Доступність посилання

ТОП новини
24 Червень 2018, Київ 14:01

Українська мова і влада України: труднощі порозуміння


Під час відзначення Дня Державного Прапора України в Одесі

(Рубрика «Точка зору»)

Білоруський письменник Василь Биков ще в 1990 році, невдовзі після проголошення білоруської мови державною і заснування «Товариства білоруської мови» застерігав земляків від надмірної ейфорії з цього приводу. «Не слід заспокоюватися, – писав він у «Літературній газеті» 27 липня 1990 року, – по суті ще нічого не досягнуто. Необхідно зрозуміти, що державний акт надання білоруській мові статусу державної – не більше, ніж черговий бюрократичний маневр, національний обман. За нинішніх, далеких від демократії, позиціях нашого керівництва проблема національної мови, як і раніше, залишається невирішеною. Для того, щоб білоруська мова стала по-справжньому народною, державною мовою, потрібна заміна антинаціонального сервілістського ладу на суверенно-демократичний, що нам поки що і не світить».

Події, що відбулися в Білорусі в наступні роки, на жаль, підтвердили невтішні передбачення письменника. Державність білоруської мови перетворилась на фікцію уже після референдуму 1995 року, на якому більшість білорусів толерантно підтримала статус другої державної мови для російської. У результаті білоруська мова перебуває на межі загибелі. Зараз ЮНЕСКО додало її до списку мов, що зникають.

Зі втратою своєї мови й культури Білорусь втратила і державний суверенітет, і шлях демократичного розвитку, потрапивши в залежність від Росії. Обраний у результаті вільного волевиявлення народу президент Олександр Лукашенко швидко знищив громадянські права й свободи, включно з вільним виборчим правом, забезпечивши собі довічне перебування у владі. Василь Биков, твори якого, перекладені багатьма мовами світу, становлять гордість білоруської культури, зазнав гонінь і був змушений емігрувати на Захід.

Стан Білорусі, з якою нас пов’язують тісні історичні контакти і з чиєю мовою українська має найбільший спільний лексичний фонд, має бути для нас грізним memento mori. Зрештою, зовсім недавно, за президентства Януковича, ми впритул наблизились до подібного стану, і хоча загрозу диктатури вдалось відвернути високою ціною загибелі Небесної сотні, ми втратили частину території. Внаслідок розв’язаної Росією війни наш державний суверенітет лишається загроженим. І не лише через зовнішній чинник російської агресії, а й через внутрішні небезпеки.

Посттоталітарний стан суспільства – головна перешкода у формуванні суверенної демократичної держави

Підтримуваний більшістю українців проект побудови національної держави західноєвропейського зразка ускладнює потреба одночасної реалізації для цього двох незбіжних процесів. З одного боку, міцність держави забезпечує об’єднання населення на основі спільних вартостей – національної мови, культури, трактування історичних подій. У консолідованому мовно-культурному просторі формується спільна колективна ідентичність, усвідомлення кожним громадянином своєї належності до солідарної спільноти.

Водночас закони демократичного суспільства вимагають структурування соціуму, розшарування його на групи за різними ідеологічними й політичними поглядами.

Як показує майже 27-річний досвід нашого тупцювання на місці, поєднання цих двох завдань загальмоване станом суспільства, успадкованим від тривалого перебування в складі тоталітарної російської імперії.

Панування однопартійної системи з імітацією демократичних інституцій – виборами з одним кандидатом, завжди одностайним голосуванням у Верховних Радах СРСР і УРСР тощо – сформували у людей стійку нехіть до політичного життя, недовіру й байдужість до політики.

На рівні масової свідомості маркером радянської мовно-культурної уніфікації є поширена сентенція «какая разница, на каком языке говорить», а політичної – вислів «усі вони однакові» (про політиків). Коли такі настанови переважають, то населення Донбасу обирає Януковича, Харків – Кернеса, а Одеса – Труханова.

Деформації у відносинах провладних і опозиційних фракцій у Верховній Раді

Часом у телевізійних політичних програмах експерти виправдовують конфліктні ситуації, що виникають у Верховній Раді, посиланням на контроверсійний характер обговорень у парламентах західних країн. Але чи можлива в тих парламентах присутність депутатів, опозиційних до держави, яку вони представляють? Питання риторичне.

А до складу нашої Ради входить 63 депутати проросійської орієнтації, що за президентства Януковича голосували за диктаторські закони, а нині подають законопроекти про державний статус російської мови.

Така ситуація деформує стосунки провладних і опозиційних фракцій у Верховній Раді, оскільки дає можливість владі, яка завжди тяжіє до розширення своїх повноважень, послабити реальну опозицію, що, контролюючи й критикуючи дії очільників держави, керується національними, а не антидержавними інтересами.

Розбудова української культури – запорука зміцнення держави

Не можна вважати конструктивною і позицію керівництва, зокрема президента, у мовній царині. Конституційний суд довгий час зволікає із скасуванням закону «Про засади державної мовної політики» Ківалова-Колесніченка. Загальмовано й розгляд у Верховній Раді законопроекту «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (5670-д).

Під час акції «Стоп реванш» біля будівлі Верховної Ради із вимогою ухвалення низки законів, спрямованих на боротьбу з російською агресією. Київ, 16 січня 2018 року
Під час акції «Стоп реванш» біля будівлі Верховної Ради із вимогою ухвалення низки законів, спрямованих на боротьбу з російською агресією. Київ, 16 січня 2018 року

За цю справу все активніше береться громадянське суспільство, особливо після розв’язаної Росією війни і окупації наших земель. Але усунення держави від обов’язку захисту української мови й ухвалення закону, який би врегулював сфери вживання державної мови, призводить до значного підвищення градусу конфронтації на мовному ґрунті. Хоча захисники збереження панівних позицій російської мови становлять меншість, їхня поведінка на побутовому рівні відзначається все більшою агресивністю супроти громадян, що відстоюють своє право послуговуватись державною мовою в усіх сферах життя. Нещодавно в соціальних мережах неабияке збурення викликало повідомлення про сутичку в крамниці міста Прилук на Чернігівщині, де на вимогу чоловіка до продавця обслуговувати його державною мовою, його жорстоко побили.

І все ж треба сподіватися, що Україна уникне білоруського сценарію, бо має потужний оберіг – багату культурну спадщину, що нині примножується в усіх мистецьких сферах.

Противагою «95-му кварталу»з його примітивними «Сватами» є нинішній розвиток українського кінематографа. Можна зауважити, наприклад, як правильно й коректно, без зайвої риторики, розставлені акценти щодо українсько-російської двомовності в діалогах між захисниками Донецького аеропорту в фільмі «Кіборги». Певний знаковий смисл має і сцена загибелі командира «кіборгів», що її можна тлумачити як попередження – російська культура не вбереже українця від російської кулі. Снайпер відстежує і вбиває головного героя у той момент, коли захисник аеропорту в телефонній розмові з донькою декламує поезію Пушкіна «У лукомор’я дуб зеленый».

Таким чином, збереження й зміцнення нашої держави залежить не лише від употужнення її обороноздатності, але й від розбудови української культури та поширення її впливу на всій території країни.

Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Лариса Масенко

    Доктор філологічних наук, академік АН ВШ України. Професор кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія» і провідний науковий співробітник Інституту української мови НАН України. Фахівець у галузі соціолінгвістики, історії української літературної мови, стилістики, ономастики.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG