Гості програми «Ваша Свобода»: Юрій Рубан, керівник головного департаменту з питань гуманітарної політики Адміністрації президента України; Анатолій Поляков, голова ГО «Українська асоціація полонених».
На Донбасі в середу відбувся обмін полоненими. Українській стороні передали 74 заручників, які перебували в полоні на Донбасі. У свою чергу, бойовики угруповання «ДНР» на своїх сайтах заявили про завершення обміну, проте зауважили, що кількість звільнених уточнюється. У середу планувався обмін полоненими за формулою «306 (тих, видачі кого домагаються підтримувані Росією бойовики – ред.) на 74 (військових і цивільних, включених до списку на обмін Україною – ред.)».
Процес став можливим завдяки Мінським угодам. Їх в Україні критикували, крику було і всяких стогонів. Але це єдиний документ, який дозволяє вимагати повернення полоненихЮрій Рубан
Інна Кузнецова: Пане Рубан, що передувало обміну? Ми знаємо, що це дуже довготривалий процес. Чому сталося так, що саме зараз?
Юрій Рубан: Цей процес став можливим завдяки Мінським угодам. Їх в Україні критикували, крику було і всяких стогонів. Але це єдиний існуючий документ, який дозволяє вимагати повернення полонених. Перший пункт там – обмін заручників «усіх на всіх». Говорили досвідчені люди, які знають про досвід такого роду конфліктів по всьому світі, що ця формула досить складна і не така проста в реалізації.
Російська сторона є ляльководом всіх тих «ЛНР» і «ДНР»Юрій Рубан
Був період, коли відбувалися якісь обміни. Була пауза, яка була викликана тим, що російська сторона, яка є ляльководом усіх тих «ЛНР» і «ДНР», не хотіла взагалі приступати до виконання домовленостей.
За 1,5 року Росія здобула імідж сторони, яка не бажає виконувати мінський процес. Російська сторона опинилася під санкціями та міжнародним тиском, починає маневруватиЮрій Рубан
За ці 1,5 роки Росія здобула імідж сторони, яка не бажає виконувати мінський процес. Про це відверто говорять на дипломатичному рівні. Російська сторона опинилася під санкціями та міжнародним тиском, починає маневрувати. Скільки Путін не клявся, що на них санкції не діють, що вони хотіли чхати на всіх, та все ж він був змушений продемонструвати хоча б настільки, що Росія виконуватиме ці домовленості.
Є сотні родин, в яких близькі люди перебувають у полоні, у надзвичайно важких умовах, дехто перебуває ледь не з 2015 року. А це тортури, голод. Весь час були звернення від родин. Величезна робота була проведена спецслужбами. Спочатку українська сторона пропонувала список із 95 чоловік. З них було встановлено, де перебувають 74. Треба зрозуміти, де решта людей – «ЛНР» і «ДНР» відмовляються визнати, що ці люди в них. Та все ж якісь сигнали до родичів доходять.
– А якою в цій усій ситуації є роль Медведчука? Всі бачили, як він спочатку перед російськими телеканалами просив Путіна про звільнення, потім проводив переговори з лідерами «ЛДНР» при патріархові Кирилові.
Все це вирішуються особисті політичні питання Медведчука. Путін дає нам зрозуміти – це «добродій», якого Путін охоче побачив би «генерал-губернатором українських губерній»Юрій Рубан
Юрій Рубан: Все це вирішуються політичні питання, у тому числі особисті політичні питання Медведчука. У цей спосіб Путін дає нам зрозуміти, що от є людина, з якою він хотів би в Україні говорити, голосуйте за нього, обирайте у владу – у мене з’явиться партнер для переговорів. Українська влада – це «бандерівці», «фашисти», «націоналісти», а «добродій», якого показують, – це «добродій», якого Путін охоче побачив би «генерал-губернатором українських губерній».
Легше всього стукнути кулаком по столу і сказати: не треба нам ніякого Медведчука. Якщо є можливість за допомогою навіть таких одіозних персонажів вплинути на долю людей, то це варто використатиЮрій Рубан
Легше всього стукнути кулаком по столу і сказати: не треба нам ніякого Медведчука! Але повертаємося до сотень родин, де чекають хлопців, жінок, чоловіків. Політика – це не про ідеологічну чистоту, а про ефективність. Якщо є можливість за допомогою навіть таких одіозних персонажів якось вплинути на долю цих людей, то це варто використати.
– Пане Поляков, минатиме завтра два роки, як вас звільнили... Хто, на ваш погляд, вплинув на це звільнення більше, менше?
Анатолій Поляков (переклад): Процес обміну все-таки зрушив з мертвої точки. Є велике сподівання, що він сьогодні завершиться. Хоча будь-яке необережне слово може позначитися на обміні.
Ще залишаються там близько 20 людейАнатолій Поляков
Хотілося б більше говорити про соціально-правову підтримку хлопців, які повернуться з полону, і які ще залишаються там. А це близько 20 людей. Саме сьогодні було зареєстровано проект закону про правовий статус громадян, які незаконно позбавлені свободи незаконними збройними формуваннями і правоохоронними органами іноземних держав. Ми багато впродовж останніх 4 років говоримо про посттравматичний синдром, про те, які жахи й страждання переносять хлопці, з якими труднощами зіштовхуються на свободі. Цей процес розпочинається саме від моменту звільнення. Виступили Шухевич, Третьяков, Білецький, Петренко і ще багато співавторів закону.
Я говорю сім’ям полонених: беріть усе, що тільки можна, тому що мине місяць-два і про вас забудуть. На жаль, це такАнатолій Поляков
Зараз, звісно, з боку уряду буде різноманітна підтримка. (Прем’єр-міністр Гройсман заявив, що дав доручення міністру соцполітики про необхідність з’ясування, якої матеріальної, медичної допомоги потребують колишні бранці – у січні ця допомога буде надана – ред.). Про це треба було говорити 4 роки тому! За цей час пройшло вже 3 тисячі людей. Я говорю усім сім’ям полонених: беріть усе, що тільки можна, тому що мине місяць-два і про вас забудуть. На жаль, це так.
– Пане Поляков, наскільки складно проходити психологічну допомогу? Хто може допомогти? Професійні психологи? Скільки часу для цього треба, щоб реабілітуватися?
Анатолій Поляков: Проблема, з якою зіштовхуються хлопці, яких звільнили з полону, принципово відрізняється від проблем атовців.
У полоні тебе постійно дресирують, як собачку. З психологічною проблемою зіштовхуєшся після звільнення через 3-4 місяці, у когось вибух через півроку – депресіїАнатолій Поляков
На жаль, на сьогодні в Україні немає програми реабілітації саме полонених. В основному, це нечисленні громадські організації, які намагаються надавати психологічну підтримку цій категорії осіб. Тут необхідний закон. Працюємо над комплексним проектом – саме закон про реабілітацію.
Уявіть, коли ти у полоні і тебе постійно дресирують, як собачку. Я просидів 9,5 місяців, але мені цього вистачило сповна. Я не кажу про хвороби, яких я там нахапався. Але з психологічною проблемою зіштовхуєшся навіть не відразу після звільнення з полону, а через 3-4 місяці, у когось цей вибух стається через півроку – починаються проблеми, депресії і так далі.
