Доступність посилання

ТОП новини
25 Травень 2018, Київ 14:10

Імена і обличчя предків за три століття зібрала Оксана Радецька


Агрипина Лагута (Клименко), праворуч

Понад триста років родинної історії завдяки роботі з архівами вдалося дослідити киянці Оксані Радецькій. Ці пошуки дозволили не лише дізнатися, ким були і як жили її предки, а й зібрати родинний фотоальбом зі старовинними світлинами. Деякі фото дозволили вперше побачити обличчя членів роду.

Оксана Радецька
Оксана Радецька

Усе почалося шість років тому із бажання відновити пам’ятні таблички на старих надгробках. Однак, виявилося, що зробити це не просто, бо немає інформації. Оксана Радецька разом із чоловіком опитали родичів, утім, це не дуже допомогло. Тож вони вирішили шукати конкретні документи.

Знайдена на сайті «Меморіалу» відомість про зниклого безвісти Терентія Лагуту (рідного брата її діда по батьковій лінії) стала першим результатом пошуків. А далі – розпочалася робота в архівах.

«Раніше про архіви боялися навіть думати, це була закрита тема. Але коли вони відкрилися, це стало просто, я змогла вільно працювати», – ділиться дослідниця.

Терентій Лагута, рідний брат дідуся Оксани Радецької по батьковій лінії
Терентій Лагута, рідний брат дідуся Оксани Радецької по батьковій лінії

Оксана найперше хотіла встановити дату смерті своїх бабусі та прабабусі по материній лінії, але через втрату документів їй це й досі не вдалося зробити. Натомість вдалося інше: вона змогла розмотати «клубок» історії свого роду аж до початку XVIII століття, а саме до 1715 року. Загалом «родинне дерево», відновлене нею, наразі налічує близько 800 осіб.

Три дні від арешту до розстрілу

Родичів Оксани не обійшли усі лихоліття української минувшини. У родині Радецьких є розстріляні.

Дідусь по материній лінії чоловіка Оксани Михайла – Пилип Кравчук – походив із села Іваненці Летичівського району Хмельниччини із заможної родини. Він був шкільним учителем. Односельці часто зверталися до нього за допомогою у написанні різних документів чи листів.

Під час колективізації свої землю та худобу Пилип Кравчук віддав добровільно. Але це не врятувало від сталінського терору. У 1937 році за ним прийшли. Із родинних переказів відомо, що під час арешту родину вигнали з хати, а усе майно спалили на подвір’ї. Певний час сім’я змушена була шукати прихистку в родичів.

Свекруха усе життя мріяла побувати на могилі свого батька

«Моя свекруха усе життя мріяла побувати на могилі свого батька. Свекор свого часу писав запит до архіву, але на той момент ще все було засекречене і окрім довідки про реабілітацію посмертно жодних відомостей не було. Тож коли вже я почала займатись генеалогією, то вирішила теж зробити запит», – розповідає Оксана.

Спершу їй теж вдалося отримати лише довідку про реабілітацію, однак згодом у центральному архіві СБУ повідомили, що справа Пилипа Кравчука зберігається у Хмельницькому регіональному відділенні. За запитом Оксана отримала неповну копію документа і згодом прийшла, щоб ознайомитись з повною справою особисто.

Каже, хвилювалася так, що аж руки тремтіли.

Із вироку Пилипу Кравчуку:

«Звинувачується у тому, що проводив активну контрреволюційну агітацію, висловлював відкрито повстанські наміри, закликав допризивну молодь не вступати на захист Радянської Влади у випадку війни з фашистськими державами, поширював серед населення наклепницькі чутки про Сталінську Конституцію і пораженські настрої. Будучи с/с УДБ займався дезінформацією».

Вирок Пилипу Кравчуку
Вирок Пилипу Кравчуку

Свою провину Пилип Кравчук не визнавав, але його засудили до розстрілу. Як вдалося встановити Оксані та її чоловіку Михайлу, від моменту арешту до моменту розстрілу минуло усього три дні, тобто «слідства як такого не було».

Дружина ще місяць возила передачі Пилипу і в неї їх брали, хоча на той момент його в живих вже не було

«Дружина ще місяць їздила до Хмельницького, возила передачі Пилипу, і в неї їх брали, хоча, як ми дізналися з документів, на той момент його в живих вже не було», – розповідає дослідниця свого роду.

Під час ознайомлення з документами рідні Кравчука побачили серед прізвищ тих, хто свідчив у його справі, і багато знайомих прізвищ (навіть родичів).

Реабілітувати Пилипа Кравчука наприкінці 1989 року. Жодної його світлини у родини Радецьких не залишилось.

На жаль, ніяких фото в справі не збереглося

«На жаль, ніяких фото в справі не збереглося, хоча у переліку вилучених під час обшуку документів зазначались паспорт, посвідчення…» – розповідає дослідниця.

Неочікувані знахідки

Увесь рід Радецьких по лінії Оксани походить з Київщини, тому, як зізнається вона, шукати документи було доволі легко. Адже, по-перше, родина постійно жила на одній території, а, по-друге, архіви цього регіону збереглися достатньо добре.

Окрім роботи з історичними матеріалами Оксана також розпочала колекціонувати родинні фотографії. Інколи траплялися навіть неочікувані знахідки.

Тривалий час у родині Радецьких молодші покоління не знали, як виглядала бабуся Оксани по лінії батька Агрипина Лагута (Клименко). Вона померла ще у 1943 році під час пологів, коли народжувала четверту дитину. На той момент батьку Оксани було шість років. Після війни дід оженився вдруге і тому нащадки знали вже тільки цю бабусю.

Через багато десятиліть під час одного з візитів до своєї тітки Оксана знайшла світлину, на якій була зображена Агрипина.

Агрипина Лагута (Клименко)
Агрипина Лагута (Клименко)

«Це було дуже зворушливо, вперше побачити свою бабусю», – пригадує вона.

Був і ще один несподіваний сюрприз. Якось один із родичів, знаючи, що Оксана вміє оцифровувати старі фотографії, звернувся до неї з проханням допомогти йому в цьому. Таким чином жінка отримала цілий пакет старовинних фото, серед яких була і світлина молоді знищеного села Петрівське Васильківського району Київщини. На ній був зображений і батько Оксани. Окрім того, вона знайшла серед цих фотографій і багато інших, на яких були різні її родичі (діди, прадіди, тітки, дядьки...)

Молодь знищеного села Петрівське (Київщина), батько Оксани Радецької знизу праворуч
Молодь знищеного села Петрівське (Київщина), батько Оксани Радецької знизу праворуч

«Це фото, яких ми ніколи не бачили і не побачили б ніколи, якби не випадок», – каже Оксана.

Молодь знищеного села Петрівське (Київщина), рідна сестра батька Оксани Радецької вгорі ліворуч
Молодь знищеного села Петрівське (Київщина), рідна сестра батька Оксани Радецької вгорі ліворуч

Тепер, на основі досвіду, дослідниця наголошує, що важливо підписувати фотографії. З сімейним фотоархівом свого чоловіка Оксані було працювати набагато легше, адже його батько підписував усі світлини.

Альтернативний пошук

Знайти представників своїх родів подружжю Радецьких допомогли не лише архіви, але і соцмережі. Кілька років тому в одній із них Оксана була учасницею групи, яка об’єднувала людей під одним прізвищем. У ній жінка опублікувала фотографію троюрідного брата свого чоловіка, з яким було давно втрачено зв’язок, і один із учасників спільноти написав, що ця людина дуже схожа на його дідуся.

«Виявилося, що ми і справді родичі, а цей чоловік зі світлини мешкає у російському Санкт-Петербурзі. Онук дав нам його контакти», – розповідає дослідниця.

Пізніше Михайло Радецький, потрапивши до цього міста, розшукав свого брата Анатолія Дуку, який був дуже зворушений і радий такій зустрічі. Із ним вони тепер підтримують зв’язок.

Троюрідний брат Михайла Радецького Анатолій Дука (ліворуч)
Троюрідний брат Михайла Радецького Анатолій Дука (ліворуч)

А ще цей чоловік допоміг Радецьким ідентифікувати багатьох родичів, зображених на зібраних фотографіях.

Невідомі сторінки

Є й історії, які Оксані наразі не вдалося підтвердити документально. Наприклад, про Івана Дяченка. За родинними переказами, він був посильним у лавах армії отамана Зеленого і потім довго переховувався. І хоча дослідниця вже ознайомилась із багатьма матеріалами тієї доби, однак поки що ця інформація залишається для неї лише родинною легендою.

Більш детально Оксана хоче дослідити і рід свого чоловіка Михайла.

«Чекаю літа, щоб продовжити дослідження в Хмельницькому архіві щодо родини чоловіка. Поки що там все складно, хоч і не безнадійно. Просто багато архівних документів постраждало під час пожежі і на сьогодні реставровано тільки 5 відсотків. Тому пошуки уповільнились, але ми віримо, що не все втрачено», – говорить дослідниця.

Зберегти пам’ять

Усю інформацію, яку їй вже вдалося знайти, вона зберігає на двох спеціалізованих інтернет-ресурсах – MyHeritage i FamilySearch – у вигляді «родинного дерева».

Окрім того Оксана пише про свої пошуки невеличкі нариси, які, не виключає, оформить в майбутньому у вигляді книги.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG