Доступність посилання

ТОП новини
26 Травень 2018, Київ 17:14

Війна України з Росією і ставка Путіна на Чемпіонат світу з футболу


Акція «Стоп Путін! Стоп війна!» за бойкот у Росії Чемпіонату світу з футболу 2018. Львів, 22 січня 2018 року

(Рубрика «Точка зору»)

Декотрі українці щоразу намагаються знайти лазівку в питанні війни з Росією, коли та раптом хоч якось зачіпає їх. Хочуть проскочити поміж дощиком, аби бува не відчути якого дискомфорту.

Одні вперто продовжують купувати російські товари, бо звикли до них. Інші виправдовують своїх кумирів-артистів, котрі й далі орієнтуються на російський ринок та заявляють про свою любов до Росії-матушки. Ніби не було ніякої окупації Криму, Іловайська, Дебальцева. Мовляв, вони вищі за всі ці ваші війни, і все це лиш ігри політиків, а «мижебратья»!

Так само вони горланять, що спорт поза політикою, коли черговий спортсмен перейде виступати за російський клуб. Чи, як у цьому випадку, коли йдеться про фінальну частину футбольного чемпіонату світу, який ймовірно таки відбуватиметься в Росії цього року.

Федерація футболу України офіційно відмовилася акредитувати журналістів для висвітлення цієї події. Керівник Національної суспільної телерадіокомпанії України Зураб Аласанія заявив, що Суспільне не буде показувати мундіаль. Також, за його словами, й приватні мовники, дізнавшись про позицію НСТУ, теж почали відмовлятися від ідеї транслювати ЧС.

Це обурило частину вітчизняних вболівальників, мовляв, забирають в людей «кусочєк щастья». Начебто спорт окремо і політика окремо. Проте так не буває. Політика та спорт давним-давно невіддільно зрослися. Особливо, коли йдеться про події глобального масштабу, як-от: чемпіонати світу, Європи, Олімпійські ігри. Особливо, коли в ролі організаторів мають виступати авторитарні чи тоталітарні режими. Й особливо, коли все це стосується сучасної Росії.

То окремо чи разом?

Політичні еліти завше намагаються використати спортивні події в своїх цілях. А такі режими, як путінський – й поготів. Чого лиш варта історія довкола Олімпійських ігор у Сочі. Із підміною допінг-проб російських атлетів, для того, щоби збірна Росії здобула якнайбільше нагород та «втерла носа» усьому світові. Проте цю аферу вдалося розкрити, й частина російських спортсменів та спортсменок позбавлені нагород за вживання допінгу, частина відбуває покарання за це. Вкотре, встаючи із колін, путінська держава гепнула носом в багно.

Ті ж окремі російські атлети, котрі зараз беруть участь у зимових Олімпійських Іграх у південнокорейському Пхьончхані, позбавлені права виступати під державним стягом. У випадку перемоги когось із них над стадіоном не лунатиме державний гімн Росії. Все це саме через державне втручання. Через махінації та маніпуляції із Кремля, де вважають весь світ за ідіотів. За словами Георгія Родченкова, котрий очолював російський «Антидопінговий центр», який втік з країни й дає свідчення про махінації, рішення про використання допінгу йшло від президента Володимира Путіна. Без його наказу була би неможливою участь ФСБ в усій цій схемі.

Ось так і виглядає спорт поза політикою в російському розумінні. Так він виглядатиме й на Чемпіонаті світу з футболу. І це ж ще нерозслідуваними залишаються підозри, що Росія здобула право на проведення ЧС-2018 корупційним шляхом.

Мундіаль імені Путіна

Чемпіонат світу відбуватиметься невдовзі після президентських виборів у Росії. Важко сумніватися в тому, хто на них переможе. Тому мундіаль стане першою великою подією після переобрання Путіна. Така собі негласна інтронізація. Спроба почати все з чистого аркуша. Увійти на четвертий термін так, аби всім запам’яталося. Шанс легітимізувати себе в очах цілого світу, бо вибори, цілком ймовірно, проходитимуть і в анексованому Криму, що ставить під сумнів їхній результат. Намагання відчути себе знову важливим та затребуваним. Сподівання, що президенти із тих країн, чиї збірні беруть участь в ЧС приїдуть повболівати за свої команди, принаймні, на найважливіші матчі чемпіонату.

Це для Путіна дуже важливо, бо напавши на Україну, він перетворився на ізгоя. Тож шалено потребує бачити себе поруч із сильними світу цього. Як рівний із рівними. А не як маргінальний вождик-недодиктатор під час параду на 9 травня в компанії таких ж політичних тирано-заврів, авторитарних правителів бананових республік та заклятих друзів із Митного союзу, в ролі якого опинився тепер.

Він волітиме показати своїм підданим, що їхній цар-батюшка ще й який авторитет. Що зміг подарувати помпезне «свято футболу» для цілого світу і провести його в Росії. Попри всі санкції. Заодно апелюючи цим до Заходу, що санкції не діють, мовляв, торгуймо по-старому. Забудьмо про Крим і Україну.

Бо спорт – це престиж і капітал. Особливо – великий спорт. Тому це ще й спроба довести, що Росія та її влада ще ого-го на що спроможні. Не тільки дерибанити гроші в шалених масштабах на інфраструктурі, як було в Сочі (де зараз об’єкти стоять пусткою й розвалюються) і відбувається й тепер. А й забабахкати величезне свято. Банкет під час чуми.

Тільки мимоволі пригадуються попередні чемпіонати, в яких брала участь футбольна збірна Росії. А заодно поведінка її фанатів в інших країнах: постійні бійки, скандали, расизм, затримання, депортації. І це ж вони так поводилися в гостях. Ласкаво просимо, любі гості.

А ще спорт – це політичні дивіденди. Можливість об’єднати росіян довкола персони «великого» державця, котрий дарує всім це свято, звісно, за гроші самих платників податків. Це одна із основ, довкола якої можна будувати національну ідентичність. Нести путінізм та рашизм у маси, якщо за стільки років промивання мізків він раптом до когось не дійшов.

І ось попри всі ці ризики, попри напад Росії на Україну, національні збірні, котрі пробилися у фінальну частину ЧС-2018, вирішили не бойкотувати змагання, як зробив цивілізований світ у 1980 році з Олімпійськими іграми в Москві, після того, як СРСР вторгся в Афганістан. Це відверте недопрацювання української дипломатії.

Але чого хотіти від світу, коли український обиватель вимагає від вітчизняних медіа трансляції. Щоб могти побачити це прославляння рашизму та Путіна. Ніби їм недостатньо бачити його справжніх дій, котрі тривають зараз на Сході України. Війни з використанням потужної артилерії, катуваннями, вбитими та полоненими, приреченням тисяч людей на жахливу долю.

Із цією потребою зберегти собі комфорт такі люди готові на численні поступки, лиш би не випасти зі своєї бульбашки. Вони не хочуть визнавати реальності, а це неодмінно зіграє із ними поганий жарт.

Попри все, вони точно знайдуть, де подивитися чемпіонат. І якщо він таки пройде в РФ, то єдине, що гріє душу – те, що на російських стадіонах точно зазвучить фанатська пісня, яку знають вболівальники з усього світу. Ту, котра відверто розповідає про справжнє єство ВВП – «Путін – Х**ло!». Бо саме він використовує у власних цілях людей. Бо перетворює не лише політику в щось мерзенне та нечесне, а й спорт, культуру та інші сфери життя. За що неодмінно колись понесе покарання.

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG