Стало соромно бути громадянином Росії – росіянин, який виїхав з Росії через проукраїнську позицію

Дніпро – Родина росіян із Санкт-Петербурга, яка була змушена залишити батьківщину через проукраїнську позицію і переселитись до України, третій рік поспіль шукає правди в українських інституціях, аби отримати статус біженців.

Олексій та Жанна Шумаки переїхали з Росії взимку 2014-2015 років, зараз живуть у селі на Дніпропетровщині.

Подружжя, яке підтримувало український Майдан і не приховувало свого негативного ставлення до анексії Криму Росією та участі Росії в бойових діях на Донбасі, удома не розуміли ні рідні, ні друзі. Потім почались погрози. Олексієві розбили авто, на якому він їздив, обклеївши наліпками на кшталт «Я вимагаю вивести війська з України».

Олексій Шумак зізнається: в якийсь момент стало соромно бути громадянином Російської Федерації, працювати в цій державі, платити податки, робити покупки, підтримуючи російський бізнес. Рішення переїхати, каже він, виникло під впливом подій на Майдані в Києві. В Україні у них не було родичів, але з’явились друзі та однодумці. Бюрократичні перепони, вважало подружжя, здолають швидко.

Однак минає вже третій рік, а офіційного статусу біженців, якого домагається родина, так і не отримали. Українська міграційна служба, каже Олексій, відмовляє росіянам у понад 90% випадків. У відмові родині Шумаків, зокрема, йдеться про те, що Олексій у Росії не був «публічною особою» і не може надати документи як докази про переслідування.

Подружжя наважилось на судову тяганину з чиновниками: суд першої інстанції виграли, та апеляційний суд був не на їхньому боці. Зараз подали скаргу до касаційної інстанції, однак її розгляд може тривати роками, зробив висновок Олексій, проконсультувавшись з юристами. У разі відмови подружжю може загрожувати видворення з країни.

Невизначеність зі статусом для росіян обертається низкою незручностей, зокрема щодо отримання документів на роботу.

Радіо Свобода поспілкувалось з Олексієм Шумаком.

​– Коли Росія застосовувала схожі дії щодо Грузії, це не так, скажімо, різало совість. Опозиція заявляла протест, деякі люди демонстративно приймали грузинське громадянство, аби показати свою підтримку Грузії. У випадку війни Росії з Україною нічого цього не спостерігалось. Більшість опозиційних організацій Росії підтримали окупацію частини території України і абсолютна більшість громадян свято повірила в ту брехню, яку Росія поширювала через свої ЗМІ. Ми не могли з цим змиритись, хоча багато хто радив: «Мовчіть і живіть, як раніше». Хотілось кричати: «Люди, зупиніться, що ж ви робите!». Ми кричали, як могли: через інтернет, через «ВКонтакте», Facebook, ділились своєю думкою.

Я використовував свою машину як своєрідний «рекламний майданчик», писав на ній написи «Я вимагаю вивести війська з України», «Вимкни телевізор, почни думати сам». Люди на це реагували агресивно, як бики на червону ганчірку. Нам погрожували по телефону, погрожували особисто, через СМС, соцмережі, менеджери. У такій ситуації ми зрозуміли, що для нас немислимо жити в Росії…

– Скажіть, а зараз Ви не розглядаєте варіант повернутись до Росії?

​– Ми не розглядаємо цей варіант взагалі. Для нас Росія – це закрита тема, ми туди не повернемось. Мабуть, ми вже виросли з цього – бути рабами, ми хочемо бути вільними людьми і жити у вільній країні. Чому ми, власне, і поїхали в Україну. Майдан і події, які відбулись після цього, нас якось надихнули на те, що Україна буде вільною, що вона не буде черговим клоном Росії. Якщо у нас тут нічого не вийде, що ж, будемо намагатись знайти свою долю в інших країнах, які нас приймуть.

Ми, коли їхали з Росії, і міграційна служба нам це ставить зараз як докір, ми не від’їздили за одну ніч. Ми продали все нерухоме і рухоме майно, бо розуміли, що Україна не допомагає біженцям ні з житлом, ні з роботою, доводиться розраховувати тільки на свої сили. Власне, виручені там гроші ми тут уже витратили, і фінансової можливості переїздити в якусь іншу країну вже немає.

– А Ваші рідні з розумінням поставились до Вашого рішення?

​– З нерозумінням. З мамою ми спілкуємось, але вона намагається обходити політичні питання, хоча наче і розуміє, що все, що відбувається в Росії, неправильно, але, з іншого боку, вона не хоче виїжджати з країни. Вона старається бути як всі, розмірковувати про дачу, про котиків, не торкатись політичних тем. А з сестрою ми давно перестали спілкуватись. Ще тоді, коли вона вперше заявила, що вона за Путіна і «Крим наш», я сказав: ну ні про що нам спілкуватись. Тому розуміння немає. Ще коли ми жили в Росії, мама мене застерігала: «Зніми наклейки з машини, не пиши такого в інтернеті». Тепер, коли ми переїхали в Україну, її ставлення не змінилось: «Зніми наклейку з машини, навіщо ти таке пишеш». Я кажу: «Мамо, ми ж уже живемо у вільній країні».

– Ви кажете, що у якийсь момент стало соромно бути громадянином Росії. Чи у багатьох виникає таке відчуття? Який Ваш статус сьогодні?

– Так, нам досі соромно. Ми з російськими паспортами. Зараз мій статус – особа, яка подала документи на отримання статусу біженця. Міграційна служба розглядала наше питання півтора року і відмовила, я вважаю, необґрунтовано. Ось відповідь, вони пишуть, що «Шумак є особою непублічною і інформації про нього не міститься в мережі інтернет», тобто вони навіть не потрудились знайти. Я вводжу в пошукачі «Шумак» і вискакує купа посилань. І це все можна знайти.

– Ви не належали ні до якої громадської організації, діяли самі?

​– Раніше був. Спочатку ми виступали як активісти за права автомобілістів, автовласників, потім це розрослось в більше – ми почали відстоювати права громадян. Було кілька організацій автомобілістів. Як тільки стався Майдан, Росія увійшла спершу в Крим, а потім на Донбас, ми з Жанною втратили всіх своїх друзів, у тому числі і цих, колишніх однодумців. Крим захоплений – і всі громадські організації, які відстоювали громадянські права, за ідеєю, мали висловити свій протест, але вони почали говорити: «О, тепер у нас додатковий регіон з’явився, треба там відкрити свій філіал». І це серйозно.

– І це можна змінити?

– Я думаю, що ніяк. Якщо згадати історію, ще до Жовтневого перевороту Росія була державою, яка рідко масово повставала. А після Жовтневого перевороту була потужна «селекція»: всіх, хто прагнув свободи, знищували. Тобто можна сказати, що Росія – такий собі «заповідник рабів». Є люди, які мислять інакше, але їх обмаль, і я не розумію, як вони там живуть.

Мене тримала в Росії думка про те, що я там народився, це моя країна, і я маю її змінити. А тоді зрозумів: це ложка дьогтю псує діжку меду, а ложка меду ніяк не змінить діжку дьогтю. Ніяк. Я для себе ці спроби завершив ще 2011 року, коли побачив, як відбуваються в Росії вибори.

– Чи вивчаєте Ви українську мову?

– Так, ми з Жанною намагались брати курси української мови. Українську ми розуміємо. І я дивлюсь телевізор тільки українською. Спочатку було таке: ой, що за слово, треба погуглити. Але зараз проблем з розумінням взагалі не виникає. Але говорити – так, складно.

Дружина Олексія Жанна Шумак розповідає, як родина облаштувалась на Дніпропетровщині. Живуть у Синельниківському районі: привели до ладу сільську хату. Олексій працює у ІТ-сфері, Жанна – вдома, знайшла себе у живописі та рукоділлі. Жінка каже: нічого не просять від держави в матеріальному плані, необхідне мають, роботи не бояться.

«Ми багато де були, шукали ділянку, де хотіли збудувати свій будинок, хотіли жити за містом. Шукали місце в Київській, в Полтавській, в Харківській областях, зупинились на Дніпропетровщині. Добре облаштувались, відремонтували хату, зробили її в петриківському стилі. У планах – збудувати ще будинок, більший, затишніший», – сказала Жанна Шумак.

«Вони вивчили політичну ситуацію в Росії – і це правова держава»

Ксенія Онищенко, юрист правозахисної групи «Січ», яка надає правову допомогу родині, зауважує: у випадку несприятливого рішення суду щодо статусу біженців, подружжя навіть можуть видворити з України.

«Що нам каже українське законодавство про отримання статусу біженця? Зовні – все чудово, передбачено, що людина має надати докази (аудіо, відео, фото та інше), які підтверджують, що існує загроза стати жертвою переслідування за політичні переконання в її країні. Міграційна служба оцінює ці докази та вирішує: надавати людині статус біженця чи ні. Однак складність у тому, що цей висновок складає звичайна людина, виходячи з власних суб’єктивних переконань. А від цього висновку залежить доля людини. Експерт міграційної служби аргументує свою відмову тим, що родині Шумаків не стріляли в спину, вони спокійно виїхали за межі Росії, і їм нічого не загрожує. Мовляв, вони вивчили політичну ситуацію в Росії – і це правова держава», – сказала Ксенія Онищенко.