Доступність посилання

ТОП новини
16 Листопад 2018, Київ 17:43

«Укрзалізниця» і подорож у минуле. За кого нас мають?


(Рубрика «Точка зору»)

Нещодавно мав подорож у минуле. Значною мірою до Російської імперії. Відвіз мене туди потяг «Рахів-Київ», котрим звично добираюсь до Києва. Відвіз, звісно, не буквально, хоча «Укрзалізниця» – ще та подорож в часі, а за допомогою розповіді, котра лунала із радіоточки вагона.

Тому записові, либонь, уже більше десятиліття. Провідники вряди-годи вмикають його, але ніколи раніше не дослухався до того, що щебече дикторка. А дарма. Бо розповідає вона про те, що потяг прибуває до Києва, тому, мовляв, послухайте трохи про місто та його історію.

Але оповідь та специфічна, бо прослухавши її, можна припустити, наче Київ досі існує в межах Російської імперії.

Вперед у минуле

Повернімось же до потяга. В вагоні стояла задуха. Прибуття трохи по 6-й ранку, тому я почувався сонним і втомленим від дороги та короткого сну, тож не пам’ятаю достеменно, як все звучало. Проте спробую переказати те, що почув й що обурило найсильніше.

Спочатку пані, яка начитувала текст, повідала про основні історичні віхи Києва. Про його заснування, князя Кия та його родину, про зміну підпорядкування від однієї країни до іншої аж до… поділу Польщі та переходу міста до Російської імперії. Далі патетично сповістила, що спочатку воно стало центром Київської губернії, а далі – цілого Південно-Західного краю! Звучало все це так, ніби більшого щастя трапитися з Києвом й не могло.

Якби я був режисером цього радіоспектаклю, то змусив би пані зацитувати щось із Лєрмонтова чи кого іншого, аби русофіли могли сповна вмитися своїми сльозами та соплями, міркуючи про те, какую страну…

Через обурення, котре заполонило мої думки, я пропустив чимало «захоплюючих» подробиць. З того, що пам’ятаю, далі йшлося про участь киян у російській громадянській війні (sic!) та про боротьбу з фашизмом. А закінчувався опус добою незалежності із переліченням університетів та галузей промисловості.

За кого нас мають?

Мені так і не вдалося зрозуміти, яка взагалі мета у такого запису? На яку аудиторію все це розраховувалося? На іноземців? Та вони здебільшого не знають української. А ті, котрі знають, либонь, в курсі й основних віх життя країни та її столиці.

Якщо ж на самих мешканців України, то за кого нас мають? І для чого взагалі цю дурню досі вмикати у вагонах, якщо вся інформація морально застаріла раніше, ніж пісні Михайла Поплавського?

Крім того, не слід забувати, що пристолична залізниця досі йменується Південно-Західною. Якщо скласти ці факти докупи, то можна припустити, що керування «Укрзалізницею» чи, принаймні, її філіями з російськоімперськими назвами, відбувається десь з околиць могили Столипіна чи поближніх печер, де досі моляться за «царя-бабушку», перепрошую, «батюшку».

Якось все це не дуже корелює із заявами профільного міністра та векторами руху, котрі він обіцяє.

З такими потягами та назвами єдиний гіперлуп, який нам світить – це подорожі в минуле. Але не такі, завдяки котрим є шанс щось виправити, аби не довести до поразок в сьогоденні. А такі, щоб остаточно втратити віру в майбутнє.

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG