Доступність посилання

ТОП новини
16 Серпень 2018, Київ 09:04

36 років під бетоном: на Байковому кладовищі в Києві почали відновлення «Стіни пам’яті»


На Байковому кладовищі в Києві почали відновлення «Стіни пам’яті». Київ, 18 травня 2018 року

Художники-монументалісти Ада Рибачук і Володимир Мельниченко протягом 13 років працювали над барельєфом на Байковому цвинтарі в Києві, аж поки його не залили бетоном. Це був 1982 рік, і композиція не сподобалася найвищому керівництву Комуністичної партії. Мовляв, витвір Рибачук і Мельниченка не відповідає традиціям соціального реалізму. Через 36 років барельєф на Байковому кладовищі почали відновлювати.

Робота над проектом «Парк пам’яті», до якого входили 200 квадратних метрів стіни та крематорій, адміністративний корпус, колумбарій, паркова зона та величезне водне дзеркало, почалася у 1968 році.

Із композицією працювали архітектор Авраам Мілецький та подружжя художників-монументалістів Ада Рибачук і Володимир Мельниченко.

Стіну зі скульптурами створювали для того, аби відволікти думки пригнічених людей, які щойно пережили втрату. На ній зображені міфологічні архетипи Прометея, Ікара, композиції про сім’ю, планету, вогонь, природу, дощ.

Художники в натуральну величину у власній майстерні зробили каркаси всіх скульптур, підготували стіну для нанесення рельєфу та створили композицію.

Однак наприкінці 1982 року партійне керівництво на чолі з першим секретарем центрального комітету Компартії України Володимиром Щербицьким раптово вирішило, що композиція неприйнятна.

Бетон, що стискає

«Почуття уже всі перегоріли. 36 років минуло. Але ми працювали, а могли зробити ще більше», – розповідає сивий чоловік у світлому жилеті з великими кишенями. Він злегка опирається на ціпок і детально розповідає про проект всього свого життя – барельєф біля Київського крематорію.

Це Володимир Мельниченко, і у день відкриття частини відновленої композиції він сам. Ада Рибачук померла у 2010 році.

Володимир Мельниченко
Володимир Мельниченко

«Вісім років тому Ада сказала: «Я відчуваю, що бетон стискає мене, і я тебе залишаю. Можливо, тобі вдасться зробити те, що у нас не вийшло. Але нікого не суди, ми знаємо, хто знищив нашу стіну, але події 1982 року не мають лишитися без пам’яті», – згадує Мельниченко.

Він досі спілкується з дружиною через її рукописи, видав про неї книгу і весь час, прожитий без Ади, сподівався, що забетоновану стіну вдасться відновити.

Володимир Мельниченко розповідає про часи, коли тривала робота над проектом: «Ми відчували щастя, що це зробили. Щовечора залишалися допізна над цією горою і говорили «Невже ми це зробили самі?». Ми вже думали, що сама стіна захищає себе. А вона не захищала».

Огидний шар брехні

За час роботи з композицією між художниками та стіною з’явився «зв’язок». Про це розповідала Ада Рибачук у стрічці «Стіна», яку у 1988 році зняла Українська студія хронікально-документальних фільмів.

«Це було 13 січня 1982 року. Ми приїхали з майстерні на об’єкт просто тому, що рельєфи мають з нами духовний зв’язок. Якщо на об’єкті щось відбувається, ми це відчуваємо», – розповідала у фільмі художниця.

У той день композицію оточили і закрили, а художникам «порадили» їхати з кладовища. Із авторами тоді ніхто не обговорював знищення стіни, а на засідання спілок художників та архітекторів, які засудили композицію, Рибачук і Мельниченка не запросили.

На час зйомки документального фільму минуло шість років від знищення роботи всього життя художників.

«Як я як художник можу далі жити? Я щодня думаю: «А що буде з моєю творчістю, з тим, що я роблю?» – замислено розповідає Мельниченко у фільмі.

У стрічці художники емоційні та обурені.

Зараз рельєфи не лише приховані під шаром бетону, вони заліплені огидним шаром брехні
Ада Рибачук

«Зараз рельєфи не лише приховані під шаром бетону, вони заліплені огидним шаром брехні, яка, як будь-яка брехня, не дає жодного уявлення про те, що там було насправді. Як пробитися через цю брехню, звідки вона взялася? Адже те, що ми говоримо про рельєфи, – це правда, і ми відповідаємо за свої слова так само, як ми відповідаємо за себе і за свою роботу. Як відповідаємо за своє обличчя і за громадянську позицію художника», – казала Рибачук.

На Байковому кладовищі почали відновлення «Стіни пам’яті». Київ, 18 травня 2018 року
На Байковому кладовищі почали відновлення «Стіни пам’яті». Київ, 18 травня 2018 року

Думку народу треба враховувати?

Ідея барельєфу не була простою, монументалісти закладали в неї глибокий сенс.

«Ми розповідаємо про той шлях, який був у людини в житті. Не має значення, що вона не була Ікаром, але пориви ж у неї були хоч якісь у житті. А якщо це покоління, то ось стільки подій нам хотілося показати на стіні. Щоб враження було про ці події. Воно має бути дійсно насичене сюжетами. Бо йдеться про життя всього покоління, яке будувало наша державу», – зазначала Ада Рибачук.

Вона розмірковувала про те, що пам’ять про людину треба закарбовувати в об’ємі, тому на стіні мали з’явитися барельєфи, а не просто малюнки.

Художники були переконані, що «Парк пам’яті» не може бути схожий на жодну зі споруд, що використовують люди повсякденно.

Натомість міська влада тоді мала інші погляди на композицію.

У зверненні до міністра культури Київська міська рада народних депутатів писала: «Прийде сюди мужичок, і яке враження складеться у нього від побаченого? А думку народу треба враховувати».

Після чого в Міністерстві культури вирішили: «Ідейне та художнє трактування цього найважливішого об’єкту, комплексу є хибним і в психологічному, і в філософському плані. Більше того, воно шкідливе, оскільки суперечить нашому гуманістичному світогляду, деморалізує і послаблює нас, створює благодатний ґрунт для всяких ідеалістичних рецидивів».

Відродження із «Оборони вітчизни»

Відновлення стіни почалося з композиції «Оборона вітчизни». За словами художника, це пов’язано із війною в Україні та тим, що саме ця частина композиції «витягне» решту.

Фрагмент стіни презентували в рамках фестивалю Kyiv Art Week. Куратор події Євген Березницький зазначив, що частину композиції сподіваються відновити вже цього року. Проект підтримує Київська міська державна адміністрація.

Володимир Мельниченко каже, що буде наголошувати, аби йому дали можливість бути поруч із людьми, які відновлюватимуть стіну.

«Я знаю все, що там під бетоном. Без мене не можуть зробити реконструкцію. Цього року почнемо і наступного, а я думаю, що я буду живий, розкриємо половину, в бік входу. Таким чином буде два пам’ятники: один незалежній Україні, а другий – тій державі, яка забетонувала наш барельєф».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG