Доступність посилання

ТОП новини
18 Жовтень 2018, Київ 06:35

Більшість клопотань жінок про помилування – від засуджених за вбивство свого кривдника – Левченко


Якщо у Києві живе 4 мільйони, то мають бути притулки на 400 тисяч місць для постраждалих від насильства, каже Катерина Левченко

Київ – У червні Кабінет міністрів запровадив посаду урядового уповноваженого з гендерних питань, було оголошено конкурс, а нещодавно, на початку грудня, стало відомо про переможця. Це – українська правозахисниця, президент організації «Ла Страда Україна» Катерина Левченко. Про особливості української гендерної політики, основні «больові точки» законодавства та те, як відбирали нового уповноваженого, вона розповіла Радіо Свобода:

– Конкурс оголосили в листопаді, подали документи декілька осіб. Семеро кандидатів, наскільки я пам’ятаю, було. Була створена комісія у Кабінеті міністрів, куди запросили представників міжнародних організацій, посольств Канади і Швеції. Вони всі ставили запитання, і потім комісія вирішувала, кого рекомендувати, кого не рекомендувати. І таким чином я вийшла переможницею.

– Я так розумію, уряд має затвердити самого уповноваженого на посаді, мають також набрати штат. Чи є ймовірність, що вже у 2018-му уповноважений із гендерних питань може запрацювати як інституція?

Катерина Левченко
Катерина Левченко

​– У положенні прописано, що є штат – 5 осіб, і саме положення визначає основні напрямки діяльності. Оскільки уряд зацікавлений у тому, щоб була така посада, і це було рішення уряду, і велику роль у цьому відіграло міжфракційне об’єднання «Рівні можливості», тому я думаю, що – так, все буде позитивно.

– Коли Кабмін тільки оголосив про проведення конкурсу, ми проводили ефір на цю тему, і експертка Марфа Скорик сказала, що, в принципі, гендерний уповноважений – це буде 4-та інституція, що займається питаннями гендерної рівності. Окрім того, є Мінсоцполітики із відповідним департаментом, є підкомітет у парламентському комітеті з прав людини, є представниця в офісі омбудсмана. І от, на думку Марфи Скорик, невідомо, як ці структури будуть між собою координуватися. Чи є у Вас бачення цього механізму співпраці? Чи прописано в документах?

– Насправді названі підрозділи належать до різних гілок влади. Офіс уповноваженого Верховної Ради з прав людини займається моніторингом дотримання прав людини, зокрема прав жінок і ситуації з гендерною рівністю.

Те, чим займається парламентський комітет, депутати – це, перш за все, законотворча діяльність, здійснення парламентського контролю за виконанням законодавства. Міністерство соціальної політики, у свою чергу, є органом, який реалізує державну політику у сфері забезпечення гендерної рівності у межах своєї компетенції. Але у Мінсоцполітики, якщо ми подивимося на положення – а я як науковець аналізувала ці документи – не зазначено про здійснення координації різних структур.

Потрібно розуміти, що це – урядовий уповноважений, тобто уряд має уповноважити когось на здійснення певних дій
Катерина Левченко

На сьогодні нам дуже добре зрозуміло, що потрібно інтегрувати цю політику у діяльність усіх державних органів влади – перш за все, центральних органів виконавчої влади. Тому що будь-яка сфера державної діяльності стосується і жінок, і чоловіків.

Я думаю, багато чого стане зрозуміло, коли вже відбудеться призначення, буде сформований офіс, відбудеться зустріч із урядом, тому що цей офіс буде у складі офісу віце-прем’єр-міністра з питань євроінтеграції та євроатлантичного співробітництва. Власне, потрібно розуміти, що це – урядовий уповноважений, тобто уряд має уповноважити когось на здійснення певних дій.

– Якщо оцінювати українську гендерну політику за 2017-й, то що, на Вашу думку, було найбільшим провалом, а що – навпаки – здобутком за цей рік?

– Мабуть, найбільший провал трапився все ж у 2016-му, ми просто все ще переживаємо його наслідки – коли Верховна Рада не ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильства стосовно жінок і домашнього насильства та боротьбу з цими явищами, тобто Стамбульську конвенцію. Це трапилось у середині листопада 2016-го року, тобто фактично рік тому.

Стамбульську конвенцію ратифікували вже більше ніж 20 країн Ради Європи, і кількість цих країн зростає щомісяця
Катерина Левченко

Її ратифікували вже більше ніж 20 країн Ради Європи, і кількість цих країн зростає щомісяця. У вересні, наприклад, її ратифікувала Естонія, у квітні – Грузія, готуються документи на ратифікацію нашою сусідньою країною – Молдовою. Вона ратифікована Італією, Іспанією, Андоррою, Польщею, Сербією, Австрією, Чорногорією – і цей список можна продовжувати далі і далі.

Це – конвенція, яка набула чинності у 2014 році і яка має, з одного боку, дуже серйозні стандарти захисту постраждалих від домашнього насильства, а з іншого боку – вимоги до держав забезпечувати цей захист, а також карати кривдників. Крім того, передбачається також моніторинговий механізм – група експертів з питань протидії насильству щодо жінок, яка також розпочала свою роботу і яка перевіряє, наскільки законодавство, внутрішня політика і вся діяльність держави у сфері протидії домашньому насильству і насильству щодо жінок відповідає змісту і суті конвенції.

Група експертів складається із 15 осіб, які працюють не як представники держав, а як незалежні експерти. Вони обираються комітетом сторін цієї конвенції за поданням міністерств закордонних справ держав.

– На початку грудня у Києві відбувалась щорічна «Правозахисна неконференція», і там була секція про Стамбульську конвенцію. Було 4 спікерки, і от один із слухачів, що прийшов до зали, став у якийсь момент кричати: говоріть про чоловіків, чому ви не говорите про чоловіків. Чи дійсно ситуація виглядає так, що конвенція потрібна тільки жінкам?

– Ну, будь-який міжнародний документ у сфері захисту прав людини стосується всіх людей. Ця конвенція називається «щодо запобігання насильства стосовно жінок» саме тому, що насильство стосовно жінок є поширеним явищем не лише в Україні, не лише в Європі, а й у всьому світі.

І ООН, і Рада Європи, і такі регіональні організації, як ОБСЄ або Рада американських держав, визнають насильство щодо жінок видом порушення прав людини. Це не є приватною справою, тому що порушення прав людини не є приватною справою.

І якщо ми говоримо про домашнє насильство, то, поза сумнівом, від домашнього насильства страждають не лише жінки, а й чоловіки, діти, літні люди. Але жінки страждають непропорційно. Це означає, що понад 90% постраждалих від домашнього насильства – це жінки.

І це – дуже серйозно. Я є членом комісії з питань помилування при президенті. Ми розглядаємо клопотання, які чоловіки і жінки, засуджені за скоєння тяжких злочинів, направляють президентові щодо помилування як здійснення його конституційної функції.

Абсолютна більшість клопотань жінок про помилування надходять від жінок, які вбили свого чоловіка через тривале домашнє насильство
Катерина Левченко

Так от, із самого початку, а я працюю там вже із початку 2015 року, я побачила, що абсолютна більшість клопотань жінок, які просять про помилування – це клопотання жінок, які вбили свого або чоловіка, або співмешканця, або колишнього чоловіка як наслідок довготривалого домашнього насильства. Тобто жінка, яка була протягом багатьох років жертвою, яка була постраждалою, в останній момент, коли вона захищалась або перебувала у стані афекту, зупиняла акт насильства. Вона стає злочинницею, ламається її доля, і, на жаль, це все є наслідком того, що ані правоохоронні органи не мали можливості зупинити насильство з самого початку, ані соціальні служби, ні суспільство, яке, на жаль, дуже толерантно ставиться до насильства.

Але ми говоримо як люди цивілізовані, що насильство не є прийнятним способом для вирішення проблем, конфліктів і досягнення цілей.

– Дуже багато вже сказано про закон щодо протидії домашньому насильству, який Верховна Рада ухвалила, але з правками. Проти такої редакції виступила частина експертного та активістського середовища. Якою є Ваша позиція щодо цього?

– Я однозначно хочу сказати, що я більше була б рада бачити цей закон без тих правок, які були зроблені. Фактично було вилучено всі слова і словосполучення, як і мають корінь «гендер»: гендер як соціальні ролі, гендерна рівність, гендерна дискримінація, гендерно зумовлене насильство. Це певною мірою виглядає дивно, тому що у нашому законодавстві цей термін вже використовується, він є у національному праві.

Але, знаєте, можна заборонити терміни, але не можна заборонити суспільні відносини. Тобто якщо ми говоримо, що це усталені соціальні ролі, якими суспільство наділяє жінок і чоловіків, то від того, що ми будемо говорити замість слова «гендер» словосполучення «соціальні ролі», ці соціальні ролі не перестануть існувати.

З моєї точки зору, наявність цього закону – це краще, ніж його відсутність. Тому що багато речей, які прописуються тут, стосуються певних зобов'язань державних структур, визначення суб'єктів, які мають проводити цю роботу, розширення цього кола суб'єктів. Окрім того, закон пропонує розширене коло осіб, які підпадають під визначення «домашнє насильство». Раніше це були члени сім'ї, а тепер ми відійшли від терміну «насильство у сім'ї» і перейшли до терміну «домашнє насильство» саме тому, що, наприклад, колишнє подружжя не є сім'єю, але вони часто проживають разом і насильство коїться саме між ними, це можуть бути далекі родичі, які живуть разом.

Заборонні приписи – те, чого дуже не вистачало правоохоронцям, аби захистити постраждалу особу
Катерина Левченко

Заборонні приписи, які обмежують можливість кривдника вчиняти певні дії – те, чого дуже не вистачало правоохоронцям, аби захистити постраждалу особу.

Зобов'язання, які покладаються на місцеву і центральну владу, щодо створення різноманітних сервісів для постраждалих від насильства. Це сьогодні – просто крик душі і постраждалих, і консультантів, коли потрібен притулок, а його немає.

Я ще хотіла сказати про інший законопроект– №4952, яким вносяться зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів щодо криміналізації домашнього насильства.

– Цього року запрацював пілотний проект щодо підрозділу «Поліна» – поліції проти домашнього насильства. Я так знаю, що «Ла Страда Україна» була залучена до роботи над цим проектом. Відносно нещодавно у публічному просторі з’явилась історія однієї жінки, яка зверталась – і їй не допомогли. Тоді в поліції нарікали на певні обмеження: наприклад, якщо вночі звертатись, то нема можливості направити на секретну квартиру і так далі. Як Ви оцінюєте результативність цього проекту і чи допоможуть ухвалені закони?

– Почну з другого. Законодавство має допомогти. Але ми також дуже добре знаємо, що будь-яка, навіть найкраща правова норма, не допоможе, якщо не будуть працювати люди, якщо не будуть розроблені певні підзаконні акти, якщо не буде навчений персонал поліції та соціальних служб, якщо вони не будуть взаємодіяти.

Якщо у Києві 4 мільйони осіб, то ми маємо мати притулків для постраждалих від домашнього насильства на 400 місць
Катерина Левченко

Окрім того, та ж Стамбульська конвенція, під ратифікацію якої ці закони ухвалювалися, встановлює чіткі стандарти – одне місце у притулку на 10 тисяч дорослого населення. Якщо у Києві 4 мільйони осіб, наприклад, то ми маємо мати притулків на 400 місць. У нас притулки є, але 400 місць там немає – тобто навіть із цим є проблеми.

У проекті «Поліна» наша організація надає психологічну консультацію, коли на місце виїжджає бригада зі слідчого, працівника департаменту ювенальної превенції, оперативного працівника.

Що ж до ситуації, про яку ви говорите, то я про неї знаю. По-перше, у тому законодавчому полі, яке було – без захисних приписів, без посилення відповідальності за насильство, сама поліція, навіть якщо хоче зробити щось добре, не мала повноважень.

Водночас закон про криміналізацію насильства набуде чинності лише через рік після підписання президентом. Тобто будемо очікувати наприкінці 2018-го. Цей термін дали для того, щоб усі працівники кримінальної юстиції були ознайомлені з тим, як працювати з цим законом, доводити, документувати. На жаль, поки що воно не криміналізоване, але це все одно – дуже важливий крок, який держава зробила.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG