Доступність посилання

18 Грудень 2017, Київ 01:54

Хочеться, щоб замовників вбивства знайшли і покарали – діти Павла Шеремета


Павло Шеремет (архівне фото)

Мелані Бачина

28 листопада 2017 року журналісту Павлу Шеремету виповнилося б 46 років. 20 липня 2016 року він був убитий у центрі Києва – в автомобілі, за кермом якого перебував, спрацював вибуховий пристрій. Розслідування досі триває: майже за півтора роки у слідства так і не з'явилося головної версії вбивства, не встановлено ані виконавців, ані замовників злочину. У Москві у Шеремета залишилися двоє дітей – Микола, який вже працює, та Єлизавета, яка закінчує Вищу школу економіки. Діти по-різному дивляться на життя свого батька, але однаково, з любов'ю і болем говорять про нього. Яким вони його запам'ятали, що думають про розслідування його вбивства та чи вірять, що дізнаються правду? Про це в інтерв'ю Радіо Свобода.

Де б він не був, він завжди хотів зустрітися з нами
Микола Шеремет

Микола Шеремет: Його улюблена фраза: «Усе найкраще жінкам і дітям». Його тягнуло до нас завжди, де б він не був (у Москві чи в Києві), він завжди хотів зустрітися з нами, намагався якось нас до себе кликати і сам частіше приїжджати. Наприклад, коли він їздив у якісь відрядження, у нього була традиція: він завжди нам надсилав листівки з місць, де він був.

Єлизавета Шеремет: Він міг нас називати якось цікаво. Ці листівки, до речі, це дуже особлива частина. Я нещодавно їх знайшла, вони мене шалено зворушили. Вони, звісно, приходили пізніше, ніж повертався він, але кожного разу їх отримувати було дуже приємно... Нам дуже пощастило, мені здається, шалено пощастило. Я дивлюся на своїх друзів та знайомих і розумію, що їм це було незрозуміло абсолютно, вони не знали такого ставлення до себе і такої людини в ролі батька вони не мали. Тому нам пощастило дуже, я впевнена в цьому.

Навіть коли він переїхав до Києва, дуже хотів, щоб ми це життя пізнали
Єлизавета Шеремет

Він з великим інтересом намагався підходити до наших якихось особливостей, хотів об'єднати наші життя, щоб у нас були спільні інтереси, спільне життя. Навіть коли він переїхав до Києва, дуже хотів, щоб ми це життя пізнали. Він дуже хотів, щоб воно і нам було близьке – це було помітно. Він шалено хотів залучити нас.

– А в чому ви б хотіли бути на нього схожими чи навпаки, можливо, зовсім не хотіли б?

Микола Шеремет: Я, напевно, більше прагматик, а він більше романтик-ідеаліст, я б так назвав. Мені здається, в деяких своїх рішеннях і вчинках він більше спирався на емоції, а я намагаюся підходити по-іншому, з протилежної точки зору.

– Тобто в цьому б не хотіли бути схожим?

Микола Шеремет: У цьому не хотів би бути на нього схожим. А в чому хотів би... Я вважаю, що мені наразі не вистачає затятості, як він завжди йшов до своєї мети. Як він умів спілкуватися з людьми, знаходити з усіма спільну мову. Це все було не награно, а саме в потрібному руслі, щиро. Цього мені ще не вистачає, мені здається, я зможу наблизитися до нього...

У нього багато енергії було, він був таким голосним, величезним, він заповнював абсолютно весь простір собою
Єлизавета Шеремет

Єлизавета Шеремет: Якщо говорити про мене, мені хочеться вірити, що я багато в чому схожа на нього. Я зовні на нього, принаймні, коли була дитиною, була дуже схожа, і мене це завжди шалено тішило. Уявіть, бути схожим на таку людину, він же абсолютно приголомшливий! У нього багато енергії було, він був таким голосним, величезним, він заповнював взагалі абсолютно весь простір собою. Тому було дуже легко бути його супутником, нічого не потрібно було робити, тому що він займав всіх і все собою. Кажуть, що у нас навіть хода однакова. Мені так приємно завжди це чути. Але він був більш впевнений в тому, що робить, в тому, що повинен робити.

Микола Шеремет: Він завжди був упевнений в своїх вчинках, в своїх діях, те, чого мені хотілося б досягти теж.

– Який його образ у вас зберігся, залишився в голові?

Микола Шеремет: Одна з його улюблених історій про персиковий піджак, яку він періодично розповідав. Це було весілля одного його друга, одного з найкращих, була така тематика вечірки в персикових кольорах.

Єлизавета Шеремет: «Абрикосове весілля» це називалося. У Вірменії це було.

Микола Шеремет: Він купив такий персиковий піджак і прийшов у ньому на весілля, звісно, і дуже часто в різних історіях хизувався: ось було «абрикосове весілля», я спеціально купив піджак, був у стилі. Ось у цьому піджаку я його пам'ятаю. А якщо говорити про образ, то це, безумовно, душа компанії, людина, яка приходить у якесь місце і повністю його захоплює, вся увага відразу на неї. Він цією увагою вміє користуватися, вміє її контролювати. У мене такий образ його залишився.

Тато був таким вічним тамадою. Він іноді їздив на якісь заходи, вечері і говорив: «Ось знову доведеться вести цю вечерю»
Єлизавета Шеремет

Єлизавета Шеремет: У мене є два, один постійно у мене в голові з'являється, коли я виходжу зі свого корпусу, де я вчуся, вчуся на М’ясницькій, а він йде з «Бібліоглобуса» по М’ясницькій, а я стою, його чекаю. Просто такий величезний чоловік, йде ходою дивною, досить кумедно, ноги дуже розкидає. А другий якраз той, про який Коля каже, тато був таким вічним тамадою. Він іноді їздив на якісь заходи, вечері і говорив: «Ось знову доведеться вести цю вечерю». Але він так це любив і завжди хотів, щоб його попрохали це зробити. Ми сидимо, вечеряємо, багато людей, і всі: а хто буде координувати тости, наприклад, день народження чийсь? А хто буде вести вечір? Тато такий: «Гаразд, так вже й бути, звичайно». Він ще міг до мене підійти: «Ліз, ну що, як думаєш, кого наступного запросити до мікрофона?». Мені це дуже сильно запало в пам'ять, такий ще образ.

– Ви пам'ятаєте вашу останню зустріч із ним, коли востаннє бачилися?

Єлизавета Шеремет: Так, я пам'ятаю. Він приїхав на мій день народження.

– Тобто за місяць до загибелі?

Єлизавета Шеремет: Трішки менше, у мене день народження 1 червня, а він приїхав трішки пізніше, через роботу він не міг приїхати раніше. Він приїхав на вихідні, ми ходили обідати всі.

Микола Шеремет: Ми насправді з середини червня (за місяць до загибелі Павла Шеремета 20 липня 2016 року ред.) дуже багато телефонували одне одному, і він повинен був приїхати навіть на тиждень раніше. Тобто він планував приїхати на початку липня, потім в середині, потім щось не вдавалося, була щоденна програма, яку він вів на радіо, ще якісь проекти, він все відкладав, відкладав. І сталося, що так і не приїхав.

– Ви стежите за розслідуванням?

Микола Шеремет: Чесно кажучи, за останній рік особливо стежити було нема за чим, тому що інформація дуже рідко просочувалася. Умовно кажучи, в перший тиждень-два, після цього був великий проміжок часу, коли взагалі не було ніякої інформації.

Єлизавета Шеремет: Ми з ним навіть розмовляли 19-го числа, якось просто ділилися тим, що відбувається в житті одне одного, він теж розповідав про чергове якесь стеження, яке виявилося ніби як не за ним...

За останні кілька місяців ніякої нової інформації про перебіг розслідування представлено не було. Складно сказати, коли можна говорити про останнє істотне просування під час розслідування, настільки давно це було. Однак мої міркування наразі можуть бути не зовсім справедливими, я в Москві, а розслідування ведеться в Києві. Хочеться вірити, що ведеться...

– Ви вірите в офіційні версії, які озвучувалися? Хоча там і версій немає особливо...

Микола Шеремет: Особливо і версій не було.

Єлизавета Шеремет: Формулювання вкрай загальні.

Бізнес-інтереси – це точно нісенітниця, як і, я думаю, слід якийсь Мінська. Версія була про Завадського, мені здається, теж в ній немає ніякого сенсу
Микола Шеремет

Микола Шеремет: Бізнес-інтереси це точно нісенітниця, як і, я думаю, слід якийсь Мінська. Версія була про Завадського (Дмитро Завадський, оператор ОРТ, друг Павла Шеремета, був викрадений і вбитий у 2000 році, справа досі не розкрита ред.), мені здається, теж в ній немає ніякого сенсу. Його професійна діяльність, можливо, він почав там мати вплив, скажімо так, в якихось колах певних, впливати на якісь рішення, хтось міг бачити у подальшому проблему в цьому... Думаю, з часом, можливо, мине рік, два, три і, напевно, щось з’ясується.

– Але ви вірите в те, що ви дізнаєтеся, хто і чому, а найголовніше питання – за що?

Єлизавета Шеремет: Я не думаю.

Я просто хочу, щоб замовники були знайдені і покарані
Микола Шеремет

Микола Шеремет: Для мене вже не дуже важливо, чому... Я просто хочу, щоб замовники були знайдені і покарані.

Єлизавета Шеремет: Я не думаю, що це станеться. Принаймні, не з боку офіційного розслідування. Поки тягнеться все так мляво. Хоча вони запевняють, що вони щось роблять, що щось відбувається, якісь зачіпки є і так далі. Але поки результатів немає...

– А як ви дізналися про його загибель?

Єлизавета Шеремет: Мені Олена зателефонувала (Олена Притула цивільна дружина Павла Шеремета, засновниця видання «Українська правда» – ред.). Це був дуже дивний момент. Я часто не піднімаю слухавку, у мене відключений звук, я ніколи не чую телефон. Це дуже сильно, до речі, хвилювало тата, він телефонує, а дочка не піднімає слухавку. Я прокинулася рано-вранці і у мене пропущений від Олени. І смска: «Зателефонуй терміново». Ось це формулювання мене напружило, я передзвонила. Олена мені сказала. Потім почали новинні повідомлення приходити на всі абсолютно девайси, які в будинку були. Я так і дізналася.

Микола Шеремет: А мені зателефонував друг, мене цим дзвінком розбудив, запитав: «Коля, у тебе все в порядку?» Я не зрозумів, чому він так запитує, я сказав: «Наче, так». Він такий: «А ти чув, є новина, що у тебе тата вбили?» Я спочатку не повірив, я йому сказав, що це маячня, не може бути. Я подумав, що могли переплутати, є в Україні Павло Шеремета, я подумав, що, можливо, якось з ним пов'язано. Я сказав: «Окей, я зараз перевірю. Я думаю, що це помилка». Потім зайшов в інтернет, подивився, зрозумів, що все-таки не помилка.

– Що ви подумали в той момент?

Микола Шеремет: У мене взагалі ніяких думок не було, я просто не міг в це повірити і все.

– Якби ви мали таку можливість, що б ви йому сказали, що ви не встигли сказати?

Я йому сказав все, що хотів сказати. Єдине, що хотів би, щоб він був поруч довше
Микола Шеремет

Микола Шеремет: Я не знаю, я все йому намагався завжди говорити, я йому сказав все, що хотів сказати. Єдине, що хотів би, щоб він був поруч довше...

Єлизавета Шеремет: Він людина, яка знала про мене майже все, напевно. Перший дізнавався про те, що відбувалося в моєму житті. Ба більше, останнім часом сам почав ділитися з якоїсь причини, не знаю, чому, такими особистими дуже речами, що, звичайно, я дуже цінувала, мене це дуже тішило. Тому тут справа не в тому, що щось конкретне хочеться сказати, ні, ба більше, навіть це горезвісне «я тебе люблю» ми теж досить часто один одному говорили. Тобто можна було б сказати, що я б хотіла йому сказати, що я його люблю. Ні, він знав, він це знав, я це говорила, і він мені це говорив у відповідь. Тому немає такого. Просто хочеться постійно йому щось говорити, щоб він постійно щось говорив. Тут справа не в конкретних словах, а в можливості це зробити, точніше в тому, щоб ця можливість була.

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG