Доступність посилання

ТОП новини
18 Липень 2018, Київ 16:28

Як у США працюють з ветеранами. Погляд Олександра Матяша


Делегація ветеранів і волонтерів із України у США, квітень 2018

Як американський уряд і громадськість підтримують усіх ветеранів і учасників бойових дій? Як вирішують проблему подолання посттравматичного синдрому (ПТСР)? Як вшановують пам'ять тих, хто не зміг подолати поствоєнний бар'єр і наклав на себе руки? Про цех і не тільки дізнався Олександр Матяш, український ветеран бойових дій, співзасновник Асоціації підприємців-ветеранів АТО, який перебував у США за програмою Open World.

Киянин Олександр Матяш пішов на фронт добровольцем у 2014 році. Чотирнадцять місяців ніс службу на Луганщині в складі батальйону «Київщина». Ще на фронті вирішив, чим буде займатися після повернення.

Матяш, разом і товаришем Євгеном Алексєєвим, створив бренд чоловічої білизни «Regata Club», а потім став одним із співзасновників Асоціації підприємців-ветеранів АТО.

Як водій-парамедик Олександр Матяш їздить у зону бойових дій, а як людина, яка «з нуля» започаткувала бізнес, проводить майстер-класи у різних містах України.

З 11 по 21 квітня за програмою Open World український ветеран мав можливість дізнатися, як ставляться до військових у США та як намагаються підтримувати ветеранів. Свої враження про це, а також загалом про життя в Америці, Олександр Матяш виклав на сторінці в мережі Facebook. З його дозволу Радіо Свобода публікує деякі з них.

Група з України під час відвідин США
Група з України під час відвідин США

15 квітня, Вашингтон

Поїздка в Америку очима «троєщинського гопника»:)

Вранці в нас була зустріч у Бібліотеці Конгресу, де двоє професорів розповіли, що таке Америка, і чому вона така. Було три групи з України, Грузії, Молдови. У кожної групи був свій перекладач, який у реальному часі перекладав лектора через пристрій, до якого були приєднані навушники кожного гостя, і слухачі могли ставити запитання в процесі. Ці лекції допомогли більше зрозуміти про американську систему виборів і управління. Стала очевидною відповідь на запитання, чому переміг Трамп.

Бібліотека Конгресу

Велична будівля з цікавою історією. Взагалі американці дуже поважають свою історію, не дивлячись на те, що США є однією з наймолодших держав. Усі музеї в місті безкоштовні для всіх відвідувачів. Бібліотека Конгресу має прекрасну архітектуру, і це те місце, яке однозначно варто відвідати, якщо Ви вже добралися сюди. Взагалі все місто складається з чудових будівель і пам'ятників, які варто сфотографувати.

Капітолій

Навіть не знаю, як це описати, але піти звідси байдужим неможливо. Все тут наповнене сенсом того, про що кажуть американці, коли розповідають свою історію. Капітолій великий, гарний. Там хочеться бути. Багато туристів, але площі вистачає для того, щоб ніхто нікому не заважав.

Та й загалом Вашингтон справляє враження раціонально влаштованого міста, починаючи від доріг і закінчуючи розподілом потоків туристів в історичних місцях.

Білий дім

Невелика порівняно з Капітолієм будівля, біля якої стоїть обмежувач, за який не можна зайти, на площі перед нею чергує поліція зі службовими собаками.

На мене він враження не справив. Дім і дім. Достатньо великий, і в ньому живе президент. Таких відчуттів, як біля Капітолію, не було.

Поліція

Перед Білим домом я підійшов до поліцейського з проханням зробити фото. Він дуже ввічливо відмовив і пояснив причину відмови. Поліції у центрі багато. Є стаціонарні пропускні клапани перед державними установами, такими як ФБР та іншими.

Частина поліцейських озброєна автоматичною зброєю. Усі толерантні й ввічливі, навіть якщо ти робиш щось не так. Тобі підказують. Поліцейських машин багато. У середньому кожні 5-10 хвилин курсує поліцейська машина.

Автомобілі

Весь службовий транспорт – дорожні служби, поліція, будівельники, сміттєвози – виключно американського виробництва
Олександр Матяш

Я сподівався побачити велику кількість «олдскульних» машин. Але більшість авто тут японські (гібриди). Особливо таксі, вони пофарбовані в червоний колір.

Окрім «японців» багато європейських автомобілів преміум класу: BMW і Mercedes. Усі вищеперераховані машини належать до седанів, а ось американські машини, які мені доводилось зустрічати, переважно пікапи й величезні джипи.

Але весь службовий транспорт – дорожні служби, поліція, будівельники, сміттєвози – виключно американського виробництва.

Посольство України

Посольство України у США розташоване у Джорджтауні. Це історична будівля, викупила українська діаспора, коли розвалився Радянський Союз і ми здобули незалежність. Примітний будинок тим, що в ньому Джордж Вашингтон підписав угоду з французами, яким належала територія в центральній частині північної Америки.

Співробітники посольства приємні в спілкуванні. Була спільна вечеря, і нас були раді бачити.

Місцеві жителі

Люди дуже привітні. Ніякого хамства. Усі посміхаються. Більшість людей, яких я зустрічав, були європоїди зі світлою шкірою. Є афроамериканці. Багато індусів. У цілому дуже дружелюбна атмосфера, люди відкриті й готові допомогти. Кілька разів бачив, як трохи порушували правила: переходили вулицю на червоне світло. Але було приємно, коли ми повертались у готель і нам потрібно було купити води, власник магазину, який уже був закритий, відчинив нам двері й продав усе, що нам було необхідне.

Загалом, Вашингтон вразив мене своєю чистотою і дружелюбністю. Хороше місто, але «як з картинки». Мій товариш, який був тут до мене сказав: «Вашингтон – це офіс Америки. Коли ти потрапиш у віддалені місцевості, ти побачиш справжню Америку».

17 квітня, Норфолк

Військово-морська база в Норфолку є найбільшою в світі. Тут величезна кількість військових кораблів, і, за чутками, тут приписані шість американських авіаносців. Ми застали тільки три, але враження від відвідування це не зіпсувало, не дивлячись на дощову погоду. Велика частина міста так чи інакше, пов’язана з базою. Багато людей працює там, обслуговуючи персонал цієї структури. База величезна. Потрапити на базу можна, попередньо отримавши дозвіл у командування, або якщо ви чи ваші родичі є співробітниками бази.

На території бази створена вся інфраструктура для безперебійного її функціювання. Є невелика лікарня для моряків, багатоповерхові житлові модулі, парковки. Школа для дітей військовослужбовців є на території бази. Усі комунікації автономні, й у випадку непередбачуваних ситуацій база може функціювання незалежно від міських комунікацій. На базі є аеродром, на якому стоять конвертоплани. Літаки з авіаносців не приєднані до бази, і є окрема територія, на яку вони летять після повернення з місії.

Після повернення із завдання літаки летять ромбом, цим самим вітаючи жителів міста. Тут шанують традиції. Ближче до бази багато військових, яких можна зустріти просто в місті.

У Норфолку усі військові бази мають окрему скидку у всіх магазинах 10-15% на товари. Це не чиїсь умови, а воля жителів міста
Олександр Матяш

Коли в’їжджаєш на базу, є КПП, на якому після перевірки ви отримуєте короткі поради від вартового, куди можна і куди не варто їхати. Коли під’їжджаєш до стоянки авіаносців, на кожній є окреме КПП.

Ніхто не забороняв нам фотографувати кораблі й територію. Мимоволі згадались радянські «застьоги» у нашій армії. Тут інакше.

Авіаносці

Вони величезні. У мене склалось враження, що це не кораблі, а міста. Команда авіаносців складається з 5000 чоловік. Вони обладнані всім необхідним для роботи людей у довгих переходах. Це просто невелике місто на воді з усією інфраструктурою.

Олександр Матяш на базі ВМС США у Норфолку
Олександр Матяш на базі ВМС США у Норфолку

​Форма військових моряків відрізняється від звичного мультикаму. Вона має два кольори: темно-синій піксель та зелений піксельний окрас у графіці ACU, але з різнокольоровим зеленим. Моряків тут не сплутаєш з іншими військовими.

На базі є свій автобусний маршрут, не дивлячись на те, що всі мають свій транспорт. База дійсно величезна і напрочуд доглянута, хоч бордюри і не пофарбовані вапном.

На базі є вулиця, яка називається Адмірал-стріт. На ній живуть командири, і туди в’їзд за спеціальними перепустками. Будинки на цій вулиці належать базі, їх передають на час служби командирам бази і кораблів. На базі також є будинки, в яких живуть представники НАТО з інших країн. Для іноземців тут окремі умови і хороший соціальний пакет. Помешкання оплачує уряд США повністю або частково, є хороше фінансове утримання. Європейські військові люблять тут працювати.

Короткий висновок: на базі круто. Немає старого металолому, і окрім гордості за службу в NAVY, люди отримують комфортні умови для служби.

Люди з інвалідністю

За ті декілька днів, які я тут, я звернув увагу на велику кількість людей, які пересуваються на інвалідних візках. Часто в місті можна побачити машини зі спеціальним кріпленням на задній частині автомобіля із зафіксованим візком. Тут усе підлаштовано для максимально комфортного проживання людей, які пересуваються на інвалідному візку.

У ботанічному саду я бачив багато родин, членами яких були люди з інвалідністю. Тут немає різниці між людьми. Я дуже хочу вірити, що колись так буде і в нас.

Швидкісний режим і водії

У місті обмеження швидкості 25 миль, це близько 40 кілометрів на годину. Ніхто не їздить швидше. Просто не прийнято. Усі завжди пристібають паски безпеки, навіть на задньому сидінні. І це класно. Просто люди тут цінять свою безпеку і не дуже порушують правила. Ставлення до порушення відрізняється від нашого, тут це не круто. Велика кількість літніх людей за кермом, і майже немає відверто старих авто.

Велика частина людей під час водіння користується навігатором, навіть якщо вони народились і виросли в Норфолку. Коли виникає необхідність кудись доїхати, вони, як правило, вводять адресу і їдуть за рекомендаціями, які дає пристрій. Для мене це стало чимось незвичним, оскільки Київ більший, ніж Норфолк, і зазвичай кияни чудово орієнтуються вуличками міста. Тут інакше.

Традиції

Проїжджаючи повз футбольний стадіон, ми звернули увагу на групу молодих людей, які тренувались. У якийсь момент з динаміків заграв гімн. Усі гравці перестали грати, стали, поклали руку на серце і слухали гімн, хтось підспівував. Ця ситуація нагадала мені 2014 рік у Києві. Це таке саме відчуття. Я запитав у одного з наших американських супровідників, чому так. Він відповів, що це традиція.

Достаток, або що таке бідність по-американськи

Досить часто під час спілкування з американцями я тут чую одну і ту саму фразу: «прошарок середнього класу скорочується». Я поставив запитання, що таке середній клас, дорослій дамі, яка підвозила нас на чергову зустріч. Вона пояснила, що межа бідності – це дохід на родину з 4-х людей в 16-20 тисяч доларів на рік. Середній клас – це 200 тисяч на рік (верхня планка) для такої самої кількості людей. Можу припустити, що цифра в 100 тисяч в рік на родину – це і є той самий середній клас.

Парковки

Парковки для автомобілів є скрізь у центрі, й машин, залишених як-небудь, тут немає. У районах за межами центру міста ситуація така сама. Хоч і немає парковок, але всі машини стоять так, що не заважають трафіку. Дуже незвично. Але приємно.

18 квітня, Міністерство ветеранів штату Вірджинія

Сьогодні дивовижний день!

Ми провели близько 4-х годин, спілкуючись з представниками міністерства ветеранів і було дуже багато важливої і цікавої інформації. Так само мені випала честь виступати і розповісти про війну в Україні перед представниками усіх організацій, що опікуються ветеранами у штаті Вірджинія. На цій зустрічі був командир бази ВМС США у Норфолку.

У Норфолку величезна кількість ветеранських організацій. Щоб усі розуміли, ветерани тут – це не тільки ті, хто брав участь у бойових діях, але й усі, хто пройшов службу в армії чи на флоті. Усі організації дуже вузько спрямовані і працюють за родами військ у рамках своєї спеціалізації. У кожному штаті є своє міністерство ветеранів, і є федеральне міністерство, яке є «парасолькою» для всіх. Вони всі взаємодіють і тісно пов'язані, однак це абсолютно різні структури, що працюють в одному напрямку.

Якщо звільнений «з честю», ти можеш користуватися усіма благами, якщо ні – соціальний пакет дуже урізаний

Наразі у США нараховується 2 мільйони ветеранів, і багато з них – жінки. У Вірджинії 370 тисяч ветеранів на 8 мільйонів жителів штату. У даний момент в цьому штаті служить 90 тисяч військових.

Багато важить формулювання при звільненні з армії. Якщо звільнений «з честю», ти можеш користуватися усіма благами, якщо ні – соціальний пакет дуже урізаний. Тут є загальна база всіх ветеранів, і в кожному штаті міністерство ветеранів може подивитися весь «послужний список» і формулювання при звільненні по кожній людині, зареєстрованій у штаті. Тобто краще на службі «не залітати».

Бюджет федерального міністерства ветеранів США – 200 мільярдів на рік, що в 4 рази більше, ніж бюджет України.

Після звільнення з армії міністерство ветеранів допомагає у працевлаштуванні. Але не так, як у нас. Тут мотивують роботодавця, і за умови, що ветеран пропрацював більше року в компанії як найманий працівник, існують податкові пільги. При рівних умовах, якщо є два кандидати з однаковим досвідом, компанії віддають перевагу ветеранам – це вигідно. Так само при прийомі на роботу ветеранів з важкими пораненнями бізнес отримує податкові пільги і може отримати гранти. Якщо більше 51% бізнесу належить ветеранам, цей бізнес автоматично отримує преференції при роботі з державою, при держзакупівлях.

Частка ветеранів та мотивація роботодавців зросли після роз'яснення бізнесу того, що ветерани не менш умотивовані, а найчастіше більше підготовлені.

Робота ведеться постійно, проводяться конференції з НR-менеджерами від бізнесу. Вся система роботи з ветеранськими організаціями побудована на тому, що це вигідно роботодавцю. Є ветерани – є пільги. Немає ветеранів – пільг теж немає.

ПТСР (посттравматичний синдром)

Тут є чіткий протокол виявлення ознак ПТСР. І досить часто розлад діагностується не за прямим зверненням, а за інформацією з родини або при плановій перевірці в клініці за допомогою анкетування. Людина може отримати лікування або відмовитися.

У цьому штаті при купівлі зброї наявність висновку про ПТСР є обов'язковою. Якщо рекомендація негативна, зброї ви не купите. Це правило з'явилося у 2007 році після розстрілу місцевим жителем студентів університету. Він мав психічний розлад і при цьому зміг легально придбати зброю.

Проте, якщо є бажання купити зброю, ви можете це зробити в штаті з лояльнішим законом про зброю і приїхати зі «стволом» у Вірджинію. Бази штатів не є доступними поза межами штату. Але ця зброя буде нелегальною.

Бездомні ветерани

Тут є таке явище, але, як правило, це люди, які самі вибрали такий спосіб життя. Незважаючи на це, соціальні служби після ідентифікації особи періодично пропонують їм варіанти адаптації та працевлаштування. Вони можуть відмовитися або прийняти запрошення. Якщо вони відмовляються, то їх все одно тримають у полі зору і з часом намагаються допомогти. Якщо вони приймають пропозицію – спеціальне житло з невеликою платою, яку можна вносити не відразу, то їм підшукають роботу. Так само є пільги на купівлю житла й не потрібно вносити великі застави.

Якщо коротко, то у США ветеранів поважають, це правило – допомагати людям, які захищали інтереси країни.

Медицина для ветеранів

При службі в армії солдати отримують страховку і можуть користуватися всіма послугами: як у військовій клініці – безкоштовно, так і за вибором у комерційній, але зі значною знижкою. Іноді вони вибирають комерційну через сервіс і відсутність черг. Після виходу на пенсію за умови, що відслужили повний термін (20 років) ветерани отримують страховку і пенсію.

Так само, за умови закінчення контракту (різні терміни від 4-х років) ветеранам оплачується навчання. Навчання може проходити під час служби – онлайн, без обмеження у термінах. Люди дивляться конференції і здають іспити.

За бажанням, якщо наприклад ви вступили до Чиказького університету, але по службі ви переїхали в інший штат, вони можуть слухати лекції в університеті свого нового міста в рамках цієї програми. Однак, диплом отримують того навчального закладу, до якого вступили.

У місцевій бібліотеці в нас була зустріч з міським суддею з цікавою історією. Він отримав травму під час служби на флоті. Випав за борт і зламав плече й хребет. Все лікування держава йому оплатила. Житло батькам у місті, де він лікувався, так само оплачувалося протягом 12 місяців. Його вилікували. За результатами тестів міг вивчитися на кілька спеціальностей. Вибрав бізнес і після закінчення вирішив, що це не його. Флот оплатив йому ще одну освіту, як юриста, і зараз він міський суддя.

Монумент «22»

Сьогодні ми зустрічалися з ветеранами В’єтнамської війни, полковником морських піхотинців, льотчиком гвинтокрила Хьюі в «спешл форсес» і медиком, який протягом усієї війни у В’єтнамі працював у воєнному госпіталі.

Ми відвідали меморіал, присвячений людям, які після війни не змогли впоратись (із ПТСР – ред.) й покінчили життя самогубством. Багато пам’ятають про «22 віджимання», то це саме про це.

Я прикріплю фото звідти сьогодні, тому що він дуже….навіть не знаю, як описати,….він про це.

Мені складно описати свої почуття від відвідин місця пам’яті тих солдатів, які не змогли після повернення впоратися… Скажу одне: воно чесне.

Пересувний меморіал «22», пам'яті тих, хто покінчив життя самогубством
Пересувний меморіал «22», пам'яті тих, хто покінчив життя самогубством

Там є пам'ятники бійцям різних воєнних кампаній, починаючи від Другої світової.

На сьогодні цифра знизилася до 20, але тут не бачать у цьому приводу для гордості. Солдати тут честь, а не статистика

Монумент створений волонтерами, і кожен пам'ятник з силуетом – це реальна людина, чию фотографію надали родичі цієї людини. Ясно, що американське суспільство не вважає таких людей слабаками. Навпаки, суспільство вважає, що воно зробило недостатньо для того, що б цього уникнути. Тут про цих людей говорять з повагою і гіркотою від того, що вчасно не опинилися поруч. Складний монумент. Дуже складний. І він не для «галочки» чи офіційних делегацій. Сюди ходять помовчати.

Як правило монумент (пам’яті солдатів, які наклали на себе руки – ред.), десь півроку перебуває в одному місті, а потім переїжджає в інший штат.

На сьогодні ця цифра знизилася до 20, але тут не бачать у цьому приводу для гордості. Мені сподобалося, як про це говорили. Солдати тут честь, а не статистика.

Виступ у міністерстві ветеранів

Нашу делегацію включили до списку учасників конференції у міністерстві ветеранів штату, на якій виступав міністр і командир військової бази Норфолку.

Олександр Матяш виступає у міністерстві ветеранів США
Олександр Матяш виступає у міністерстві ветеранів США

У мене було всього 5 хвилин за регламентом для того, щоб сказати важливі речі про нашу війну. Я старався. У мене була можливість виступити англійською, і думаю, що в мене б вийшло, але ми всією нашою командою вирішили, що виступ буде українською. Після виступу багато хто підходив і дякував. Можливо, тут так прийнято, а може, дійсно вони дізналися щось нове. Порадувало те, що під час свого виступу командир бази зазначив, що вони знають усю ситуацію в Україні досконально і «вони з нами».

Після офіційної частини представники міністерства спеціально для нас зробили презентацію, на якій розповіли все, про що я написав вище.

Олександр Матяш (перший зліва) разом із іншими членами української групи
Олександр Матяш (перший зліва) разом із іншими членами української групи

Ну і «вишенька на тортик» :)

Увечері в одному з готелів проводилася зустріч з ресторанами з міст побратимів у різних частинах світу. Був там і російський ресторан, який на презентації національних страв позначив борщ як російське блюдо.

Ці росіяни, які живуть у США близько 20 років, так і не змогли зрозуміти, що борщ – це не російська страва
Олександр Матяш

Ці люди, які живуть у США близько 20 років, так і не змогли зрозуміти, що борщ – це не російська страва. У процесі дискусії вони послалися на те, що в України немає міста побратима з Норфолком. На що ми з Володею інтелігентно, тобто без криків, пояснили, що місто є, і це Севастополь. Просто він тимчасово окупований їхніми колишніми співвітчизниками. Але зрозуміти їм складно. Ми підійшли до їхнього шефа – американця з нашивкою «ссср» на куртці і зробили спільне фото з нашим патчем «Воля або смерть».

Після чого подарували йому патч і попросили повісити на видному місці в ресторані. Сказавши, що скоро, коли все стане на свої місця, патч їм допоможе. Йому складно було зрозуміти, що і чому, але він радів :) хоча злість у мене не пройшла до сих пір. Знизу фоточки звідти, з них усе зрозуміло, бо лосось з буряком – теж не їхня страва. Дуже нагадує ситуацію з Кримом: вкрасти і сказати, що воно наше.

Олександр Матяш
Олександр Матяш

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG