Доступність посилання

ТОП новини
21 Липень 2018, Київ 11:29

Один – розстріляний, інший – пережив голод і загинув у засланні. Історія родини Олександра Жовміра


Давид Ярошевич

На долю родини Олександра Жовміра з Вінниці випало чимало випробувань, деталі яких йому вдалося дізнатися, зокрема, завдяки роботі з архівами. Окрім того наполегливі пошуки дозволили досліднику розгадати загадку, відповідь на яку його рідні не знали протягом багатьох десятиліть.

Олександр Жовмір
Олександр Жовмір

Вінничанин Олександр Жовмір із самого дитинства знав про те, що його дід по материнській лінії – Давид Ярошевич, – був заарештований у 1938 році, а потім розстріляний.

Як розповідали Олександру мама та бабуся, рід Ярошевичів походив із Хмельниччини. Давид був сином дяка. Рано втратив батьків. Спочатку навчався в бурсі, потім – у духовній семінарії, яку, однак, не закінчив, бо поїхав в Київ до дядька. Тут він вступив до університету Святого Володимира (нині Національний університет імені Тараса Шевченка – ред.).

Давид Ярошевич
Давид Ярошевич

​Завершивши навчання, Давид Ярошевич спочатку працював страховим агентом, потім інспектував школи, а врешті став шкільним вчителем фізики і математики.

У 1938 році за ним прийшли. На той час Ярошевич вже був одруженим і, навіть, працював з дружиною Пелагеєю в одній школі. Вона була впевнена, що чоловіка арештували за доносом директора. Минуть десятиліття, поки у матеріалах справи свого діда онук побачить свідчення цієї людини, в яких той стверджував, що «вчитель Ярошевич погано вчив дітей і вони не могли засвоїти знання та використати їх для будівництва комунізму».

Він сидів у в’язниці у Вінниці. Передав свої закривавлені речі

«Він сидів у в’язниці у Вінниці. Говорив бабусі, що підпише все, що йому будуть наказувати, якщо сильно битимуть, бо не витримає. Передав свої закривавлені речі», – розповідає Олександр Жовмір.

«Органи» повідомили Пелагеї Ярошевич, що її чоловіка заарештували, бо він «хотів підірвати залізницю від Козятина до Вінниці» і пригрозили – якщо вона не припинить розпитувати, то теж опиниться за ґратами.

Пелагея Ярошевич (Гречановська) з учнями
Пелагея Ярошевич (Гречановська) з учнями

Згодом, на місце Пелагеї Ярошевич прислали іншого вчителя і вона залишилась без роботи. Її викликали до районного відділу освіти і відправили до вінницького села Махаринці, де вона пропрацювала до пенсії.

Справу Давида Ярошевича після здобуття Україною незалежності спочатку намагалася віднайти його донька, а згодом з документами захотів ознайомитися і онук.

Було відчуття жаху, руки і ноги були, наче не мої. Дуже тяжко було це все перечитувати.

Олександр Жовмір добре пам’ятає цей момент: «Було відчуття жаху, руки і ноги були, наче не мої. Дуже тяжко було це все перечитувати. Мамі потім хотів показати, але вона так і не змога подивитися, адже неймовірно хвилювалась».

Кримінальна справа Давида Ярошевича
Кримінальна справа Давида Ярошевича

Із архівних документів Олександру Жовміру вдалося більш детально дізнатися про те, у чому ж таки звинуватили його дідуся.

Фрагмент постанови про арешт Давида Ярошевича:

«Є членом контрреволюційної організації українських націоналістів та проводить контрреволюційну роботу, спрямовану проти заходів радянської влади».

Постанова про арешт Давида Ярошевича
Постанова про арешт Давида Ярошевича

​За наказом «трійки» Управління НКВС УСРС Вінницької області Давида Ярошевича було вирішено розстріляти:

Постанова «трійки» про розстріл Давида Ярошевича
Постанова «трійки» про розстріл Давида Ярошевича

​20 травня 1938 чоловіка стратили:

Довідка про виконання вироку щодо Давида Ярошевича
Довідка про виконання вироку щодо Давида Ярошевича
Біля високого дерев’яного паркану стояли вартові і говорили, що за ним військові склади, а насправді там розстрілювали людей

«Коли розстрілювали людей, біля високого дерев’яного паркану, стояли вартові і говорили, що за ним військові склади, а насправді там розстрілювали людей», – переповідає Олександр Жовмір.

Уперше дослідження розстрілів, які проводила у Вінниці радянська влада протягом 1937-1941 років, розпочалось під час окупації міста німцями, у травні 1943 року. Було виявлено понад 90 масових поховань й ексгумовано 9439 тіл, 468 із яких тоді упізнали рідні. Під час огляду на частині виявлених тіл були констатовані сліди тортур (вибиті зуби, зламані кістки). Принаймні дві жертви були поховані ще живими (висновок про це зробили на основі знайдених у їхніх легенях, шлунку та стравоході слідів землі). Наразі вважається, що під час репресій у Вінниці й області загинуло близько 20 тисяч осіб.

Пелагея Ярошевич побоялася їхати на розкопки могил і, як показав подальший розвиток подій, цим врятувала собі життя: є відомості про те, що коли у 1944 році до міста повернулася радянська влада, члени родин, які брали активну участь у німецькому розслідуванні, а також ті, хто поширював інформацію про захоронення, були репресовані.

Пелагея Ярошевич (Гречановська)
Пелагея Ярошевич (Гречановська)

Точного місця поховання Давида Ярошевича його онук не знає і донині. У книзі, складеній за результатами німецького розслідування, такого ім’я серед прізвищ ідентифікованих немає.

Наприкінці 1960-х родина отримала довідку про те, що Давида Ярошевича реабілітовано.

Довідка про реабілітацію Давида Ярошевича
Довідка про реабілітацію Давида Ярошевича

Пелагея Ярошевич вдруге заміж так і не вийшла. Своє подальше життя вона присвятила онукам.

Смерть на розбудові Біломорканалу

У той же час і неподалік від того самого місця, де, ймовірно, розстріляли Давида Ярошевиша, був батько Олександра – Андрій Жовмір. 11-річним хлопчиком він випасав там корову.

На його долю теж випали випробування. У 1933 році, коли йому було 6 років, мати Уляна відвела Андрія за 50 кілометрів від рідного села Дяківці – до Вінниці. У неї було багато дітей і таким чином вона сподівалась врятувати хлопчика від голоду, здавши його до інтернату.

«Там вивели дітей і вона його пустила, думала, що його до них візьмуть в інтернат і таким чином він там врятується. Але його не взяли, а вона тим часом пішла назад в Дяківці. І він сам у 6 років повернувся за 50 кілометрів додому», – розповідає Олександр Жовмір.

На той момент батька Андрія – Мефодія Жовміра, –​ вже не було в живих. На початку 1930-х його розкуркулили і відправили будувати Біломорканал.

Дружину з дітьми вигнали у мороз надвір, вікна повибивали, комин розбили, все забрали, навіть те, що було в горщику

«У нього було 2 гектари землі 1 гектар лісу. Коли прийшла радянська влада, його схопили: дружину з дітьми вигнали у мороз надвір, вікна повибивали, комин розбили, все забрали, навіть те, що було в горщику», – переповідає онук.

Згодом розпочався голод. Але родині, вдалося врятуватись: їли заховану раніше картоплю, вимінювали на продукти свої речі. В один із днів їм повернулася посилка, яку вони значно раніше надсилали батьку на Біломорканал. Серед іншого у ній були і зацвілі продукти, але «діти були такі голодні, що їли навіть це».

Онук Мефодія Жовміра намагався розшукати справу діда, однак йому це не вдалося.

Несподівана знахідка

Але повернімося до Пелагеї Ярошевич. Вона походила з села Зіньків Хмельницької області з великої родини Гречановських. Один з її братів – Андрій – був писарем у Летичеві. Коли у 1917–1921 роках розгорівся збройний конфлікт між більшовиками та УНР, він зник. Рідні намагалися дізнатися його місцеперебування, однак їм повідомили, що Андрій загинув і навіть запрошували на упізнання тіла, але то був не він. Через деякий час вони отримали зовсім іншу інформацію: мовляв, його бачили у Франції. Утім, підтвердження цих слів ніхто з родини тоді так і не зайшов.

Історію про свого двоюрідного дідуся Андрія Гречановського Олексанр Жовмір знав з самого дитинства. Тривалий час його не полишало відчуття, що родича таки можна знайти. Кілька років тому він вирішив діяти.

За запитом, який складався з ім’я і прізвища, в інтернеті вдалося відшукати список похованих в одному з французьких містечок. У переліку був зазначений такий собі Андре Гречановський.

Могила Андре Гречановського у Франції
Могила Андре Гречановського у Франції

«Скориставшись Google-перекладачем, я написав електронний запит до мерії цього містечка. Як не дивно, вони мене зрозуміли і надіслали мені сторінку з книги реєстрації смертей і я побачив що цей Андре Гречановський народжений у Зінькові, що його батько – Антон, а мати – Катерина. Це справді був мій дядько. Усе це я показав мамі, вона не повірила», – розповідає Олександр.

Фрагмент документа, в якому детальна інформація про те, хто такий Андре Гречановський
Фрагмент документа, в якому детальна інформація про те, хто такий Андре Гречановський

Наступним кроком був запит до одного з французьких регіональних архівів. За 10 євро досліднику надіслали понад 20 документів, які могли стосуватися його родича. Із них він дізнався, що у Франції Андрій Гречановський одружився з Євгенією Возник, з якою мав дочку Софію.

Андрій Гречановський з дружиною Євгенією Возник та дочкою Софією
Андрій Гречановський з дружиною Євгенією Возник та дочкою Софією

Після цього пошуки Олександра зупинилися на тривалий час. А далі долю вирішив випадок.

«У «Фейсбуці» я випадково натрапив на молоду темношкіру дівчину з прізвищем Гречановська і вирішив їй написати, що шукаю Софі Гречановську. У її місцеперебуванні була зазначена Москва, тож спершу моє повідомлення до неї було російською, але на нього вона не відповіла. Згодом я вирішив надіслати свого листа повторно, вже англійською мовою, і отримав відповідь, що це – її бабуся», – розповідає Олександр Жовмір.

Так він знайшов родичів, про існування яких у його родині не знали багато десятиліть. Навесні 2017 року частина французької рідні Олександра навіть приїжджала до нього в Україну.

Олександр Жовмір з французькими родичами у Києві, 2017 рік
Олександр Жовмір з французькими родичами у Києві, 2017 рік

Наразі Олександр Жовмір сподівається знайти більше інформації про український період життя свого двоюрідного дідуся Андрія Гречановського, а також не полишає надії таки відшукати справу розкуркуленого дідуся по батьковій лінії – Мефодія Жовміра.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG