У чужій квартирі – з дружиною і п’ятьма дочками, без роботи, можливості лікуватися... Так уже 9 місяців живе в Україні журналіст Нарзулло Охунжонов, який втік з Узбекистану разом з родиною, через те, що системно критикував владу. До цього він провів місяць в українському СІЗО і вийшов на волю через рішення прокуратури і громадський розголос. Досі він не знає чи отримає притулок в Україні. Подібне переживають і інші опозиційні діячі та журналісти з пострадянських країн, які шукають прихисток в Україні. Чому так?
Узбецький журналіст Нарзулло Охунжонов кілька років тому виїхав зі своєї батьківщини через переслідування з боку влади. Він розслідував корупційні схеми та критикував тогочасну владу Узбекистану. Після публікації цих матеріалів – йому почали надходити погрози. І коли він вчергове публічно виступив з критикою уряду – на нього написали заяву про злочин, Як розповів Радіо Свобода Охунжонов, його звинуватили у отриманні «гонорару» за вихід замовного матеріалу.
Експерти перевірили це звинувачення, і воно виявилося фейковим. Фактично Нарзулло Охунжонов був чи не єдиним журналістом з Узбекистану, який критикував місцеву корупцію, пояснила мотиви узбецького журналіста в розшук Інтерполу виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк.
Україна охоче приймає біженців від авторитарних режимів ... до СІЗО?
Нині Нарзулло Охунжонов хоче отримати притулок в Україні, однак українська Державна міграційна служба вже дев’ятий місяць лише продовжує йому довідку на тимчасове проживання.
«Ми з дружиною приходили до Державної міграційної служби, щоб продовжити нашу довідку (посвідку на тимчасове проживання в Україні – ред.). Нам пообіцяли, що прийде керівник і довідку продовжить. А щодо надання притулку сказали, що наші документи надіслали до відповідного депертаменту, і що відповідь буде упродовж 6 місяців. Але вже 8 місяців минуло (від моменту заяви про надання притулку – ред.)!», – розповів журналіст у інтерв’ю Радіо Свобода.
Перебування узбецького Нарзулло Охунжонова в Україні розпочалося з місяця у СІЗО. Зрештою, суд відпустив його завдяки громадському розголосу.
«20 вересня 2017 року в Україні одразу в аеропорту мене заарештували. Я навіть здивувався. Знаєте, це рідкісний випадок для Узбекистану: лише одного разу подали на розшук до Інтерполу щодо лідера нашої опозиції Мухаммада Саліха. Другий випадок – зі мною, інших я не знаю. Я навіть не повірив одразу, що моє прізвище внесли до бази Інтерполу. Прикордонники зі зброєю мене оточили. З собаками. Я кажу: може ще гелікоптери, танки та іншу бронетехніку залучите?», – пригадує журналіст.
Нині Охунжонов, його дружина Шамсія Худойназарова та п’ятеро дочок живуть у зйомній квартирі в одному зі спальних районів Києва. Знімальну групу Радіо Свобода подружжя пригощає чаєм і солодощами. У цей час додому повертаються зі школи троє з п’яти дочок Нарзулло. Найменша – ходить до дитячого садка.
Дочки навчаються в українськомовних класах, використовуючи онлайн-перекладачі, розповідає журналіст, загалом - успішно, але виникають складнощі з математикою.
За його словами, міжнародні організації та деякі друзі дають йому кошти на лікування та забезпечення родини. Нарзулло хотів би залишитися в Україні, щоб його діти нормально завершили освіту, а не жили «на валізах». Але журналіст-утікач з Узбекистану бачить ознаки того, що узбецькі спецслужби або найняті ними особи продовжують стежити за ним і в Україні. Представники посольства Узбекистану теж намагаються зустрітися з ним. Нарзулло Охунжонов щоразу відповідає відмовою.
«Представники Узбекистану, без сумніву, це спецслужби, намагаються залякати нас, або ж змусити повернутися, і працювати на чинну владу. Ще в Узбекистані це почалося. Ми тричі міняли квартиру через таку загрозу,– визнає Нарзулло Охунжонов. – В разі екстрадиції в Узбекистані мене одразу закриють, без сумніву. Щодо мене сфабрикована справа. Хотіли мене ув’язнити, але одразу не вдалося, тоді справу перекваліфікували. Вся моя родина почала хворіти. Нам натякнув один лікар, що нас отруюють. Тоді один знайомий повідомив, що буквально за два дні мене заарештують, якщо ми не поїдемо, і всю мою родину знищать»,– стверджує журналіст-утікач.
До того, як потрапити до України, Нарзулло Охуржонов намагався знайти притулок у Туреччині, але, за його словами, тиск та спроби залякати його родину продовжувалися.
Ми змушені були виїхати з Туреччини. Я думав, що в Україні буде краще. Але виявилося, що всі пострадянські країни – не гарантують безпеки для біженцяНарзулло Охунжонов
«Спецслужби Узбекистану співпрацюють з турецькими колегами, я сказав це в одному з інтерв’ю ще минулого року, коли був у Туреччині. Я багато разів відчував, що вони стежать за мною, моєю дружиною та дітьми. Тож ми не могли почуватися у безпеці. Тоді ми змушені були виїхати. Я думав, що в Україні буде краще. Але виявилося, що всі пострадянські країни – не гарантують безпеки (для біженця). Я через це не можу тут продовжувати лікування. Ми постійно боїмося»,– зізнається журналіст.
Правозахисник: Нарзулло Охунжонов – у підвішеному стані
Нарзулло Охунжонов потерпає від хронічних хвороб, серед яких катаракта і тромби у судинах. Ці хвороби загострилися після місяця в українському СІЗО. Узбецький журналіст нині майже не виходить з дому. При цьому він продовжує відстежувати події в Узбекистані та писати про них, більше того – висловлює критику і щодо нової узбецької влади, яка називає себе реформаторською.
«Зараз кажуть, що нова влада в Узбекистані дійсно почала реформувати країну та суспільство, в усіх сферах, від промисловості – до медіа. Це не так, це все робиться лише для галочки. Ось один приклад: президент Шавкат Мірзійоєв 15 травня був у США. І невдовзі Радіо Свобода повідомляє, що Узбекистан не дав візи журналістові New York Times. І вони ще кажуть, що країна стала відкритою? Але де тут реформи? Все, що робиться – це для галочки»,– обурюється узбецький журналіст.
Керівник адвокаційного центру Української Гельсінської спілки з прав людини Борис Захаров визнає, що юридично Нарзулло Охунжонов перебуває «у підвішеному стані»:попри те, що він знятий з розшуку через Інтерпол, екстрадиційна перевірка щодо нього – триває. Водночас, за словами правозахисника, у таких випадках слід завжди враховувати, чи є шукач притулку політично переслідуваним на своїй Батьківщині.
«Для осіб, щодо яких наявне політичне переслідування, і генпрокуратура, і МВС мали би врахувати цю обставину і відмовити у екстрадиції. Нарзулло Охунжонов, до того ж, наразі не розшукується через Інтерпол. Але можливість екстрадиції залишається, адже є інші, міждержавні угоди, – уточнює Борис Захаров. – Негативний сценарій досі можливий. Але всі ці негативні рішення можна буде оскаржити в суді. Українське правосуддя у таких випадках зазвичай показує себе досить ефективним».
За словами Захарова, можна сподіватися на рішення ГПУ про відмову в екстрадиції. Якщо ж і цього не буде – для таких випадків є термінова процедура розгляду в Європейському суді з прав людини. На думку правозахисника, до ЄС Охунжонову наразі потрапити складно, але отримання притулку у країнах Євросоюзу – це був би найкращий варіант.
При цьому Борис Захаров бачить прикру закономірність, за якою громадяни низки країн, які зазнали там політичного переслідування, статусу біженця в Україні отримати не можуть.
Тут можуть мати місце або «договірняки», або корупційна складова. Ми зустрічалися з усіма профільними органами, і складається прикре враження, що СБУ за цим стоїтьБорис Захаров
«Тут можуть мати місце або «договірняки», або корупційна складова. Ми зустрічалися з усіма профільними органами, і складається прикре враження, що СБУ за цим стоїть (за ненаданням статусу біженців опозиційним діячам з інших країн – ред.) Не виключаю, що має місце також небажання псувати стосунки з деякими країнами не лише з Узбекистаном, а й із Азербайджаном, який Україну підтримує на міжнародній арені.
Виникає суперечлива ситуація, коли треба видавати Азербайджану явного опозиціонера, як-от журналіста Фікрета Гусейнова (Гусейнли)», – визнає правозахисник.
18 квітня азербайджанський журналіст Фікрет Гусейнов, якого в Україні затримали для екстрадиційної перевірки, але згодом відпустили за рішенням суду, виїхав до Нідердандів. Це стало можливим завдяки тому, що він має нідерландське громадянство, а його паспорт суд на той момент вже не мав підстав вилучати, пояснив його адвокат Дмитро Мазурок.
Щодо статусу та подальшої долі Нарзулло Охунжонова Радіо Свобода звернулося до Державної міграційної служби, яка декілька місяців розглядає заяву узбецького журналіста про притулок, але до останнього – лише продовжувала йому довідку про тимчасове перебування.
Речник Державної міграційної служби Сергій Гунько відповів Радіо Свобода, що служба не може розголошувати інформацію про шукачів притулку нікому, за винятком них самих та суду. З іншого боку, посадовець запевнив, що кожна заява ретельно розглядається, і такі факти, як переслідування на батьківщині, обов’язково будуть враховані.
«Відповідно до законодавства ми не маємо права надавати жодної інформації про шукачів притулку. Не маю права навіть спростувати або підтвердити факт звернення до нас конкретної особи. Але така особа може сама звернутися до нас і дізнатися про все особисто. Ми уважно відстежуємо інформацію про кожного шукача притулку, розглядаємо кожну заяву індивідуально, відповідно до Конвенції ООН про статус біженців. Якщо ж людина не підпадає під критерії Конвенції – вона отримує відмову в наданні притулку. Однак навіть у цьому випадку особа має змогу оскаржити це рішення через суд», – пояснив Радіо Свобода Сергій Гунько.
Наразі ані посольство Узбекистану в Україні, ані СБУ не прокоментували ситуації, яка склалася з Нарзулло Охунжоновим. Радіо Свобода готове оприлюднити їхню позицію цих та іншихсторін щодо ситуації з узбецтким журналістом та його родиною.
Українська система надання притулку є неефективною, попри те, що держава долучилася до Конвенції ООН про захист біженців, а парламент ухвалив низку профільних законів, стверджують правозахисники та експерти. Тим часом опозиційні журналісти та активісти, які виїхали до України через переслідування на батьківщині, говорять про бюрократію в Державній міграційній службі, про затягування їхніх справ та навіть про спроби їхнього викрадення.
Зокрема, з перешкодами, кримінальним переслідуванням та арештом стикнулися азербайджанський опозиційний журналіст Фікрет Гусейнов (Гусейнли) та казахська журналістка Жанара Ахметова.
Показовим є і приклад російського правозахисника Сольдаду Ковалісіді. Він виїхав з рідного Омська через переслідування, оскільки є трансгендером (змінив стать – ред.). Сольдаду вивчив українську мову: це вже сьома мова, якою він володіє. Більше того, він веде в Україні телепрограми українською мовою. Що ж до українсько-рросійського конфлікту, Сольдаду заявив, що, був і залишається супротивником Кремля.
Однак ані це, ані знання міжнародного права попервах не могли зарадити, коли утікач з Росії стикнувся з українською бюрократією, розповів Сольдаду.
Подібні прецеденти свідчать, що система надання притулку в Україні є неефективною, і вона досі працює за радянськими лекалами, стверджує у коментарі Радіо Свобода депутат від «БПП», голова підкомітету з питань євроатлантичного співробітництва та євроінтеграції парламентського комітету у закордонних справах Світлана Заліщук.
Це такий добрий шматок «Архіпелагу ГУЛАГ» Солженіцина. Практика роботи ДМС України – дуже нагадує те, як у цій сфері працює РосіяСвітлана Заліщук
«Те, що я бачила у міграційній службі – це такий добрий шматок «Архіпелагу ГУЛАГ» Солженіцина. Практика роботи ДМС України – дуже нагадує те, як у цій сфері працює Росія. Це порівняння, яке би я не хотіла застосовувати до України, але, на жаль, так воно і є. За останні кілька місяців ми мали випадки (перешкод у наданні притулку – ред.) щодо журналістів з Узбекистану, Азербайджану, Казахстану, а також щодо однієї волонтерки з Білорусі. Це все – люди надзвичайно гідні та професійні, в яких є імена та досвід анти-авторитарної боротьби. Україна мала би підтримати їх, особливо після Революції Гідності. Замість того, щоби прийняти цих людей – ми їх караємо, а то і відсилаємо назад», – наголошує депутат.
Офіційна статистика, а також підрахунки фонду «Право на захист», свідчить, що в Україні щороку просять про надання притулку від однієї до півтори тисячі осіб. При цьому постійно в державі перебуває не більше 6 тисяч шукачів притулку, але за час імплементації норм ООН щодо біженців в українське законодавство отримали притулок в Україні близько трьох тисяч осіб. Серед основних країн походження шукачів притулку – Афганістан, Сирія, Росія, Узбекистан та Ірак.
