Павло Чиркін – родом з Орловської області Росії. З 2015 року і донині він бореться проти сепаратистів на сході України в складі батальйону «Азов». Кореспондент Радіо Свобода Максим Клягін поспілкувався з російським добровольцем і з'ясував, що вплинуло на його рішення воювати на боці України і чи планує він повертатися на батьківщину.
«Я війну розцінюю як стихію»
– Павло, як ви взагалі опинилися в Україні, що змусило вас покинути рідне місто і відправитися в іншу країну?
– Я стежив за ситуацією практично з перших днів протестів у Києві, а коли революція вже перемогла і почалися бойові дії, я поїхав в Україну. Це було десь в кінці вересня 2014 року. У Києві на той час було вже спокійно, а на фронті почалися серйозні зіткнення.
Чітко пам'ятаю, що перед від'їздом в Україну у мене було усвідомлення, що за чинної влади в Росії не буде ніяких позитивних змін
Чітко пам'ятаю, що перед від'їздом у мене було усвідомлення, що за чинної влади в Росії не буде ніяких позитивних змін. Образно кажучи, за спиною вже було чути звук «залізної завіси». Я розумів, що якщо не виїхати зараз, то я ризикую стати «жертвою режиму»: сісти за якусь дурницю, за репост або щось подібне. Зараз вже можу сказати, що я не шкодую, що поїхав. Так, виникло багато труднощів: особистого характеру, сімейного. Але жалю ніякого немає.
– Ви поїхали відразу на війну?
– Ні. Спершу я приїхав до Києва, пробув там якийсь час, потім поїздив по містах України, а в бойових діях став брати участь з квітня 2015-го. Зараз служу в медслужбі полку. Займаємося підготовкою і стабілізацією поранених перед евакуацією або виїжджаємо за терміновими викликами. По суті, ми військова «швидка допомога». При бойових діях я «прикріплений» до якого-небудь підрозділу і передаю екіпажу поранених.
– Деякі незалежні ЗМІ відзначали, що в кінці травня по всій лінії фронту було явне загострення конфлікту, який багато хто звик називати «замороженим». Що взагалі відбувається поблизу так званої лінії зіткнення?
Три роки Мінським угодам, і три роки вони порушуються
– Чесно кажучи, ні я, ні мої товариші не помітили загострення. Що взагалі вважати загостренням? Бойові дії як були, так і залишаються. Працюють великі калібри, які заборонені за Мінськими угодами. Три роки цим угодам, і три роки вони порушуються. Працює і ствольна артилерія, і 120-, і 152-міліметрові міномети, аж до реактивних ракет. Сепаратисти все це використовують.
– Мінські угоди не виконуються, конфлікт не припиняється… Чи варто тоді взагалі воювати, якщо кінця-краю всьому цьому не видно?
– Я війну розцінюю як стихію. Наприклад, на місто насувається цунамі, а ти такий вийшов на берег і кажеш: «Іди геть, цунамі!» Це ж нерозумно. Цей конфлікт дуже близько до нас (до Росії. – РС) і з нами безпосередньо пов'язаний. Чи варто воювати? Думаю, що на даний момент варто. Інакше це питання не вирішити. Зараз ворог занадто агресивний і не йде на зближення. Ніяких зрушень в бік примирення з того боку немає.
– Ворог – це хто? З ким воюєте?
– На території так званих «народних республіках», на мою думку, присутні російські регулярні війська. З ними, в принципі, і воюємо. Без втручання Росії цей конфлікт закінчився б через пару тижнів. Природно, нерозумно заперечувати і наявність добровольців, як з «республік», так і з Росії. У одних тільки сепаратистів не вистачило б людських ресурсів так довго воювати, не кажучи вже про озброєння. Коли війна закінчиться, я сказати не можу. Але те, що вона закінчиться поразкою Росії, – це точно.
«Я нікого не вбив за весь час служби»
– Ви служите в медслужбі, чи багато було в останнім часом в вашому батальйоні поранених і загиблих?
В цілому на фронті дуже багато смертей по дурості і від незнання
– Цей рік у нас почався не зовсім вдало. «Двохсотих» (загиблих) у нас вже троє і велика кількість «трьохсотих» (поранених). Під час останнього виїзду поранених було близько десяти чоловік. У порівнянні з минулим роком – це багато. Хоча і в минулому році були активні бойові дії. В цілому на фронті дуже багато смертей по дурості і від незнання. Бійці в критичній ситуації не можуть надати один одному першу медичну допомогу. Там, де ми встигаємо вчасно, все закінчується благополучно. Намагаємося максимально оперативно реагувати на виклики. Крім того, ми ще ведемо прийом як в поліклініці. Важких випадків було досить, і ми боремося за життя кожного бійця до останнього.
– Самому доводилося стріляти в людей?
– Йде війна, я потрапляв в різні ситуації. Іноді доводилося застосовувати зброю. В мій бік стріляли набагато частіше. Одне я сказати можу точно: я нікого не вбив за весь час служби.
– Війна, за вашими словами, йде під щільним наглядом російської влади. У Росії не так давно відбулись вибори президента, і влада, по суті, залишилася та ж. Як ви ставитеся до переобрання
Ставлення до виборів в Росії – як до фарсу
Путіна?
– Результатами виборів я, чесно кажучи, не був здивований. Ставлення до цих виборів – як до абсолютного політичного фарсу. Українці в більшості своїй дотримуються такої ж думки. Та й взагалі, як мені здається, весь адекватний світ розуміє, що це звичайнісінька фальшивка. Додати з цього питання більше нічого.
«Тут ніхто проти пересічних росіян не виступає»
– Який стан справ в Україні з російськомовним населенням? У Росії пропагандисти всіх лякають, що за російську мову навіть в Києві можна мати великі проблеми.
– Забавну історію можу розповісти з цього приводу. В Україну я добирався через Білорусь. На одній ділянці їхав автостопом. І мені через одного траплялися то проросійські, то проукраїнські водії. І ось один з водіїв, дізнавшись, що я їду в Україну, попередив, щоб я російською не розмовляв, а то поб'ють.
А якщо серйозно, російську мову знають у всіх областях України. Частина населення регулярно нею спілкується. В Україні багато етносів, багато різних народів, але ніхто їм не заважає спілкуватися між собою російською мовою. Приїжджі можуть спокійно спілкуватися з місцевими. Ніяких проблем, тим більше агресії, з цього приводу немає.
– Чи безпечно зараз громадянам Росії приїжджати в Україну?
Всі прекрасно розуміють, що головний ворог на сьогоднішній день – це путінський режим
– Чи безпечно? Люди їздять без проблем. Я недавно зустрічав потяг Москва-Київ. До речі, коли в Києві перебуваєш, складається враження, що війни взагалі немає. Зрозумійте, тут ніхто проти звичайних росіян не виступає. Всі прекрасно розуміють, що головний ворог на сьогоднішній день – це путінський режим. Хоча в той же час в Україні є громадяни і з проросійськими настроями, але їх небагато. В основному це пенсіонери, які ностальгують за своєю молодістю і хочуть повернутися в Радянський Союз. Насправді, це дуже страшно, що нас (Україну і Росію) зараз так обрубали один від одного.
«Я перебуваю тут практично нелегально»
– Поміняли ви свої політичні погляди? В Орлі вас знають як анархіста і антифашиста.
– В принципі, ні. Своїх поглядів я дотримуюся, і в ідеалі бачу бездержавне суспільство.
В Україні після революції відбулося багато позитивних змін. Особливо в людях. Народ повірив у себе
В Україні, насправді, такі ж проблеми, що і в Росії. Тут олігархічна влада, так само розкрадають бюджетні гроші, не працюють заводи. Від цього і настрої націоналістичні переважають у населення. Все одно хочу відзначити, що після революції відбулося багато позитивних змін. Особливо в людях. Народ повірив у себе. У громадян абсолютно інша реакція на будь-які витівки можновладців. Коли стара влада пішла, хто залишився, хто був зацікавлений в цілісності України? Якраз ті люди, що виходили на Майдан. Вони перші і пішли добровольцями на фронт. Тут багато активної молоді, яка вже народилася в сучасній Україні, вона стала сміливішою. Все змінюється не так швидко, як хотілося. Але змінюється однозначно в кращий бік.
– У Росії на вас заведено кримінальну справу за найманство, в той же час один з ваших земляків (Антон Раєвський), який, до речі, не приховує своїх ультраправих поглядів, воював на боці сепаратистів з «ЛНР», спокійно пересувається по країні. Більш того, допомагає поліцейським патрулювати вулиці Орла. Чому, на ваш погляд, діють такі подвійні стандарти в Росії?
Я поїхав в Україну, тому що соромно стало за дії Росії, за те, що в окремих її представників знову з'явилися імперські амбіції
– Я не в курсі, що це за людина, але це ще раз підтверджує, що даний конфлікт має проросійське забарвлення. Тут (в Україні) це спочатку було зрозуміло. Я і поїхав в Україну, тому що соромно стало за дії Росії, за те, що у моєї Батьківщини, а точніше в окремих її представників, знову з'явилися імперські амбіції. Співробітники орловського відділу «Е» через моїх родичів пропонували мені приїхати і здатися з повинною. Мовляв, тоді вони зможуть скоротити мені термін. Смішні хлопці. На що вони сподіваються, коли таке пропонують? Незрозуміло.
– Який у вас зараз статус в Україні?
– Можна сказати, що я перебуваю тут практично нелегально. У мене є проблеми з отриманням дозволу на проживання, з громадянством. В Україні, як і в Росії повно бюрократичних пережитків. Щоб вирішити ці проблеми, треба йти зі служби на «гражданку» і займатися тільки цим. Я цього зробити не можу. Зараз я обходжуся тимчасовими документами, але у мене є бойові товариші, які завжди зможуть допомогти, якщо раптом виникне якась критична ситуація.
– Чому не залишите службу, що вас тримає на війні?
Я сподіваюся на позитивні зміни в Росії. Якщо не найближчим часом, то хоча б через кілька років
– Мене на війні тримають морально-посадові обов'язки. Відповідальність перед бійцями, які стоять зі мною в одному строю. Той досвід, який я тут отримую, я не отримаю ніде. Це історичний момент, і я беру в ньому участь. Я цим пишаюся.
– До Орла збираєтеся повертатися?
– Взагалі я їхав з планами повернутися, але поки, зі зрозумілих причин, не можу цього зробити. Я сподіваюся на позитивні зміни в Росії. Якщо не найближчим часом, то хоча б через кілька років. Без змін в Росії я не повернуся. За такого режиму в Кремлі миру точно не буде.
Оригінал – на сайті Російської редакції Радіо Свобода.
