Доступність посилання

ТОП новини
18 Грудень 2018, Київ 16:46

Війна України з Росією та пастки «спільного» минулого


Український військовослужбовець у зоні бойових дій на Донбасі неподалік Мар'їнки і Красногорівки (Донецька область ), 31 травня 2017 року

(Рубрика «Точка зору»)

Науковці, які працюють у сфері постколоніальних студій, знають: і після формальної ліквідації колоніальної залежності ще тривалий час зберігається усвідомлена чи неусвідомлена орієнтація значної частини населення на стандарти й традиції колишньої метрополії.

Україна також ніяк не може до кінця розірвати ланцюги, що пов’язують її з імперсько-радянською історією. На просторі колишнього СРСР і Російської імперії колоніальне минуле маскується під псевдом «спільне», хоча навряд чи колонізатор і колонізований можуть мати якусь позитивну «спільність», хіба що негативну, таку, як у місцях ув’язнення виникає між в’язнями і тими, хто їх охороняв. Адже охорона має перебувати в таких самих умовах важкого клімату російської Півночі, Сибіру чи Далекого Сходу, як і «зеки», потерпати через географічну відірваність від такої-сякої цивілізації, через сіре повсякденне життя. Тож якась «спільність» (цілком вимушена) таки ж є… Але сумнівно, що люди й нації хотіли б такої «спільності» цілком добровільно.

Москва не менше, ніж економічну і політичну залежність України від неї, цінує і береже духовну, емоційну залежність громадян новопосталої держави від культурно-ментальних архетипів Росії. Зокрема, важливе значення має наявність усіляких святкових дат, що збігаються в часі в РФ і Україні та допомагають творити й поширювати міфи про «безпроблемне і безтурботне» життя в колишній «спільній» імперії. Завдяки цим міфам і архетипам можна ефективно впливати на електоральну поведінку українців, нав’язуючи їм через свою п’яту колону потрібні імперії політичні та ідеологічні порядки, а то й напряму звертатися до широкого українського загалу з провокаційними посланнями. Задля цього імперія нав’язує, зокрема, і свою версію історії Другої світової війни, щоб уможливити у свідомості мільйонів українців різні пропагандистсько-провокаційні «безсмертні полки», що підтримуються «Інтером» й іншими представниками промосковської телевізії в Україні.

Акція протесту біля офісу телеканалу «Інтер» у Києві, 11 грудня 2014 року
Акція протесту біля офісу телеканалу «Інтер» у Києві, 11 грудня 2014 року

У справі збереження контролю за мізками українців імперії допомагають (крім штатної агентури) й «корисні ідіоти» Кремля, які ніяк не можуть звільнитися від радянської ностальгії, а деякі навіть навчилися робити на цьому медійний бізнес, експлуатуючи схильність людей похилого віку ідеалізувати минуле, часи їхньої молодості.

Повільна моральна руйнація

Від 1991 року до 2014-го безперешкодно діяла системна руйнація духовної сфери України силами російської кінотелепропаганди з допомогою численних українських (?) телеканалів. Це триває і сьогодні. Відбувається постійне нав’язування українському суспільству російських «героїв», російського світобачення, російських «цінностей», що нищать український світ.

Нині влада України намагається щось робити, зокрема заборонивши на українському ТБ оспівувати силові структури Російської Федерації. Але ж усі ті структури мають могутніх попередників, що дотепер не зникають з українських телеекранів. Яка різниця, прославляти ЧК-ГПУ-НКВД-КГБ чи сучасну російську ФСБ, котру політв’язень Кремля Олег Сенцов у виступі на російському репресивному суді назвав «Федеральною службою беспрєдєла»? Хіба ця ФСБ не є наступницею і спадкоємницею всіх структур червоного тоталітарного терору, їхньої методики і способів дії?

А чим прославляння Червоної (Радянської) армії краще за прославляння нинішніх збройних сил Російської Федерації? Адже ця армія є предтечею нинішньої російської. Вона не була і не могла бути предтечею української армії; Червона і Радянська армії завжди воювали проти спроб унезалежнення України, вони були механізмом здійснення комуністичної диктатури, без них не можна було реалізувати знищення УНР, Голодомор, терор, придушення національно-визвольного руху на західних землях тощо. Але, якщо вірити телебаченню, виходить, що тоталітарний СРСР – це погано, диктатура партії комуністів – погано, агресивна зовнішня політика Радянського Союзу – погано, а «нєпобєдімая і легендарная» Радянська армія – це добре, це предмет захоплення і оспівування. Це саме, що засуджувати Третій Рейх, але прославляти вермахт, без участі котрого нацисти не змогли б коїти свої злочини як усередині Німеччини, так і в Європі та світі.

Цих очевидних обставин не розуміли Кравчук, Кучма, Ющенко (про Януковича взагалі говорити не будемо), що й привело до трагічних подій 2014 року. Спроби цих президентів змусити ідеологічний комплекс «великої вітчизняної війни» попрацювати на Україну, на її геополітичну легітимацію закінчилися провалом. Адже прославляння цієї війни – це завжди в кінцевому підсумку прославляння Росії, її історії, її мілітарності, її тоталітарно-червоного режиму. І це також легітимація всіх його злочинів, бо перемога «все списує», все виправдовує, все покриває…

Глорифікація силових структур СРСР працювала і працює тільки на зміцнення Російської Федерації як правонаступниці Радянського Союзу (спроби інших колишніх республік виступати в такій же іпостасі Москва відкинула), але не на зміцнення України, Грузії, Молдови, Азербайджану і так далі.

Виховання на «спільних» перемогах і «спільних» поразках стало основою того, чому в 2014 році ЗСУ виявилися морально безпорадними перед російською армадою. Дякувати Богові, тоді в бій пішли українські добровольці, виховані на зовсім іншій ідеології.

Український боєць веде вогонь в напрямку позицій російських гібридних сил біля села Бугас на Донеччині, 24 жовтня 2014 року
Український боєць веде вогонь в напрямку позицій російських гібридних сил біля села Бугас на Донеччині, 24 жовтня 2014 року

«Спільне» як засіб привласнення

Одним із найяскравіших прикладів щодо того, чим насправді є російська ідеологічна категорія «спільне», є відносно недавня історія розподілу Чорноморського флоту. Після краху СРСР, не бажаючи передати Україні весь ЧФ, що базувався на її території (що було б цілком законно), Росія наполягла на тому, щоб колишній радянський Чорноморський флот вважався «спільним флотом Росії і України». В такому формальному статусі він проіснував до 1997 року. Цікаво, що цей «російсько-український» флот виконував усі накази Москви і не виконав жодного наказу Києва. Цим «спільним» флотом командували тільки російські адмірали і ніколи українські. Особливий склад цього «українсько-російського» флоту виховували в антиукраїнському дусі виключно на зразках російсько-імперського патріотизму. А потім його вже і формально почали називати тільки й виключно російським. Цикл привласнення закінчився. А скільки носилися як дурень з писаною торбою зі «спільним» проектом українсько-російського літака АН-70? Тільки поступово з російських ЗМІ зникли всі згадки про українське походження цього повітряного судна і воно рекламувалося як повністю російське… Таких випадків сотні. Історія вчить, що все «спільне» російсько-українське із залізною невідворотністю неминуче стає виключно російським.

«Спільне» для РФ – це спосіб підкорення, контролю і перетворення будь-яких національних сутностей на питому російську реальність за принципом: було ваше, стало наше. А часто навіть не згадують, чиє воно було. В російській свідомості «спільне» означає «російське». І нічого більше.

P.S. Нинішнє піратство російського флоту в басейні Азовського моря Москва виправдовує тим, що це «спільне внутрішнє море Росії і України»…

Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

(Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода)

  • 16x9 Image

    Ігор Лосєв

    Кримчанин у дев’ятому поколінні, кандидат філософських наук, політичний оглядач газети «День». Від самого заснування працював у виданнях Кримського півострова, які виходили друком до окупації Криму Росією: був членом редколегії газети ВМСУ «Флот України» і науковим редактором журналу «Морська держава». Є автором кількох книг, серед яких «Історія і теорія світової культури: європейський контекст», «Севастополь – Крим – Україна: хроніка інформаційної оборони», «Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція» (у співавторстві) й інших.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG