Доступність посилання

ТОП новини
20 Серпень 2018, Київ 23:35

Ті, хто орієнтовані на Кремль, й досі нав’язують Україні мову і культуру «русского мира» (огляд преси)


Під час пікетування Київської міськради на підтримку проекту рішення про застосування української мови у сфері обслуговування. Київ, 20 квітня 2017 року

Як боротьба за ексклюзивні права дискредитує ідею рівності, розповідає «Український тиждень». Основа сучасного західного демократичного дискурсу – це особливий статус і права різноманітних (соціальних, етнічних, релігійних, сексуальних, расових тощо) меншин. На відміну від класичної схеми демократії – влада народу, себто більшості, тепер в основі визнання того або іншого суспільства демократичним є меншини, їхнє благополуччя. Чомусь вважається, що в захисті більшості немає жодної потреби, бо, мовляв, вона захищає себе вже тим, що є більшістю. Однак, як переконує дописувач видання Ігор Лосєв, це далеко не завжди так. Він нагадує історію колоніальних імперій, де саме етнічна меншина колонізаторів була гнобителькою етнічної більшості корінних колонізованих народів. На українських теренах за всіх колоніальних режимів українці становили більшість людності, але це не допомогло захиститися. Навіть нині, незважаючи на незалежний статус держави, українці в багатьох регіонах своєї країни залишаються жертвами мовно-культурної дискримінації. Оскільки деякі колонізаторські меншини, які збереглися з радянських часів, і досі орієнтуються на Кремль, сконцентрувавши у своїх руках гроші, владу й вплив, контролюють інформаційний, культурний і мовний простори України, нав’язуючи мову, культуру й інформацію «русского мира». У постколоніальній Україні доводиться захищати дискриміновану етнічну більшість від привілейованих етнічних меншин, переваги яких були засновані ще за часів Російської імперії та Радянського Союзу. Автор вважає, що на практиці часто йдеться не про боротьбу за рівні права тих чи інших меншин, а про лобіювання якихось ексклюзивних меншинних прав через обмеження прав і можливостей решти суспільства. Себто йдеться фактично про привілеї, а це навряд чи сумісно з рівністю, наголошує дописувач у статті «Філософія «святих» меншин».

Росія веде бойові дії в Донбасі, бо вважає, що це найефективніший спосіб впливати на ситуацію в Україні. І відмовлятися від цього силового важеля Кремль не збирається, переконує в «Дзеркалі тижня» журналіст Юрій Бутусов. Навпаки, Москва докладає величезних зусиль для дестабілізації України зсередини, для продовження війни. Застосування військової сили засвідчує, що Путін планує і далі використовувати недипломатичні методи у відносинах з Україною. Тож можна багато повторювати слова «мир», «миротворці», «Будапештський меморандум», але всі ці слова – для Кремля лише порожні звуки, стверджує дописувач. Він вважає, що змусити Путіна до миру можна тільки із застосуванням дипломатичного тиску, економічних санкцій, з допомогою інформаційної кампанії і передусім воєнної операції. Насамперед, Україна має виробити доктрину і стратегію бойових дій на Донбасі, наголошує автор статті. Для цього потрібно дати відповідь на чотири ключові запитання. 1.Чого хоче Путін і чи можливі дипломатичне врегулювання та досягнення миру без ведення бойових дій? 2. Що таке перемога у війні з Росією, чого треба досягти, яких умов і часу це потребує? 3. Чи втрутиться російська армія і чи здатна вона розрізати країну по Дніпру, захопити Лівобережну Україну? 4. Яким має бути воєнне вирішення конфлікту? Відповіді на ці запитання дописувач пропонує в статті «Війна на Донбасі: як примусити Путіна до миру?».

6 за 12-бальною системою, – так оцінили чотири роки роботи президента Петра Порошенка 50 експертів тижневика «Новое время». Підсумкову оцінку президентові підтягнули вгору три позитивних, на думку всіх опитаних експертів, успіхи: безвіз із ЄС, вдала зовнішня політика і те, що країна залишилася на мапі світу, подолавши як військову, так і економічну кризу. Але цих трьох факторів виявилося недостатньо, щоб перетворити загальний бал президента в позитивний. Оскільки провалів у роботі Порошенка виявилося не менше, ніж успіхів, зазначає видання. Найбільше нарікали експерти на недостатньо активну боротьбу з корупцією, недореформовану судову систему та збереження старої моделі управління державою, що базується на клановості та верховенстві однієї людини. Успіхи президента корелюються з успіхами самої країни, впевнений політолог Володимир Фесенко. І в цьому сенсі державі, як і Порошенку, похвалитися нічим: є лише слабке економічне зростання, точкові реформи, протиріччя старої системи та нових активістів. Сам президент, який на словах будує нове суспільство, часто апелюючи до нього, в дійсності зберіг попередні механізми відносин всередині влади і не зміг кардинально оновити кадри. «Президентство Порошенка розвивається не революційно, а еволюційно. І в цьому проблема між очікуваннями від діяльності глави держави та реальності», – наголошують експерти видання.

На кого Україна може обміняти політичних в’язнів і що для цього потрібно, аналізує «Український тиждень». Формально майже всі повернення політв’язнів відбувалися через обмін. Росії віддавали тих, у кому вона зацікавлена: спецпризначенців Алєксандра Алєксандрова та Євґєнія Єрофєєва, організаторів «Народної ради Бессарабії» Олену Гліщинську та Віталія Діденка. Відтак активісти стали шукати, кого Україна могла б міняти на близько 70 своїх політв’язнів. Основою для роботи став нібито «злитий» російським консульством у лютому 2017-го список із 14 людей, яких Росія хотіла б забрати через обмін. Зважаючи, що прямих переговорів між українським і російським омбудсменами не може бути, оскільки країни перебувають у стані конфлікту, потрібні професійні переговорники з міжнародним авторитетом. Для їх залучення недостатньо активної громадськості, потрібна ініціатива держави, щоб легітимізувати процес. Наприклад, турецького президента Тайїпа Ердогана залучило керівництво Меджлісу, адже Мустафа Джемілєв має в Туреччині авторитет, і ця схема спрацювала. Досвід засвідчує, що для звільнення людей можна обійти формальності: відсутність вироку, подвійне громадянство чи рішення невизнаного суду, адже політичні проблеми вирішуються лише політичними домовленостями. На цьому тижневик наголошує в статті «Свої замість чужих».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG