Доступність посилання

ТОП новини
18 Листопад 2018, Київ 15:56

Німець, який три роки протестує заради українців, бранців Кремля


Рональд Вендлінґ під час акції протесту

Берлін – Долею українських політичних в’язнів у Росії переймаються також у Німеччині. Колишній такий бранець – режиму Хонекера – Рональд Вендлінґ зробив акцію підтримки українських заручників у Росії приватною справою. Встановлений ним синьо-жовтий прапор навпроти посольства Росії уже кілька років поспіль – частка ландшафту головної магістралі Берліна – Унтер-дер-Лінден. Жоден гість країни – від важливих дипломатів і політиків до звичайних туристів – не обходить увагою цю вулицю, а відтак і акцію підтримки Вендлінґа політичних в’язнів України в Росії.

Біографічна довідка: Рональд Вендлінґ, народився 26 квітня 1959 року у місті Вайзенфельс – земля Саксонія-Ангальт, що в колишній комуністичній Східній Німеччині. Після закінчення школи у 1976 році розпочав навчання в аграрному навчальному закладі, де у Вендлінґа виникли перші конфлікти з системою НДР. Він відмовився від служби в армії через те, що не хотів брати до рук зброю. Молодий фахівець був змушений після закінчення навчання залишити державне підприємство, де розпочав роботу, і піти у церковні структури. Тим часом він подав заяву на виїзд у західну частину Німеччини. Прохання було відхилене. 1984 року під час одного з численних відвідувань відомства з питань щодо виїзду до ФРН Вендлінґ пообіцяв протестувати біля Бранденбурзьких воріт у разі відхилення його заяви. Після цього він був затриманий, а потім і засуджений до позбавлення волі на 18 місяців. Через п’ять місяців і два дні ув’язнення Рональд Вендлінґ потрапив до числа бранців, котрі були викуплені урядом колишньої ФРН, і 29 серпня 1984 року був доправлений у місто Ґіссен>, у землі Гессен. Пізніше він повернувся до західного Берліна, перекваліфікувався на плиточника і відкрив власне підприємство, яке невдовзі мусив закрити за станом здоров’я. Нині він на пенсії.

Документ Рональда Вендлінґа про його звільнення з в’язниці
Документ Рональда Вендлінґа про його звільнення з в’язниці

Рональд Вендлінґ уперто впродовж ось уже майже 169 днів проводить власні акції, що становить загалом понад 600 годин.

– Із якого часу ви тут протестуєте?

Так усе і почалося: я перепитав у місцевої громади українців, чи вони щось роблять у цьому сенсі. Ні, це нікого не цікавило, тож я розпочав справу самотужки

– Здається, з 20 чи 25 жовтня 2014 року. Я прочитав у фейсбуці, що цього дня в одному з московських судів мало відбуватися засідання, яке розглядало справу Надії Савченко. Перед приміщенням суду росіяни та українці проводили пікет. Я подав заяву про короткочасний захід того самого дня, і за 3–4 години по тому виявив солідарність з пані Савченко та іншими, котрі тоді постали перед судом у Росії. Зрозумійте, у нас я можу стати де завгодно, навіть якщо поліція висловить незадоволення чи попросить вжити інших заходів, але мене не кинуть за грати. Мені ніщо не загрожує. Отже, так усе і почалося: я перепитав у місцевої громади українців, чи вони щось роблять у цьому сенс. Ні, це нікого не цікавило, тож я розпочав справу самотужки. І з 10 листопада мої акції почали відбуватися регулярно.

Акція на Унтер-ден-Лінден привертає увагу?

Постійно повз мене проїжджають автівки співробітників дипломатичних корпусів та урядовців. Вони, звичайно, звертають увагу, коли щось відбувається на їхньому шляху. Це – додаткова можливість привернути у такий спосіб увагу

– Організовувати пікети і демонстрації навпроти російського посольства – важлива справа. Я приходжу на це місце саме тому, що тут російське посольство. Але, крім цього, саме місце має важливу функцію: це вулиця Унтер-ден-Лінден, яка раніше була найважливішою вулицею у східній частині колишньої НДР. З одного її боку – Бранденбурзькі ворота і готель «Адлон». Там також розташовані посольства Америки і Великої Британії, а також Франції та Угорщини. Також тут є будівлі, в яких працюють федеральні відомства. Постійно повз мене проїжджають автівки співробітників дипломатичних корпусів та урядовців. Вони, звичайно, звертають увагу, коли щось відбувається на їхньому шляху. Це – додаткова можливість привернути у такий спосіб увагу. Також і політики з-за кордону бачать, що саме навпроти російського посольства щось відбувається: синьо-жовті прапори означають, що це пов’язано з Україною. Я сподіваюсь, що у них це відкладається у пам’яті.

– Не боїтеся, що вас теж коли-небудь можуть переслідувати чи погрожувати вам?

Уже був випадок, коли мені пропонували гроші. Я не можу з певністю стверджувати, що чоловік, який пропонував конверт, був від російського посольства

– Уже був випадок, коли мені пропонували гроші. Я не можу з певністю стверджувати, що чоловік, який пропонував конверт, був від російського посольства. Можу лише стверджувати, що він говорив з російським акцентом і висловив пропозицію, аби я припинив акції перед посольством навзамін на конверт, у якому мали бути 25 тисяч євро. Але я до нього навіть не доторкнувся.

– Не було спокусливо, адже сума чимала?

Я намагаюся повернути частку від того чогось хорошого, що колись мені дісталося

– Ні (сміється), зовсім не спокусливо. Зрозумійте, я свого часу у Німецькій Демократичній Республіці теж перебував за ґратами як політичний в’язень. Це було далеко не так, як у разі з Савченко, Сущенком і Кольченком – особливо вони, які уже понад три роки перебувають у Росії як заручники. Але й для мене у ті часи в’язниця режиму НДР була зовсім не простою справою. У такий спосіб нині, за допомогою протесту, я можу висловити власну подяку. Коли думаю, що я став одним із тих, кого викупив уряд тодішньої Федеративної Республіки Німеччини… Не те, що є борги, які я мав би сплатити, але є своєрідний моральний борг. Я намагаюся повернути частку від того чогось хорошого, що колись мені дісталося. Є інформація, що за кожного викупленого тоді громадянина сплачено від 60 до 100 тисяч німецьких марок – спочатку готівкою, пізніше в обмін на певні товари. Тому мені доведеться ще трохи постояти тут, щоб відпрацювати гроші, сплачені за мене.

– Були випадки, коли перехожі ставили вам запитання, на які ви не мали відповіді?

Намагаюся повернути розмову від політичних тем, бо знаю, що і в Україні не все, як треба. Так само, як і в Німеччині. Завжди є підстава для критики

– Є люди, які намагаються затягнути мене у розмови на політичні теми. Щодо цього можна довго сперечатися, але я не хочу суперечок ні з ким. Я хочу лише інформувати. Відтак намагаюся повернути розмову від політичних тем, бо знаю, що і в Україні не все, як треба. Так само, як і в Німеччині. Завжди є підстава для критики. Але тут ідеться про людей, українських громадян, яких Росія практично викрала і утримує за ґратами. Насправді, якщо хтось із них украв би хоч і шоколадку в крамниці, то ця людина має бути покарана, але не в Росії, а в Україні.

– Очевидно, така думка не всім до вподоби. Вас не лаяли перехожі?

Плакати запльовували. Прапор запльовували. На нас кидали пластикові склянки. Але я цим не переймаюся, бо все легко почистити. Нічого страшного

– Так, звичайно, я насправді «фашист». Плакати запльовували. Прапор запльовували. На нас кидали пластикові склянки. Але я цим не переймаюся, бо все легко почистити. Нічого страшного.

– Ви відчуваєте радість, коли звільняють заручників, на підтримку яких ви стоїте перед російським посольством?

– Я відчуваю певне самовдоволення кожного дня, коли проводжу свої акції. Люди запитують: «Проти чого ви протестуєте?». Відповідаю, що це не «проти» чогось, а «за» звільнення українських громадян, які, як політичні в’язні, утримуються в Росії або на захопленій Росією території.

– Отже, можна вбачати у звільненні, приміром, Надії Савченко і частку вашої участі?

Через такі акції, які я організовую, окремі імена стають відомішими у світі. Це має вплив і створює певний тиск на політику

– Я вважаю, що через такі акції, які я організовую, окремі імена стають відомішими у світі. Це має вплив і створює певний тиск на політику. Її представники одержують поштовх до дій, відбуваються, напевно, переговори, про які ми не знаємо. У цьому сенсі я був і є часткою великої складової.

– Як відбулася ваша зустріч з Надією Савченко?

– Я нічого не зрозумів, адже я не володію мовою. Звичайно, я впізнав такі слова, як «дякую».

– Сьогодні, як і зазвичай, ви є єдиним учасником протесту. Чому? Чи не бракує вам підтримки?

– Я не переймаюся тим, що стою наодинці. Інші, скажімо, німці чи українці, які мешкають у Берліні, звичайно, можуть приєднатися до мене. У мене є достатньо плакатів для всіх. Водночас, якщо вони не хочуть приєднуватися до мене, то могли б робити власні акції. Але нічого такого не відбувається, і саме це, на мій погляд, дуже сумно. Однак є люди, які мене підтримують. Це Ґетц Генне, Петер Лізеґанґ, Андреас Ротлеб-Шельгазе, Мартіна Штайз, а також з українців – Таня Семашкіна.

– Що могла б зробити українська громада у Берліні?

– Звичайно, фінансова підтримка завжди важлива. Є кілька осіб, які роблять пожертви, і я приватно сплачую частку витрат. Але гроші – не найголовніша проблема. Оскільки я не маю права нічого ставити на численні лави, що стоять вздовж алеї, то було б важливо, аби українська громада попіклувалася, приміром, раз на місяць привезти моє устаткування з дому о 13-й годині і забрати його о 16-й годині. У мене є численні плакати, величезного розміру, які б я міг вивішувати вздовж алеї, як своєрідну виставку. Ще є листівки, котрі можна було б збільшити і виставити у вигляді стіни плакатів. Це справило б неймовірний ефект на перехожих.

– Як довго триватиме ваш протест?

Чи вдасться мені стояти тут, доки усі без винятку будуть звільнені, я не можу сказати напевно. Я насправді маю проблеми зі здоров’ям. Але, якщо воно дозволить, стоятиму тут до кінця

– Плакати виготовлено добротно і на тривалий час. Ось цей, великий, надрукований три тижні тому, і якщо завтра він буде не потрібний, бо всі в’язні будуть звільнені, це було б, звичайно, добре. Але моя надія щодо цього дуже маленька. Саме тому плакати робилися достатньо якісно, тобто з розрахунку, що вони мають витримати дощ і вітер. Коли я витрачаю стільки сил на створення плакатів та інших матеріалів, то я не залишу справу незакінченою. Чи вдасться мені стояти тут, доки усі без винятку будуть звільнені, я не можу сказати напевно. Я насправді маю проблеми зі здоров’ям. Але, якщо воно дозволить, стоятиму тут до кінця – щочетверга, з першої до четвертої години.

– Чи плануєте якісь інші акції?

– Щодо Романа Сущенка, над яким має розпочатися процес у січні, і якщо він буде засуджений до ув’язнення, то я робитиму таку само акцію, яку я організував на підтримку Надії Савченко. Після винесення вироку я стоятиму тут стільки днів поспіль, скільки років буде у ньому зазначено. Тобто я розширю нинішню акцію протесту і стоятиму щодня, включаючи вихідні.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG