Доступність посилання

ТОП новини
15 Грудень 2018, Київ 02:25

Яким стане Крим після звільнення його від окупації Росією?


Крим на мапі України 1918 року, укладеній Степаном Рудницьким

(Рубрика «Точка зору»)

Проблема того, яким бути майбутньому Криму, дискутується в українському інформаційному просторі. Найактивнішу участь беруть в цьому кримські татари, що є цілком природним. Точки зору формулюються різні. Зокрема, поміж українців є як прихильники перетворення окупованої нині Росією Автономної республіки Крим на кримськотатарську національно-територіальну автономію, так і ті, що виступають за недопущення будь-яких автономних утворень в унітарній Українській державі. Звісно, громадськості хотілося б знати, як саме уявляють собі кримськотатарську автономію керівники Меджлісу і широкий кримськотатарський загал. Від цього залежатиме дуже багато, зокрема й головне: підтримка чи протистояння з боку різних етнічних груп Криму. Як в тій новій автономії будуватимуться відносини різних етносів, мов, культур і релігій, які права гарантуватимуться тим, хто не є кримськими татарами (85% населення Криму), як ухвалюватимуться рішення, чи буде враховуватися думка всіх жителів півострова? На жаль, саме щодо цього інформації обмаль. Проте тут можливі різні варіанти.

Як відомо, визначний лідер кримськотатарського національно-визвольного руху, муфтій Криму Номан Челебіджихан (1885–1918) виступав з ідеєю Криму для всіх його етносів, мріючи про щось на зразок Швейцарії, де кожний етнос має свої права і можливість вільного етнокультурного розвитку.

На відміну від Номана Челебіджихана, інший визначний діяч кримськотатарського народу Джафер Сейдамет (1889–1960) дотримувався набагато жорсткішої концепції: Крим для кримли, себто для кримських татар. Виникає враження, що нині в середовищі кримськотатарських активістів точиться тиха, неочевидна, але реальна боротьба цих двох концепцій.

Зрозуміло, що кримських українців, до спільноти котрих належить автор цієї статті, влаштовує саме концепція Номана Челебіджихана, а ідеї Джафера Сейдамета викликають побоювання і тривогу. Поки що зарано говорити про тріумф однієї з цих двох теоретичних платформ. Але замовчувати проблему, робити вигляд, наче її не існує, не можна.

Крим на карті 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
Крим на карті 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

Як іти до спільної мети?

Побоювання та тривога кримських українців посилилися після публічних заяв таких кримськотатарських достойників, як Айдер Муждабаєв (колишній журналіст газети «Московський комсомолець», нині заступник директора кримськотатарського телеканалу ATR) й Ільмі Умеров, колишній глава Бахчисарайської державної адміністрації. Ці діячі заявили, що ніяких українців у Криму немає (це страшенно нагадує вислів міністра внутрішніх справ Російської імперії в ХІХ столітті Валуєва: «Никакого особого малороссийского язика не было, нет, а главное, быть не может»), є, мовляв, окремі люди-українці, а спільноти немає. А ті українці, що є в Криму, майже всуціль проросійські.

Що це? Заява про небажання брати до уваги права та інтереси 500 тисяч кримських українців, кидаючи їм несправедливі докори? Такі демарші породжують відповідну реакцію в українському середовищі. Шкода, що кримськотатарський телеканал ATR не вважає за потрібне обговорити такі висловлювання в чесній, демократичній дискусії. Там обговорюються інші речі. Зокрема, нещодавно в студії ATR за участі членів Меджлісу Сінавера Кадирова, Різи Шевкієва, журналіста Османа Пашаєва і відомої української громадської діячки Наталії Беліцер говорили про майбутній кримський парламент. Пан Шевкієв зажадав, щоб у тому парламенті кримські татари мали квоту в 50% депутатських місць. Чи не означає це, що другу частину парламенту вже можна не збирати, бо вона ні на що вплинути не зможе? Як це розцінювати, як демократію чи етнократію? Як тотальну владу лише одного етносу? І чи підтримає це демократичний Захід, який завжди підтримував кримськотатарський народ у його справедливій боротьбі?

Хоча, виходячи з принципів так званої позитивної дискримінації, цілком можна говорити про квоту в 33%, 40%, але 50% – це вже за «червоною лінією».

Коли кримськотатарські активісти як аргумент наводять проголошення незалежності України, вони забувають, що це було одностороннім актом. По-перше, це було підтверджене референдумом, де за незалежність проголосувала більшість не тільки українців, але й росіян, євреїв, поляків, вірмен і так далі. Себто незалежність України стала результатом міжетнічного консенсусу громадян майбутньої самостійної держави. Чи хочуть люди з Меджлісу шукати міжетнічний консенсус в Криму? Відповідь мені невідома. А це означає, що кримськотатарська автономія може бути крихкою. А головне – не проголосити автономію, тим більше в Києві, на вільній території. Головне – автономію втримати, зберегти.

Чи є перспективи без взаєморозуміння?

Наївно вважати, що всі проблеми Криму можна розв’язати вольовим шляхом у Києві. Без певного взаєморозуміння в середовищі самих жителів півострова нічого усталеного в Криму не буде. Офіційний Київ може лише розкрити над Кримом військово-політичну «парасольку», захистивши від втручання ззовні. А головне мають вирішити самі кримчани.

Не треба забувати, що нині Україна жодного контролю над Кримом не має. Тому реалізація кримськотатарської автономії в Києві на папері може консолідувати всі антиукраїнські й антикримськотатарські сили в Криму, налякати пересічних людей, різко посиливши підтримку російської влади на півострові.

Під час торговельної блокади Криму, окупованого Росією. Чонгар, 20 вересня 2015 року
Під час торговельної блокади Криму, окупованого Росією. Чонгар, 20 вересня 2015 року

У Криму об’єктивно дуже багато вибухонебезпечного національно-політичного матеріалу, котрий може призвести до зіткнень і протистояння навіть без усякого втручання Росії, хоча воно і після її історично неминучого виходу з Криму триватиме…

Справді, три етноси, три мови, дві релігії на відносно маленькій території. Колись ці об’єктивні загрози спрацювали в невеличкій середземноморській державі Лівані, де місцеві жителі, переважно араби, поділені на кілька християнських і мусульманських конфесій. Це християни-мароніти (древня східна церква, що уклала унію з Ватиканом), православні християни (класик ліванської літератури Михаїл Нуайме закінчив Полтавську духовну семінарію), християни-римо-католики, вірмено-григоріани, протестанти. Не менш строкатим є й місцевий мусульманський світ: сунніти і багато шиїтських деномінацій: імаміти, ісмаїліти, друзи, алавіти.

Коли в 1944 році постало питання про створення на французькій підмандатній території незалежної держави, ліванці зібралися, домовилися і уклали Національний пакт, де були чітко розписані права представників усіх конфесій. Це забезпечило Лівану 30 років спокійного, заможного життя країни готелів, банків, університетів, коли його називали «близькосхідною Швейцарією». Але в середині 1970-х у деяких місцевих і сусідських сил, під’юджуваних Кремлем, виникло бажання Національний пакт переглянути. І розпочалася жорстока та кривава 15-річна війна, що зруйнувала Ліван.

Ліван своєю природою дуже нагадує Крим, особливо його південний берег. І не лише природою… Чи обійдеться Крим без чогось подібного до Національного пакту, який мають запропонувати й опрацювати самі кримчани і який зробить кримськотатарську національно-територіальну автономію стабільною й усталеною?

Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

(Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода)

  • 16x9 Image

    Ігор Лосєв

    Кримчанин у дев’ятому поколінні, кандидат філософських наук, політичний оглядач газети «День». Від самого заснування працював у виданнях Кримського півострова, які виходили друком до окупації Криму Росією: був членом редколегії газети ВМСУ «Флот України» і науковим редактором журналу «Морська держава». Є автором кількох книг, серед яких «Історія і теорія світової культури: європейський контекст», «Севастополь – Крим – Україна: хроніка інформаційної оборони», «Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція» (у співавторстві) й інших.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG