Доступність посилання

ТОП новини
22 Вересень 2018, Київ 02:18

«Розповідають про найстрашніші тортури, а про це мовчать»: сексуальне насильство на війні


Під час війни на Донбасі загинуло майже 500 жінок, з них лише дві були українськими військовослужбовцями. Понад 1200 овдовіли, майже дві тисячі втратили своїх синів. Близько 900 тисяч жінок були змушені покинути свої домівки.

У лютому 2017 року місія ООН із моніторингу за дотриманням прав людини в Україні опублікувала доповідь про сексуальне насильство в зоні конфлікту: з березня 2014 по січень 2017 року було зафіксовано понад 200 випадків зґвалтування – як жінок, так і чоловіків. Це відбувалося і на непідконтрольних Україні територіях, і там, де діяли українські військові та добровольчі загони.

Число кримінальних справ про зґвалтування в зоні конфлікту вкрай мале. Одна з причин – відсутність юридичних механізмів для розслідування воєнних злочинів. Перший міжнародний документ, у якому чітко визначені різні форми сексуального насильства, яке здійснюється під час збройних конфліктів, – це Римський статут Міжнародного кримінального суду. Україна його досі не ратифікувала.

Документацією порушень прав людини в зоні військового конфлікту займається правозахисна організація «Євромайдан SOS», яка під час революції допомагала учасникам Євромайдану і родичам Небесної сотні. Про те, як війну переживають українські жінки, ми поговорили засновницею цієї спільноти, головою Центру громадянських свобод Олександрою Матвійчук.

– Важко говорити про кількість жінок, які перебувають у заручниках, бо важко говорити взагалі про кількість заручників. Ми, коли проводили дослідження з колегами, ідентифікували 143 місця, незаконні місця несвободи, їх називають «підвалами».

Дуже велика проблема – сексуальне насильство, про нього не хочуть говорити ні жінки, ні чоловіки. Вони готові розповісти про найстрашніші тортури, а про це вони мовчать

У чому ми точно впевнені? У тому, що жінки, на жаль, серед цих полонених є. Ми опитуємо людей, які вийшли з полону, і серед них багато жінок. Наприклад, ми опитали і видали такий звіт, який називається «Ті, що пройшли через пекло». І це абсолютно не метафора, на жаль. Ми опитали 157 осіб, кожен другий цивільний зазнав тортур, і 12 відсотків людей, які зазнали тортур, – це були жінки. І тортури – це, знаєте, це не просто били. Я говорила з людьми, яким відрізали частини тіла. Наприклад, Ірині Бойко намагалися видавити ложкою око, слава Богу, він не витік, але їй відрізали фаланги пальців. Я говорила з людьми, яких забивали в дерев’яні ящики. Я вже мовчу про якісь імітації розстрілів або примусові роботи.

Дівчинку, приблизно 13–14 років, кілька днів возили як «подарунок» бійцям на передову, по суті, в сексуальне рабство

Звичайно, дуже велика проблема – сексуальне насильство, як у будь-якому воєнному конфлікті, про нього не хочуть говорити ні жінки, ні чоловіки. Вони готові розповісти про найстрашніші тортури, а про це вони мовчать. Але все одно інформація є. Наприклад, один із людей, яких ми опитували, – це лікар-ветеринар у Луганську, який сидів кілька місяців, тому він багато бачив. Він сказав, що одного разу привезли дівчину, дівчинку, їй приблизно 13–14 років, він так сказав, за якесь дисциплінарне порушення. «На підвал» можна потрапити за що завгодно, ти просто дорогу перейшов перед якимось так званим «ополченцем» – це йому не сподобалося. І він каже, що цю дівчинку кілька днів возили як «подарунок» бійцям на передову. Ну, по суті, в сексуальне рабство. 14-річну дитину. Або він розповідав про те, що жінку на ніч забирали нібито на допит, але коли вона поверталася, було зрозуміло, в чому «допит» полягав. І часто буває так, що ми навіть знаємо, що це були за люди, ми говоримо з цими людьми, вони не згадують про це. Але я можу їх зрозуміти.

Жінку на ніч забирали нібито на допит, але коли вона поверталася, було зрозуміло, в чому «допит» полягав

Ми проводили дослідження, як матері шукають своїх дітей, які зникли в збройному конфлікті. І ми це дослідження назвали «Заради імені одного». І це абсолютно не метафора. Тобто ці матері роблять величезну кількість речей просто, які неможливо уявити, що людина може зробити, звичайна людина, заради того, щоб бодай дізнатися, де син.

– Наприклад, які речі?

– Вони, наприклад, їдуть на окуповані території самостійно, шукають, збирають інформацію. Це те, що ми не можемо собі дозволити зробити. І, власне, вони так само наражаються на ризик, тому що вони матері, наприклад, військовослужбовців, ворогів. І це, звичайно, дуже важкі розслідування.

Наш старий Кримінальний кодекс не має навіть такого визначення, що таке злочин проти людяності, а воєнні злочини там виписані так, що їх майже неможливо кваліфікувати органам слідства

В ухваленому національному плані «Жінки, мир і безпека» є ціла низка дуже важливих положень. Вони передбачають і підвищення ролі жінок у вирішенні конфлікту, і створення системи допомоги, і реагування, наприклад, на насильство, і дуже багато різних інших важливих речей. Але я хотіла б акцентувати на тій, над якою ми безпосередньо працюємо. Не тільки жінки, звичайно, але й жінки, в тому числі, стали жертвами численних порушень, які ставалися і, на жаль, стаються і зараз у перебігу цього міжнародного збройного конфлікту. І справедливість, відновлення справедливості і покарання винних – це досить важливий елемент, зокрема, для майбутнього перехідного правосуддя.

Ми розробили разом з Мін’юстом законопроект, який вирішує цю проблему. На жаль, він застряг в уряді, і навіть якщо його відправлять до Верховної Ради, ми зустрінемось із тією ж проблемою в парламенті

І тут можна пояснити дуже багато речей тим, що українські національні органи влади не можуть проводити розслідування злочинів, скоєних щодо жінок на окупованих територіях, що можливості обмежені. Цих злочинів величезна кількість, і зрозуміло, що це впало на плечі нереформованих правоохоронних і судових органів, але є речі, які пояснити ніяк не можна. Не можна ніяк пояснити, чому на п’ятий рік війни у нас досі норма права не відповідає нормі життя. Що я маю на увазі? Я маю на увазі наш старий Кримінальний кодекс, який не має навіть такого визначення, що таке злочин проти людяності, а воєнні злочини там виписані таким чином, що їх майже неможливо практично кваліфікувати органам національного слідства. І дуже важливе, звичайно, і відновлення інфраструктури, і відновлення розірваних зв’язків. Але відновлення віри людей у справедливість, зокрема, жінок, які постраждали від зґвалтувань, жінок, які постраждали від викрадень і пережили цей весь жах, – це теж не менш важливо.

І ми розробили разом з Міністерством юстиції законопроект, який вирішує цю проблему. На жаль, він застряг в уряді, і навіть якщо його відправлять до Верховної Ради, ми зустрінемось із тією ж самою проблемою в парламенті. Тому що є речі, які повинні бути на порядку денному і про які, власне, політики і вищі посадові особи публічно говорять і виступають, але коли доходить до практики, ситуація виявляється зовсім інша. Ми сподіваємося все ж, що цей законопроект, який дозволяє органам національного розслідування використовувати всі необхідні інструменти, щоб називати речі своїми іменами, тобто міжнародний злочин міжнародним злочином, буде все ж у найближчий час ухвалений.

– Із урахуванням того, що багато чоловіків пішло на фронт, велике соціальне навантаження лягло на плечі жінок. Як це проявляється, в яких областях це навантаження проявляється найсильніше?

Українське суспільство досі досить патріархальне, і жінці потрібно йти вдвічі швидше, щоб досягти тих результатів, що і чоловік. Це емоційно спустошує

– Мені здається, що навантаження, насамперед, емоційно-психологічне. І я навіть думаю: чи пов’язано це тільки з війною? На жаль, українське суспільство досі досить патріархальне, і жінці потрібно йти вдвічі швидше, щоб досягти тих результатів, що і чоловік. Це емоційно спустошує. Я на своєму прикладі можу сказати: я, в принципі, не можу сказати, що зазнавала гендерної дискримінації, але якось я сіла і виписала для себе ті аргументи, які чула від колег-чоловіків, із якими я була ледь знайома, і тому, коли у них не вистачало аргументів, вони дозволяли собі такі речі: вони говорили, наприклад: «А ви красива дівчина, у вас гарна сукня». Ти говориш людині, що аргумент, що це неправильно, він: «А у вас гарна сукня». Напевно, в іншій будь-якій ситуації мені було б приємно це почути, але не як відповідь на аргумент. «Ви молода, ви, напевно, не юрист» або якісь такі речі.

Є якась невидима скляна стеля, і жінкам навіть без війни доводиться в неї стукати

І ти розумієш, що є вже якась невидима скляна стеля, і жінкам навіть без війни доводиться в неї стукати. І тут є позитивна нота, що це змінюється все ж із кожним роком завдяки і обраному європейському векторові, і багатьом іншим речам. Але проблема досі присутня.

Оригінал матеріалу – на сайті спецпроекту «Настоящее время»

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Заручники війни: «вони пройшли крізь пекло»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG