Доступність посилання

ТОП новини
22 Червень 2018, Київ 07:12

Тетяна Попова

(Рубрика «Точка зору»)

5 квітня Верховна Рада України ухвалила в першому читанні законопроект «Про національну безпеку України» (реєстр. № 8068). Його підготування та розгляд супроводжувалися неабиякою PR-активністю та значними очікуваннями зацікавлених сторін.

Причина законодавчої ініціативи полягає не лише в застарілості попередньої редакції закону. Світ трансформується, безпекове середовище навколо нашої держави змінюється ще швидше. Відповідно, інструменти впливу та конкуренції між країнами поступово трансформуються зі сфер збройного насильства в бік кібер- та інформаційного протиборства. Ми всі відчули на собі тривалу агресію Росії, що отримала назву «гібридна війна». Тому очікувалося, що законопроект зважить на вплив складника інформаційної та кібервійни.

У положеннях законопроекту зафіксовано: «Державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямовується на забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки та кібербезпеки України тощо».

У тексті законопроекту наведено терміни «воєнна безпека», «громадська безпека і порядок», «державна безпека». Але в тексті законопроекту немає практично жодної згадки про «інформаційну безпеку» або деталізацію положень, що мають безпосередній стосунок до неї. Із цією позицією погодилися фахівці Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради у своєму висновку. Також ми одержали відкритий лист із низкою зауважень, які підписали посол США та керівник представництва НАТО в Україні.

До речі, альтернативний проект (реєстр. № 8068-1) включив положення, згідно з яким до національних інтересів України віднесено «усунення фінансового, економічного, політичного та інформаційного впливу РФ на внутрішню та зовнішню політику України» й «формування власного інформаційного простору». Там же наведено перелік загроз національній безпеці України, серед яких є:

«нарощування РФ фінансового, економічного, політичного та інформаційного впливу на політику України, використання цього впливу у якості засобів агресії проти України;

активна пропагандистська діяльність РФ, спрямована на підрив готовності населення до оборони…

втручання спеціальних служб іноземних держав в інформаційний простір України з метою впливу на внутрішню та зовнішню політику держави;

використання посадовими особами державних інформаційних інструментів як засобів політичної боротьби;

прояви обмеження свободи слова та доступу до публічної інформації;

намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації в соціальних мережах у мережі Інтернет».

Можна сперечатися щодо їхнього змісту, але наявність їх навіть у такому вигляді є кроком уперед, як порівняти з ухваленим законопроектом.

Зрештою профільний комітет парламенту запропонував включити до остаточної редакції законопроекту перелік національних інтересів джерел та чинників їх виникнення з урахуванням окремих положень альтернативного законопроекту.

Також здоровий глузд підказує, що наявність сфер діяльності (у нашому випадку – сфер забезпечення безпеки) передбачає визначення ресурсів для виконання певних завдань (іншими словами, суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки) та визначення їхніх повноважень. Стає дивно вдвічі, бо законопроект визначає складові сектору безпеки і оборони та їхній перелік. Але ми не знайдемо там жодної структури, відповідальної за інформаційну безпеку. Як наслідок, навіть громадяни та об’єднання їх матимуть статус суб’єктів забезпечення нацбезпеки, а відповідальність за інформаційну безпеку не визначено.

Автори законопроекту не згадали, що в державі існує центральний орган виконавчої влади – Міністерство інформаційної політики України. У його Положенні зафіксовано, що «МІП є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах інформаційного суверенітету України, державного іномовлення та інформаційної безпеки».

Як наслідок – після ухвалення закону можемо впевнено розформовувати міністерство, бо його діяльність не передбачена законом. А завдання інформаційної безпеки або будуть вирішуватися самі собою, або традиційно силами громадянського суспільства чи іноземних партнерів.

Я жодним чином не наполягаю на «мілітаризації» МІП. Там за визначенням немає кого мілітаризувати. Але відсутність відповідальності несе за собою бездіяльність. В умовах російської агресії це стає злочинною бездіяльністю, яка має тяжкі наслідки для забезпечення національної безпеки держави.

Опоненти зазначать, що згідно з текстом законопроекту, «Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, зокрема здійснюючи… контррозвідувальний захист… кібербезпеки… та інформаційної безпеки держави…»

Але інформаційна безпека та контррозвідувальне забезпечення інформаційної безпеки – різні речі, які співвідносяться між собою як загальне та часткове. Або, як жартують деякі мої колеги: яке може бути контррозвідувальне забезпечення того, чого не існує?

Розробники законопроекту декларують у пояснювальній записці: «Також потребують нормативного закріплення зв'язок між рішеннями вищих органів державної влади у сфері національної безпеки, діяльністю органів сектору безпеки, спрямованих на їх реалізацію, та виділенням відповідних ресурсів для забезпечення такої діяльності, спеціальні процедури парламентського контролю за процесами планування у сфері національної безпеки». Утім, якщо не визначено головного суб’єкта, який «під ключ» несе відповідальність за окремий складник безпеки, то пропадає будь-який сенс говорити про національну безпеку держави в цілому. Це те ж саме, що будувати фортецю, в якій три боки будуть закриті височенними фортечними мурами, а з четвертого буде відкрите поле.

Розділ «Планування у сферах національної безпеки і оборони» також включає майже всі складники, зокрема щодо кібербезпеки з переліком документів, які розробляються. Але про планування у сфері інформаційної безпеки знову забули. Хоча «Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади розробляють державні цільові та інші програми на основі галузевих стратегій реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони у встановленому законом порядку». Вибачте, але без стратегічного планування не буде ресурсів, не буде успіху проектів державного рівня.

Тому, шановні колеги по «інформаційному фронту», поки триває остаточне доопрацювання законопроекту, саме час бити в набат.

Тетяна Попова – експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України

У тексті збережено виділення, зроблені автором

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG