Доступність посилання

ТОП новини
20 Серпень 2018, Київ 11:47

За несподіваним успіхом «путіноміки» криється секретна формула збереження влади – Foreign Affairs


«Путін відстежує колапс російської економіки, а також втрату своєї позиції» – такий промовистий заголовок виднів у журналі Time в кінці 2014 року. Проте три роки минуло з моменту обвалення цін на нафту в 2014 році, коли вдвічі знизилася вартість цього товару, який колись забезпечував половину російського державного бюджету.

У тому ж році Захід запровадив суворі економічні санкції щодо російських банків, енергетичних компаній та оборонного сектора, відрізавши цим найбільші російські фірми від міжнародних ринків капіталу та позбавивши їх можливості отримувати високотехнологічне обладнання для видобутку нафти. Багато аналітиків як в Росії, так і за кордоном, вважали, що економічна криза може поставити під загрозу плани президента Росії Володимира Путіна щодо збереження своєї влади. За всіма ознаками, такої загрози нині немає.

Сьогодні російська економіка стабілізувалася, бюджет майже збалансований, а Путін наближається до переобрання 18 березня, готуючи себе на четвертий термін у президентському кріслі. Нещодавно Путін обігнав радянського лідера Леоніда Брежнєва і всіх інших радянських лідерів після Сталіна у тривалості перебування при владі. Економічна стабільність забезпечує йому високий рейтинг підтримки, який складає близько 80 відсотків. «Путіноміка» дозволила російському президентові пережити цілу низку фінансових та політичних потрясінь.

Як це вдалося?

Але як йому це вдалося зробити? Таке запитання ставить аналітик Кріс Міллер у статті для видання Foreign Affairs.

Росії вдалося впоратися з подвійним викликом – обвалом цін на нафту і західними санкціями – завдяки економічній стратегії, складеної з трьох елементів.

По-перше, основна увага була зосереджена на досягненні макроекономічної стабільності – збереження низьких рівнів заборгованості та інфляції. Це – понад усе.

По-друге, це дозволило запобігти виникненню невдоволення народу за рахунок забезпечення низького рівня безробіття та стабільної виплати пенсій, хоча довелося відмовитися від підвищення заробітної плати та змиритися з низькими показниками економічного зростання.

По-третє, це дозволило приватному секторові підвищити ефективність, але лише там, де це не суперечило політичним цілям. Така стратегія не зробить Росію багатою, але їй вдалося зберегти країну стабільною і зберегти правлячу еліту при владі.

Але чи Путін справді має економічну стратегію? Звичайно пояснюють, що довголіття Путіна при владі полягає в тому, що він виживає, бо доходи від продажу російської нафти дозволяють країні триматися на плаву; російська економіка більш відома своєю корупцією, ніж майстерним управлінням нею. Але Кремль міг би проводити іншу економічну політику, – і деякі інші варіанти ускладнили б можливість Путіна залишатися при владі.

Вони також могли б негативно вплинути на життєвий рівень росіян. Автор статті змальовує картину Росії у 1999 році, коли вперше її президентом став Путін: країна із середнім доходом у населення, в якій нафтова орендна плата становила значну частку ВВП. Країна на чолі з молодим підполковником, відданим ідеї використовувати спецслужби для підсилення своєї влади. Це був президент, який завоював мантію демократичної легітимності частково через його здатність змусити великий бізнес і олігархів грати за його правилами, чи то чесними, чи ні.

Мета Кремля в економічній політиці полягає не у збільшенні до максимуму ВВП чи доходів бюджету. Така ціль вимагала б здійснення зовсім іншої політики. Але коли мета – збереження влади всередині країни і збереження гнучкості для її застосування за кордоном, – то можна сказати, вважає Кріс Міллер, що потрійна стратегія «путіноміки» – тобто макроекономічна стабільність, стабільність ринку праці і застосування державного контролю виключно у стратегічно важливих секторах – спрацювала.

Макроекономічна стабільність

Логіка Кремля: російський народ понад усе прагне економічної стабільності. Російська еліта тим часом свідома того, що стабільність необхідна для збереження своєї влади. Отож для забезпечення макроекономічної стабільності Кремль запровадив у 2014 році програму суворої економії. Проте скарг мало.

Збереження робочих місць і виплати пенсій

Другий елемент економічної стратегії – гарантія робочих місць та виплати пенсій, навіть за рахунок заробітної плати та ефективності. Під час економічної кризи 1990-х заробітна плата і пенсії в Росії часто не виплачувалися, що призвело до протестів і падіння популярності президента Бориса Єльцина. Отож, коли ударила нинішня криза, Кремль взявся за стратегію скорочення зарплат замість підвищення рівня безробіття.

Роль олігархів

Третій елемент «путіноміки» дозволяє приватним фірмам вільно діяти тільки там, де вони не ставлять під загрозу політичну стратегію Кремля. Велика роль, яку відіграють державні підприємства з домінантним становищем олігархів у певних ключових секторах промисловості, виправдовується частково їхньою готовністю підтримувати Кремль. Вони тримають під контролем народні маси за допомогою низького рівня безробіття, роблять ЗМІ слухняними та маргіналізують політичну опозицію.

Беручи до уваги всі політичні обмеження, які надії у російського приватного сектора щодо підвищення ефективності або збільшення показників економічного зростання? Деякі є, але їх дуже мало. Це також вписується в логіку Кремля, вважає Кріс Міллер: «Зростання – це добре, однак збереження влади – краще».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG