Доступність посилання

ТОП новини
12 Листопад 2018, Київ 19:35

«Ніхто не вірив, що Крим анексують» ‒ кримськотатарські активісти


Павло Кривошеєв

26 лютого 2014 року під стінами кримського парламенту відбувся масовий мітинг. Кримськотатарські та проукраїнські активісти інших національностей виступили на підтримку територіальної цілісності України. Їм протистояли проросійські мітингувальники, зокрема, з партії «Русское единство».

Через рік після цих подій ‒ у січні 2015 року ‒ кримське управління Слідчого комітету Росії порушило кримінальну справу про масові заворушення. Тоді ж заарештували головного підозрюваного ‒ Ахтема Чийгоза. Упродовж півроку в СІЗО опинилися ще семеро учасників кримськотатарського мітингу. Мітингувальники з проросійського боку в справі виступали виключно як потерпілі й свідки.

Дату 26 лютого в Україні пропонують проголосити «Днем спротиву Криму російській окупації». Кримськотатарські громадські активісти, очевидці тих подій розповіли Крим.Реалії про те, що відбувалося чотири роки тому.

Нурі Бейтулаєв, кримськотатарський громадський активіст

Події того дня показали всьому товариству, хто є хто в Криму та в усій Україні
Нурі Бейтулаєв

‒ Події того дня важко переоцінити: вони показали всьому товариству, хто є хто в Криму та в усій Україні. Якби кримські татари вподобилися в 1942-му тим численним прихильникам приєднання Криму до Росії, які «виявилися» 2014-го, то поголівної депортації в травні 1944-го не відбулося б. Я думаю, що замість неї абсолютно всіх татар у Криму просто знищили б на місці, нікуди не висилаючи… А яскраво виражені масштабні спроби спротиву були й пізніше (так званий референдум), але іскра не перетворилася на полум’я, на мій погляд, тому що центральна влада того часу й проукраїнські «не татари» Криму виявилися нездатними своєчасно ухвалити адекватні рішення.

Енвер Бекіров, кримськотатарський активіст зі Львова, директор благодійного фонду «Хайтарма»

Брати в руки зброю для спротиву російському контингентові було б самознищенням
Енвер Бекіров

‒ Мені не хотілося би своїм коментарем приєднуватися до цілої «армії» диванних стратегів і аналітиків, багатоголоссям яких через чотири роки рясніє стрічка. Причому як на рівні міжнародної дипломатії і українських топових політиків, так і в середовищі «політологів» дрібніших. Я особисто розглядаю всі ці запізнілі рефлексії як спроби зняти з себе відповідальність за сьогоднішні реалії. Історія й факти невблаганні, цього всього вже не перепишеш. Тест пройшли всі, зокрема й громадянське суспільство. Як людина дії ‒ і тоді, й зараз, ‒ дозволю собі деякі роздуми. Змушений констатувати, що, на жаль, усі складові тієї ситуації були на руку окупантові й сприяли реалізації давно розробленого північним сусідом плану. Деморалізований і технічно неготовий 19-тисячний склад ВСУ, відсутність політичної волі в усій вертикалі влади (влада й повноваження були, чіткої твердої позиції не було) і відверто «страусяча» політика вічно заклопотаних західних партнерів змусили мирних людей вийти на вулицю. При цьому роль проукраїнських сил (слід визнати, що переважна більшість ‒ кримські татари) зводилася до мінімуму. Тверезо оцінюючи ситуацію, стає очевидно, що брати в руки зброю для спротиву російському контингентові було б самознищенням. Кавказький досвід прямо говорить про те, що кров ніколи не зупиняла Кремль, й етнічна меншина на ізольованому півострові стала би дуже зручною мішенню для поголівного винищення. Можливо, це і входило в плани путінського режиму, але багаторічний унікальний досвід ненасильницької боротьби мого народу за свої права переплутав диктаторові всі карти.

Енвер Бекіров
Енвер Бекіров

Саме відповідальність за життя кожного одноплемінника, за право бути на своїй землі, інстинкт самозбереження, якщо хочете, не дозволили тоді (26 лютого 2014 року ‒ ред.) Рефатові Чубарову закликати багатотисячний натовп, готовий на все, до більш радикальних дій. Він мудро знизив градус і розпустив усіх додому, закликавши охороняти поселення, школи та мечеті. Чергування загонів самооборони в селищах компактного проживання (кримських татар ‒ ред.), матеріальна та моральна підтримка блокованих військових частин, тисячі людей в усьому Криму на мирних акціях протесту та поголівний бойкот «референдуму» ‒ ось ті можливі акти спротиву, які координували наші лідери. Все інше ставило під загрозу існування самої нації на своїй землі. І зараз, через чотири роки, у кримських татар основна мета ‒ вижити, зберегтися й не прогнутися. Ворог той же, вже упродовж століть, тільки в новому обличчі, а ось з союзниками знову натужно. Декларантів та «стурбованих» друзів аж надто, а ось із дієвими якось сутужно.

Алі Озенбаш, кримськотатарський громадський активіст, голова ревізійної комісії Курултаю

26 лютого про окупацію ще не йшлося. Ніхто й припустити такого не міг
Алі Озенбаш

‒ Якщо двома словами про події тих днів ‒ банальна зрада, що походить, безумовно, від найвищого ешелону влади. Мій народ 26 лютого 2014 року масово виступив на перший поклик Меджлісу, незважаючи на те, що буквально за три дні до того, 23 лютого, вже збирався на мітинг, присвячений річниці звірячого вбивства відомого національного лідера ‒ видатного політика та релігійного діяча Номана Челебіджихана. Так! Він такий! Але ж 26 лютого про окупацію ще не йшлося. Ніхто й припустити такого не міг. Та й рішення про проведення мітингу було ухвалене напередодні, тобто часу на обдумування не було. До слова, тут є над чим замислитися: як вийшло, що проросійські сили виявилися до цього мітингу готовими настільки, що підготувалися й організували зустрічний одночасний мітинг, тим самим обігравши ситуацію як один з основних аргументів на користь необхідності відвертої агресії з боку Росії?

Алі Озенбаш
Алі Озенбаш

Еміне Багатирли, активістка, політик, делегат Курултаю кримськотатарського народу

Втеча Януковича через Крим стала дороговказом чиновникам півострова
Еміне Богатирли

‒ Тоді в першу чергу ми показали свою мудрість, цілісність і стійкість! У московитів лицемірна тактика, вони хотіли в Криму організувати другу Чечню, в хаосі легше керувати. Через це Україні та Меджлісові тоді потрібно було так вчинити! Але вірю, що цей день Україна визнає офіційним Днем спротиву Криму російській окупації, а краще ‒ Днем підтримки кримським народом єдності України! Як говорила мати Тереза, «я ніколи не приєднаюся до руху проти війни, гукніть, коли з’явиться рух за мир». Тоді, в лютому 2014 року, в усьому Криму відбулися народні мітинги на підтримку євроасоціації України й проти проросійського режиму Януковича. Прості люди з осені власним коштом їздили до Києва на Майдан у той час, коли державні та силові органи поповнювали лави «антимайдану» під загрозою звільнення з роботи. Коли в Києві перемогла народна влада, то в Криму продовжували керувати супротивники Майдану. Втеча Януковича через Крим стала дороговказом чиновникам півострова. А нова влада Києва так і не встигла змінити місцеву кримську владу та силові структури автономної республіки, адже була зайнята поділом міністерств і не була готова до приходу до влади. Ось і вийшло, що влада півострова «валялася на узбіччі дороги», цим і скористалася країна-агресор.

Еміне Багатирли
Еміне Багатирли

Різа Асанов, кримськотатарський активіст

26 лютого 2014 року показало, наскільки сильні були проукраїнські сили на півострові
Різа Асанов

‒ Нам у майбутньому треба багато дізнатися. Не буває таємниці вічної! Думаю, нас чекають скандали ‒ як українські політики Крим проґавили. Адже 26 лютого 2014 року показало, наскільки сильні були проукраїнські сили на півострові. Будь-яка інша держава світу відразу після цих подій почала б діяти. Але, на жаль, незважаючи на те, що Росія забрала в України Крим, частину Донецької та Луганської областей, Україна досі торгує й зберігає дипломатичні відносини з нею. Думаю, в історії такого ще не було. Але що говорити, якщо зараз про Крим регулярно говорять і пишуть лише три-чотири українські ЗМІ…

Рустем Еміралієв, громадський активіст, переселенець, представник кримськотатарської громади Львова

26 лютого кримчани показали свою позицію: це цілісна українська держава. Світ побачив, що народ проти окупації
Рустем Еміралієв

‒ 26 лютого, та й у наступні три тижні, кримчани показали свою позицію: це цілісна українська держава. Світ побачив, що народ проти окупації і мирними ненасильницькими акціями заклав фундамент для майбутнього трибуналу над окупантом ‒ Росією. Розуміючи, що репресивна машина окупаційної влади буде придушувати будь-які акції та протести, проукраїнські громадяни Криму згорнули свою активну фазу діяльності, але в серці й в умах продовжують бути українцями й чекають звільнення Криму.

Ахтем Еміралієв
Ахтем Еміралієв

Алі Хамзін, кримськотатарський активіст

26 лютого 2014 року в суспільстві був сильний емоційний сплеск, а також неприпустимість думки, що Крим може бути російським
Алі Хамзін

‒ Тоді, 26 лютого 2014 року, в суспільстві був такий сильний емоційний сплеск, а також обивательська неприпустимість думки, що Крим може бути російським. Зауважте: про те, що Крим залишиться українським, тоді говорили відкрито всі лідери з обох сторін цієї протестної акції. Можна послухати Рефата Чубарова, який, розпускаючи мітинг, впевнено говорив, пропонуючи всім українцям, росіянам і кримським татарам створювати якісь спільні загони самооборони для захисту церков, мечетей і храмів у ті буремні часи. Але настало 27 лютого, з’явилися «зелені чоловічки», й поступово люди почали розуміти реальну ситуацію.

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG