безпеки і оборони держави значно закривають нам бачення майбутнього збройного протиборства. Але уразливість або непереможність збройних сил сьогодні значною мірою визначається тим, як наші керівники розуміють сучасні тенденції інформаційного протиборства, зокрема боротьби в кіберпросторі і через кіберпростір, особливості кібердомену та адекватно (бажано на випередження) трансформують збройні сили (й інші силові структури) до майбутніх викликів. Цей рух може мати як поступальний прогресивний напрямок, так і зворотній. Головне, не дати себе випередити противнику. Враховуючи, хто на сьогодні для нас є головним ворогом, важко знайти кращий мотиваційний чинник для створення і реалізації потенціалу кібероборони держави.

Ми часто забуваємо, що інформаційні технології або кіберпростор – це не тільки проблеми, виклики і загрози. Для військових – в першу чергу це нові можливості. Сучасні інформаційні технології дозволяють «бачити» територію воєнних дій (у тому числі район кібероперацій) повністю та в «он-лайн» режимі. Розуміння поля бою дозволяє вибірково застосовувати засоби ураження. Там, де раніше був потрібний артилерійський дивізіон – сьогодні достатньо 1-2 вогневих засобів з високоточними боєприпасами, адекватними засобами розвідки та управління. На всякий випадок – це реальний шлях ефективного впливу на ворога, економії власних сил, збереження життя особового складу, зменшення негативного впливу воєнних дій на населення та навколишнє середовище.

Кадри понад усе

На початку виступу генерал Міллі попросив у присутніх підняти руки тих, хто має військове звання не вище від капітана та вік не старший від 27 років. Власне, навколо майбутньої ролі молодого покоління і була побудована доповідь генерала. Фундаментальні зміни у збройному протиборстві та діям в кіберпросторі можливі за участю молодих, амбіційних, розумних військових фахівців нової генерації.

Раніше через швидкість технічного прогресу кардинальні зміни у збройному протиборстві відбувалися з інтервалом у кілька десятків років. Тобто охоплювали військову службу від одного до кількох поколінь. Але сучасні інформаційні технології якісно «перезавантажуються» кожні 5-10 років (в багатьох випадках навіть частіше). Це означає, що сьогоднішнє покоління військових за період своєї служби має бути готовим до 2-3-4 особистих «перезавантажень» в контексті зміни характеру збройного конфлікту: ментально, професійно, в аспекті технічного оснащення тощо.

Іншою тезою була думка про унікальність кожного окремо взятого фахівця з кібербезпеки. Це не солдати масової армії. Фахівця, який діє в кіберпросторі, можна порівняти зі снайпером або бійцем-оператором елітних спецпідрозділів, кожен з яких має унікальні уміння і навички та вносить свій персональний вклад у вирішення надзвичайно важливих завдань, інколи стратегічного рівня.

Армія США вчасно зрозуміла, що люди на військовій службі мають бути мотивовані та бачити своє кар’єрне майбутнє. Раніше фахівці з кіберсфери були розпорошені між іншими родами військ та службами (наприклад, військ зв’язку або військової розвідки), що обмежувало їхнє професійне зростання та просування по службі. Висновки зроблені і сьогодні реальністю є окремий рід військ у статусі командування та виокремленні військові спеціальності фахівців із кібероперацій. Відповідно, для людей відкрилися нові можливості. Спрацьовує класичне правило стратегічного менеджменту в бізнесі: якщо хочеш зростання та успіху своєї організації – відкрий простір для зростання та успішності її членів. До речі, а як у наших силових структурах «вирощують» та мотивують унікальних та ексклюзивних фахівців із кібербезпеки? Сподіваюсь, що не лише 20% надбавкою до посадового окладу через нашу бідність (в першу чергу розуму).

Більше того, сьогодні на порядку денному стоїть питання нового якісного рівня: як забезпечити послідовну трансформацію технічних фахівців із кібероборони, тактичних та оперативних «граців» на полі бою чи районі операції та, в подальшому, лідерів стратегічного рівня в «кібердомені» та інших доменах збройного протиборства.

Іншим напрямом є трансформація мислення та дій фахівців (перш за все керівників), яким «звично» воювати в традиційних сферах (на суші, морі та повітрі), в ефективних «гравців/воїнів» в кіберпросторі та через кіберпростір. Давайте також над цим замислимося. Наші прекрасні командири батальйонів та бригад, які прийняли на себе удар російського агресора на сході України (як і всі інші офіцери) мають швидко та ефективно трансформуватися у фахівців, які можуть впливати на противника через кіберпростір та не дозволяти аналогічні дії ворогу. Це дуже серйозний виклик для менталітету нинішнього військового середовища. В бізнесі внутрішній «культурний корпоративний опір» розглядається як найстрашніший ворог будь-яким змінам та майбутнього організації. І ми також маємо його подолати.

Стосовно України бачення з боку військово-політичного керівництва характеру протиборства в інформаційному просторі має бути відображено в нормативних актах з розвитку сектору безпеки і оборони та інших документах оборонного планування. У положеннях «Воєнної доктрини України», «Стратегічного оборонного бюлетеня» (це відкриті документи для загального доступу) тощо певні загальні орієнтири нашого «кібермайбутнього» визначені. Логічно очікувати деталізації їх у документах реформування та розвитку Збройних сил України. Оскільки «Державна програма розвитку Збройних сил України на період до 2020 року» є закритим документом, лишається сподіватися на її адекватність реаліям та викликам майбутнього. Навряд чи наші воєначальники хочуть отримати та носити «ярлики» «генералів, які готуються до війн минулого».

Тетяна Попова – експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Тетяна Попова

    Експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG