Доступність посилання

ТОП новини
26 Вересень 2018, Київ 03:31

Активісти, які борються проти репресій Росії в окупованому Криму, розуміють, що жертви будуть – Сейтумер Сейтумеров


Сейтумер Сейтумеров

Чому після анексії Росією українського Криму на півострові почала розвиватися громадська журналістика? Як суспільство створило об'єднання «Кримська солідарність» для інформування про репресії? Якими методами російська влада Криму бореться з такими активістами?

Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії розмовляємо з ведучим телеканалу ATR, кримськотатарським активістом, учасником об'єднання «Кримська солідарність» Сейтумером Сейтумеровим.

‒ Де ви жили в Криму, чим займалися до анексії півострова?

‒ Я жив у Бахчисараї, наша сім'я повернулася туди після депортації, оскільки там був будинок мого батька. Працював адміністратором у кримськотатарському кафе «Салачик», захоплювався фотографією. Було все добре, поки не сталися події, що перевернули життя тисяч людей у Криму. Коли ми прокинулися й побачили прапори (російські ‒ ред.), багато хто чекав реакції української держави, якої не було. До останнього вірили, що все якось обійдеться. У перші дні після анексії до Криму приїздили репортери з усього світу, багато з них приходили в наше кафе, ми ділилися з ними враженнями.

‒ З кафе «Салачик» пов'язана історія обшуків і переслідувань активістів. Розкажіть про це.

Марлен Асанов може бути прикладом для багатьох: коли людина знає, що робить правильно, погрози не мають успіху

‒ Власником кафе був шанований чоловік, Марлен Асанов. Він відкрив кафе, щоб познайомити людей з традиціями, побутом, кухнею кримських татар. Кафе стало дуже популярним. Марлен був дуже активною людиною. Коли прийшла Росія до Криму, всі чекали, що почнуться репресії стосовно нелояльних громадян. Так і сталося. Марлен Асанов з перших днів, коли почалися обшуки й арешти, почав допомагати постраждалим. Тоді в кафе почалася серія прокурорських перевірок, пішли нескінченні позови, зрештою, Асанова заарештували. Всі прекрасно розуміють, що це наслідок його активної позиції. Марлен Асанов може бути прикладом для багатьох: коли людина знає, що робить правильно, погрози не мають успіху. ФСБшникам нічого не залишалося, як тільки посадити його.

Марлен Асанов
Марлен Асанов

‒ У листопаді 2017 року до вас додому прийшли з обшуком російські силовики. Розкажіть про це.

‒ Обшуки проходять досить цікаво, я досі не розумію логіки в їх проведенні. До когось вриваються, вибивають вікна, а до когось у двері стукають. До мене прийшли о шостій ранку. Барабанили у двері, ми ледве встигли одягнутися, до нас залетіли кілька озброєних ОМОНівців. Все відбувається, як у кіно: вони забігають, ставлять до стінки, беруть під контроль територію. Ми живемо разом з батьками, моєму батькові днями виповнилося 90 років. У будинку були маленькі діти, люди похилого віку, силовики налякали їх. Уявіть, що відчували люди похилого віку, які пережили депортацію, вони відразу згадують тих озброєних людей, які приходили їх депортувати. До мене прийшли в межах якоїсь справи про тероризм і розпалювання національної ворожнечі, але справжньою метою було вилучення моєї техніки.

‒ Того дня, окрім вас, обшуки відбулися в будинках ще двох кримських татар: у Старому Криму та Сімферопольському районі. Це був рейд?

У кримських татар є прислів'я: «Сёз къылычтан да кескин кесе» («Слово ріже болючіше, ніж шабля»). І цей біль вони відчули

‒ Наскільки я зрозумів, у них є інформація про всіх активістів, які ведуть боротьбу ненасильницьким шляхом, за допомогою слова. Це слово їх боляче б'є. Кримськотатарською мовою є прислів'я: «Сёз къылычтан да кескин кесе» («Слово ріже болючіше, ніж шабля»). І цей біль вони відчули. У Криму намагалися закрити ЗМІ, переслідувати журналістів. Їм це в принципі вдалося, і громадські активісти вимушено стали журналістами. Звичайно, силовики бачать, хто стоїть з камерами, знімає коментарі. Ці люди перебувають у зоні ризику. Вони розуміють, що за ними можуть прийти, й особисто я цих людей дуже поважаю.

‒ У грудні 2017 року вас викликали в «Центр з протидії екстремізму» управління МВС Росії в окупованому Криму. Що це був за виклик?

‒ Насправді я цей виклик очікував, адже розумів: метою обшуку було вилучення моєї техніки. У мене питали, чи знайомий я із Сейраном Салієвим ‒ активістом, якого затримали того ж дня, що й Марлена Асанова. Це мій близький друг, я знаю його з дитинства. Запитували, чи не передавав він мені якісь книги, чи не спонукав до чогось. Я вирішив, що запитання ставлять з метою додати щось до обвинувального вироку для Сейрана, й відмовився давати коментарі. Також запитували про відео «Кримської солідарності», яке знайшли на моєму комп'ютері, ставили запитання про це об'єднання. Їм потрібно було зрозуміти, звідки коріння «Кримської солідарності». Це – для них зараз ворог номер один в Криму.

У Бахчисараї затримали шістьох осіб, був шквал обурення, люди вийшли з одиничними пікетами. Силовиків це дуже розлютило

Ще силовики знайшли у мене відео з одиночних пікетів, які стали масовою відповіддю на репресії, що проводяться Росією. Зокрема, коли в Бахчисараї затримали шістьох осіб, яких поважали за громадянську позицію, був шквал обурення, люди вийшли з одиничними пікетами. Силовиків це дуже розлютило. Вони намагалися дізнатися, звідки у мене це відео, хто організатор. Я навіть не вважав за потрібне відповідати на ці запитання.

Сейтумер Сейтумеров
Сейтумер Сейтумеров

‒ Як ви думаєте, чому досі є люди, які не вірять в те, що в Криму проводять подібні репресії?

‒ Я б розділив людей на дві категорії. Перші ‒ це «зомбі», які, крім російських телеканалів, нічого не дивляться. Вони знають тільки, що будуються міст, аеропорт, траса «Таврида», щороку збільшується кількість туристів у Криму. Друга категорія ‒ це люди, які, скажімо так, мають матеріальну зацікавленість.

Після першої анексії Кримського ханства Росія, хоч і з великими труднощами, знаходила тих, хто за п'ять копійок або за ділянку землі, за якусь посаду починав працювати проти інтересів свого народу. На жаль, такі люди є й сьогодні. Дуже радує, що їх можна на пальцях перерахувати.

‒ Коли російські силовики приїжджають до когось із кримськотатарських активістів з обшуками, до будинку приходять десятки людей. Наскільки важлива така підтримка?

Коли бачиш, як 100-150 осіб стоять на вулиці, то розумієш, що не один. І силовики дуже розлючені, що люди збираються

‒ Дуже важлива, я сам через це пройшов. Важливо, щоб усі розуміли: коли бачиш, як 100-150 осіб стоять на вулиці, то розумієш, що не один. І силовики дуже розлючені, що люди збираються. Вони тому намагаються на них відкривати адміністративні справи, штрафують. Якщо не будуть приходити підтримати люди, виникне асоціація з тим, що людина, дійсно, злочинець. Але коли до людини, яку намагаються обшукати, заарештувати, приходить 200-300 людей, то виникає запитання: «До якого злочинця прийде стільки людей, які підтримують його?». Тому зрозуміло, що всі ці справи сфабриковані.

‒ Російські силовики були готові до того, що їхні дії фотографуватимуть, стрімитимуть в інтернеті? Адже російські громадяни так не поводяться?

Кримські татари ‒ дуже згуртований народ. Коли гайки почали закручувати, почалася хвиля спротиву

‒ Як тільки Росія прийшла до Криму, головою кримського ФСБ був призначений Віктор Палагін, який запам'ятався нещадною репресивною політикою стосовно приволзьких, башкирських, татарстанських мусульман. Через те, що події відбувалися в російській глибинці, було складно привернути увагу світової спільноти. Росія хотіла провернути подібний сценарій у Криму. Але кримські татари ‒ дуже згуртований народ. Ми можемо в мирний час дискутувати між собою. Як одна рука: всі пальці ‒ різні, але коли є загроза, пальці перетворюються на кулак. Коли гайки почали закручувати, почалася хвиля спротиву.

‒ Громадські журналісти, зокрема з «Кримської солідарності», зараз стають жертвами репресій. Про що це говорить?

‒ Кримськотатарський народ має багату історію ненасильницької боротьби. Нашим батькам довелося багато через що пройти, щоб повернутися до Криму, звідки наш народ цинічно, нещадно депортований. Ми говоримо про ідейну боротьбу, ненасильницьку, але вона не обходиться без жертв. Активісти, які борються проти репресій Росії, прекрасно розуміють, що жертви будуть. Треба віддати їм належне. Якщо людина готова сидіти довічно, готова йти на такі жертви, це дуже цінні жертви для нашого народу. Більшість ‒ це щирі люди, якими рухає ідея, думка про те, що є несправедливість, їй потрібно протистояти.

‒ Справа Нарімана Мемедемінова ‒ один з таких прикладів?

‒ Звичайно! Наріман ‒ активіст «Кримської солідарності», був активним блогером, проводив стріми з судів. У нього був перший обшук у 2016 році, це сигнал, що ти «на гачку». Але він розумів, що якщо не він, то хто? Дійсно, існує проблема інформування про те, що відбувається в Криму. Наріман прекрасно розумів, що його, швидше за все, заберуть, але не припинив свою діяльність, розуміючи її важливість. Арешт Нарімана ‒ це тиск на громадську журналістику, боротьба російських силовиків з інакомисленням.

Наріман Мемедемінов
Наріман Мемедемінов

‒ Коли вам запропонували працювати на телеканалі ATR?

‒ Виникли причини, через які я виїхав на материк, але в мене було чітке розуміння: куди б я не поїхав, я маю знайти собі застосування, яке допомагатиме тим, хто перебуває в Криму. Якби я поїхав з Криму й не робив нічого, що б хоч якось допомагало тим громадянам України, активістам, які є в зоні ризику, я б перестав себе поважати. Я сам через усе це пройшов і розумію, наскільки це все важливо. Як ніхто відчувши на собі важливість інформування, я розумів, що потрібно висвітлювати тему Криму. Це вдалося на телеканалі ATR. Я веду ранкову передачу та розповідаю про те, що відбувається в Криму. Інформую материкову Україну і велику кількість телеглядачів з Криму про судові процеси, арешти, культуру кримських татар.

Оригінал – на сайті Крим.Реалії

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG