Доступність посилання

ТОП новини
24 Жовтень 2018, Київ 08:20

УНР і нинішня війна з Росією. Путін зазнав поразки – історик


Мапа України, яку було видано у Відні у 1919-му або в 1920 році у видавництві «Кристоф Райсер та сини». Художник «Verte», автор ідеї – Г. Гасенко

22 січня 1918 року Українську Народну Республіку проголосили незалежною державою. УНР пройшла три основних етапи – Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським, Гетьманат Павла Скоропадського і Директорія під управлінням спочатку Володимира Винниченка, а потім Симона Петлюри.

Як зазначають деякі історики, Українська революція 1917–1921 років зазнала поразки не тому, що громадяни не були готові захищати її, а тому, що змушені були протистояти масштабній агресії одночасно на декількох фронтах. Подіям, які розгорталися століття тому, присвячена експозиція відкритого в 2009 році «Музею Української Народної Республіки». Він розташований у Києві в історичній будівлі Української Центральної Ради. Серед головних експонатів – Тризуб, Державний герб Української Народної Республіки і оригінал IV Універсалу Центральної Ради, на основі якого була проголошена повна державна незалежність УНР.

Четвертий Універсал Української Центральної Ради. 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 року
Четвертий Універсал Української Центральної Ради. 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 року

У музеї можна побачити фотографії голови Директорії УНР Симона Петлюри і трьох прем’єр-міністрів уряду УНР. Музей намагалися ліквідувати за президентства Віктора Януковича, однак під тиском громадськості він відновив роботу.

Музей Української революції 1917–1921 років
Музей Української революції 1917–1921 років

22 серпня 1992 року останній президент УНР у вигнанні Микола Плав’юк передав тодішній українській владі прапор УНР, державну печатку і клейноди гетьмана Івана Мазепи. Так в Україні з’явилися реальні правові підстави для того, щоб почати процес офіційного визнання УНР попередницею нинішньої Української держави.

Синьо-жовтий прапор – символ державності уряду Української Народної Республіки – вручає в Маріїнському палаці президенту України Леоніду Кравчуку останній президент УНР в екзилі Микола Плав’юк. Київ, 22 серпня 1992 року
Синьо-жовтий прапор – символ державності уряду Української Народної Республіки – вручає в Маріїнському палаці президенту України Леоніду Кравчуку останній президент УНР в екзилі Микола Плав’юк. Київ, 22 серпня 1992 року
Голова уряду Української Народної Республіки в екзилі Іван Самійленко в Маріїнському палаці передає президентові України Леоніду Кравчуку державну печатку та альбом із фотографіями діячів УНР. Київ, 22 серпня 1992 року
Голова уряду Української Народної Республіки в екзилі Іван Самійленко в Маріїнському палаці передає президентові України Леоніду Кравчуку державну печатку та альбом із фотографіями діячів УНР. Київ, 22 серпня 1992 року

Однак ніяких конкретних кроків у цьому напрямку зроблено не було. Тільки в 2016 році на сайті Верховної Ради розмістили текст IV Універсалу. Таким чином, один із найважливіших нормативно-правових актів часів УНР, як зазначають у Києві, став частиною законодавства сучасної Української держави.

Навесні 2015 року Верховна Рада ухвалила закон «Про правовий статус і вшанування пам’яті борців за незалежність України в XX столітті», згідно з яким, зокрема, борцями за незалежність визнаються і представники УНР.

Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у Галузевому державному архіві СБУ (архівне фото)
Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у Галузевому державному архіві СБУ (архівне фото)

Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович зазначає, що радянський період української історії був окупацією, а сучасна Україна повинна заявити, що є наступницею УНР. За словами В’ятровича, такі заяви протидіяли б основному міфу російської пропаганди про те, що Україна нібито ніколи не мала державності.

На початку 2018 року представники правих партій – «Свободи» і «Національного корпусу» – зареєстрували в парламенті проект закону про визнання України правонаступницею УНР. «Ми вважаємо, що Українська Народна Республіка, проголошена 100 років тому, була окупована більшовицькою Росією. 24 серпня 1991 року Україна відновила свою незалежність, звільнилася від окупації», – заявив депутат Верховної Вади від партії «Свобода» Андрій Іллєнко.

Цю тему порушив у розмові з істориком Олександром Зінченком політичний оглядач Радіо Свобода Віталій Портников.

Віталій Портников: Цей столітній ювілей не став важливою подією для самої України. Мені здалося, що у самої нинішньої української держави немає відчуття спадкоємності від Української Народної Республіки.

Олександр Зінченко: Для мене теж це залишається питанням. Незважаючи на певні зусилля з організації, наприклад, якихось урочистостей, пов’язаних зі сторіччям проголошення УНР Четвертим Універсалом Центральної Ради, вони закінчилися вельми плачевно. Ідея була дуже гарна – провести це там, де, власне, була проголошена Українська Народна Республіка, тобто в будівлі Української Центральної Ради – у Будинку вчителя. Нинішня позиція виглядає дуже дивно: на цю пропозицію не відгукнулися ні президент, ні депутати.

Віталій Портников: Можливо, це пов’язане з тим, що в суспільстві цю історію досі ще не дуже добре розуміють? Радянський дискурс історії, можливо, став антирадянським, але він досі залишається таким, що переважає в головах людей, які отримували шкільну та університетську освіту абсолютно в інших умовах.

Із кожним роком стає дедалі менше носіїв віртуальної радянської реальності
Олександр Зінченко

Олександр Зінченко: Величезна кількість фактів, які пов’язані з цим періодом, просто не осіли в свідомості людей. Дійсно, суспільство мало поінформоване.​

Віталій Портников: У плані історичної науки Росія здобула реальну перемогу. Російській історичній школі вдалося переконати жителів українських земель у тому, що ніякої держави у них ніколи не було, що навіть після 1917 року спроби відокремлення – це були такі собі спроби сецесії. Те, що для України державність є якимось поривом, ніхто в Росії не сприймає.​

Можна чітко сказати, що Путін програв, причому програв і історію, і сьогоднішній день
Олександр Зінченко

Олександр Зінченко: Мені якраз так не здається. Ті соціологічні дослідження, які стосуються історії цього періоду, якраз і показують, що цей історичний простір потихеньку відвойовується. Зрештою, в 2015 році більшість українців вже не читали радянських шкільних підручників. Із кожним роком стає дедалі менше носіїв віртуальної радянської реальності. Тому, я б не сказав, що Росія тут перемогла: Путін, скоріше, програв.

Виставка на Хрещатику, приурочена до 100-річчя державного герба України. Київ, 23 серпня 2018 року
Виставка на Хрещатику, приурочена до 100-річчя державного герба України. Київ, 23 серпня 2018 року
Якщо брати якісь історичні маркери, наприклад, ставлення до важливих історичних постатей, то в Донецьку, за деякими дослідженнями, було лише 16% людей, які вважали Сталіна позитивним героєм історії
Олександр Зінченко

Якщо говорити про якісь аналогії між 1917–21 роками і тим, що відбувається зараз, можна чітко сказати, що Путін програв, причому програв і історію, і сьогоднішній день. Хтось стверджував, що бачив на столі у Путіна книжку Самуеля Хантінгтона. Суть ідеї Хантінгтона в тому, що Україна розділена по Дніпру між двома цивілізаціями. Путін, очевидно, увірував у цю ідею поділу України по Дніпру і чомусь був абсолютно впевнений, що якщо її злегка штовхнути, то немає необхідності навіть проводити якусь інтенсивну військову інтервенцію, що на всій території, яку російські ідеологи називали «Новоросією», повториться кримський сценарій. Виявилося, що нічого подібного не відбувається.

Якщо брати якісь історичні маркери, наприклад, ставлення до важливих історичних постатей, то в Донецьку, за деякими дослідженнями, було лише 16% людей, які вважали Сталіна позитивним героєм історії. Якщо переїхати через кордон в Ростовську область, ми побачимо там значно більше – 50%. Під російською окупацією Донецьк, звичайно, буде змінюватися, в тому числі тому, що частина населення змушене було звідти евакуюватися, а частина мімікрує.

Імператор Микола II навіть захотів прослухати лекцію про козацтво, яку читав українською мовою в Катеринославі Дмитро Яворницький
Олександр Зінченко

Віталій Портников: Для українців дуже важлива, наприклад, доба козаччини. Це ключовий міф української історії, який завжди був також ключовим міфом російсько-імперської історії.

Ви знаєте, що імператор Микола II навіть захотів прослухати лекцію про козацтво, яку читав українською мовою в Катеринославі Дмитро Яворницький. Київська Русь, Галицько-Волинська держава, участь українців у державних інститутах Великого князівства Литовського – це вже не український міф.

Історик Олександр Зінченко
Історик Олександр Зінченко

Олександр Зінченко: Не можу до кінця погодитися. У мене є таке відчуття (і знову-таки це видно з багатьох соціологічних досліджень), що, як правило, в десятці найбільш популярних історичних персонажів завжди є Ярослав Мудрий, Володимир Великий, княгиня Ольга. Апеляція до міфу княжого періоду української історії існує постійно.

Віталій Портников: Але потім починається якийсь провал до козацтва і до повстання.

Олександр Зінченко: Із Великим князівством Литовським ситуація значно складніша. Стосовно саме княжого періоду я б якраз не посипав голову попелом. На нашому сайті «Історична правда» період Київської Русі завжди викликає велику цікавість.

Пам’ятник Великому князю Київському Ярославу Мудрому (983/987–1054) біля Золотих воріт в Києві
Пам’ятник Великому князю Київському Ярославу Мудрому (983/987–1054) біля Золотих воріт в Києві

Віталій Портников: Це загальний міф, він такий же в Москві, як і в Києві. Чому самі батьки-засновники української державності, Української Народної Республіки і потім, до речі, Української Держави Скоропадського, так боялися незалежності? Мені цей страх, який передував проголошенню державності, дуже нагадує те, що відбувалося в Україні в 1991 році: наче ми хочемо автономії в складі демократичної Росії...

УНР проголосила незалежність першою після Фінляндії, а потім вже був парад незалежності – країни Балтії, Польща, Чехословаччина? Всі інші були після України
Олександр Зінченко

Олександр Зінченко: Це ставлення песиміста і оптиміста до «напівпорожньої» або «наполовину заповненої» склянки води. Можна вважати, що процеси, які відбувалися в Україні в той час, були недостатньо швидкими. А хтось, навпаки, скаже: почекайте, як же боялися незалежності, якщо Українська Народна Республіка проголосила незалежність першою після Фінляндії, а потім вже був парад незалежності – країни Балтії, Польща, Чехословаччина? Всі інші були після України.

Інше питання, що дійсно всі ці події мали досить своєрідну внутрішню динаміку, тому що ситуація постійно змінювалася: змінювалася ситуація на фронтах у Петрограді, в самому Києві, і змінювалися настрої. Потрібно було зрозуміти, що цей момент є цілком вдалим для того, щоб проголосити незалежність. Дійсно, спочатку це була певна еволюція, але вона тривала менше від року, тобто з точки зору сьогоднішніх подій все це відбувалося дуже швидко.

Далеко не всі країни західного світу однаково добре розуміють, навіщо необхідна на політичній карті світу незалежна Україна
Олександр Зінченко

Звичайно, для української незалежності цей момент був не вельми сприятливим виключно з геополітичних міркувань. Українська незалежність і сьогодні має певні проблеми з комунікацією, наприклад, із західним світом: далеко не всі країни західного світу однаково добре розуміють, навіщо необхідна на політичній карті світу незалежна Україна. Тоді ж ситуація була ще складнішою, тодішня шахівниця була не настільки наповнена фігурами, як зараз. Польща була зрозуміла для західного світу. Вудро Вільсон, наприклад, досить інтенсивно лобіював створення польської незалежної держави. Франція, врешті-решт, розуміла, кому вона допомагає. У випадку з Україною далеко не всі західні країни однаково добре розуміли, що таке Україна і хто такі українці, чого вони, власне, хочуть, чому ця провінція великої Російської імперії раптом вирішила оголосити себе незалежною.

Те, що Україна виявилася практично без союзників наприкінці 1918 року, врешті-решт, і призвело, серед безлічі інших проблем, до поразки всіх українських зусиль зі створення своєї незалежної держави, на відміну від поляків, чехів і словаків, а також інших країн, які проскочили через цю хвилю 1918 року. Це дозволяє професору Єльського університету Тімоті Снайдеру іронізувати, кажучи, що можна взагалі ніяк не боротися за свою незалежність і отримати її, а можна пролити море крові, зробити величезну кількість зусиль і при цьому не домогтися незалежності. Це він порівнює зусилля поляків та українців після Першої світової війни.

Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році
Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році

Віталій Портников: Можливо, Україна в принципі не має геополітично вдалого вибору, коли мова йде про власну державність?

Українці тривалий час перебували під імперським пресингом, відповідно, будь-яка влада сприймалася не так, як зараз
Олександр Зінченко

Олександр Зінченко: Для цього, звичайно, потрібно створювати свою систему координат. Це складно, довго, вимагає величезної кількості зусиль. Зрозуміло, що такі речі швидко не робляться, для цього необхідні стабільні ефективні інституції, високий рівень довіри в суспільстві, в тому числі – до державних інституцій. Це була ще одна причина, чому УНР тоді не вистояла. Українці тривалий час перебували під імперським пресингом, відповідно, будь-яка влада сприймалася не так, як зараз. Сучасне бачення: держава – це такий собі інструмент у руках суспільства (якщо ми говоримо про ліберальні демократії).

Проблема з нестачею довіри до інституцій була ще одним моментом, який не дозволив УНР реалізуватися, як це вдалося Польській або Чехословацькій республіці
Олександр Зінченко

У той час українець під владою чи то Російської, чи Австро-Угорської імперії не сприймав владу як щось, що може працювати як інструмент в його руках, він сприймав її як щось вороже. Цей поведінковий стереотип призвів до того, що не було довіри до органів влади як до державних інституцій. Тому, як тільки хтось з українців переступав поріг щойно створених державних інституцій, української Центральної Ради, Генерального секретаріату, в цій системі координат він перетворювався зі свого в чужого. Ця проблема з нестачею довіри до інституцій була ще одним моментом, який не дозволив Українській Народній Республіці реалізуватися в тій мірі, як це, наприклад, вдалося Польській або Чехословацькій республіці.

Віталій Портников: Один із ідеологів польської незалежності Роман Димовський тоді писав: «Ми не повинні допомагати Україні стати незалежною державою, якщо вона сама цього не досягне: якщо ми будемо їй допомагати, то в результаті створимо ще один російський сателіт на наших кордонах».

Пілсудський і Ленін зробили з УНР приблизно те ж саме, що в 1939 році зробили Гітлер і Сталін
Олександр Зінченко

Олександр Зінченко: У Пілсудського була інша думка. Але в будь-якому випадку і той, і інший у цій ситуації нам, відверто скажемо, не дуже допомогли. У листопаді 1918 року був перший випадок, коли Польща стала на дорозі української незалежності. А в 1921 році – другий випадок, коли Пілсудський і Ленін зробили з Української Народної Республіки приблизно те ж саме, що в 1939 році зробили Гітлер і Сталін.

Віталій Портников: У 1920 році були війська Пілсудського, Пілсудський готовий був сприяти тому, щоб українська державність реально з’явилася, просто у нього, мені здається, не вистачило сил і можливостей.

Олександр Зінченко: У Пілсудського насправді були свої інтереси, тобто йому просто хотілося мати якийсь життєвий простір на сході (мова йде про Волинь і східну Галичину). Проблема полягає в тому, що це абсолютно цинічний розрахунок: він, з одного боку, розумів, що Києву необхідно допомагати, тому що це створює буфер і ускладнює більшовикам просування на захід, ускладнює реалізацію ідеї світової революції, що власне, і сталося в 1920 році. Якби не відтягування тих сил на протидію, яка мала місце на території України, то, можливо, ніякого дива на Віслі не відбулося б, і Варшава стала б столицею чергової радянської республіки, і на цьому закінчилася б уся історія міжвоєнної Польщі як незалежної держави (приблизно так само, як це сталося з УНР).

Можна сказати, що польська незалежність відбулася тоді завдяки тому, що не відбулася українська незалежність – ціною української незалежності
Олександр Зінченко

В тому числі, завдяки допомозі українців історія поляків закінчилася тим, чим закінчилася, тобто можна сказати, що польська незалежність відбулася тоді завдяки тому, що не відбулася українська незалежність – ціною української незалежності. Тут потрібно просто чітко розуміти, що, з одного боку, Пілсудський хотів мати союзником країну, яка буде створювати буфер, а з іншого боку, Петлюра свій договір із Пілсудським підписував із зв’язаними за спиною руками, розуміючи, що, втрачаючи на якийсь час Галичину і Волинь, він збереже щось більше. Як ми бачимо, в кінцевому підсумку і ця політика виявилася невдалою, хоча зусилля були цілком героїчними.

Симон Петлюра, головний отаман армії УНР (з листопада 1918 року), голова Директорії УНР (9 травня 1919 – 10 листопада 1920)
Симон Петлюра, головний отаман армії УНР (з листопада 1918 року), голова Директорії УНР (9 травня 1919 – 10 листопада 1920)

Віталій Портников: Зараз Польща в рамках власної політики історичної пам’яті намагається розвивати в українців пам’ять про союз Пілсудського і Петлюри як про антитезу тих непростих відносин, які були між поляками і українцями протягом століть. А це військова співпраця: дві армії разом наступають, проводять парад у Києві 9 травня 1920 року.

Я б не став будувати дружню політику з сусідньою державою, нагадуючи їй про те, як польська незалежність вистояла ціною української незалежності
Олексаандр Зінченко

Олександр Зінченко: Знову-таки, це ніяка не благодійність, з точки зору Пілсудського – це був цілком цинічний розрахунок: отримати дружню державу на кордонах краще, ніж ворожу, отримати певне територіальне прирощення за рахунок Галичини і Волині, які на той момент входили до Західноукраїнської Народної Республіки, яка була вже визнана світовою спільнотою, так само, як УНР. До 1923 року йшов процес легітимізації нових кордонів у цій частині Європи. Іншими словами, я б не став будувати дружню політику з сусідньою державою, нагадуючи їй про те, як польська незалежність вистояла ціною української незалежності – це якийсь дивний підхід у цій системі координат.​

Мапа України із книжки Лонгина Цегельського «Русь – Україна а Московщина – Росія: історично-політична розвідка: з картою України», виданої в Царгороді в 1916 році. Лонгин Цегельський (1875–1950) – український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець
Мапа України із книжки Лонгина Цегельського «Русь – Україна а Московщина – Росія: історично-політична розвідка: з картою України», виданої в Царгороді в 1916 році. Лонгин Цегельський (1875–1950) – український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець

Віталій Портников: Треба сказати, що все-таки Україні вдалося більше, ніж іншим колишнім радянським республікам, ніж тій же Білорусі: досі триває дискусія про те, чи була Білоруська республіка державою, чи ж тільки спробою державності.

Олександр Зінченко: Ба більше, мені здається, що в тих умовах дійсно було дуже малоймовірно, щоб Українська Народна Республіка вистояла. У той же час, якщо ми говоримо про пам’ять усіх цих подій, я б сказав, що українська незалежність зараз вистояла, в тому числі, тому, що вона не вистояла тоді. Все-таки функціонує пам’ять про ці події, про те, що ми тоді були недостатньо солідарні один із одним, недостатньо довіряли власній владі, і вона зупиняла частину людей в якихось деструктивних проявах, наприклад, після початку російської агресії в 2014 році. Величезна кількість людей за ці сто років усвідомили себе українцями. Знову-таки, якщо згадувати 1917-18 роки, то все ж таки імперії не придушували будь-яку національну ідею, вони бачили в цьому сепаратизм, якусь загрозу.

Віталій Портников: Просто вважали українців росіянами.

Коли намагалися створити українську армію, офіцери, які приїжджали українізувати сполуки імперської армії, часто просили: «Українці, підніміть руки...»
Олександр Зінченко

Олександр Зінченко: Коли намагалися створити українську армію, офіцери, які приїжджали українізувати ті чи інші сполуки імперської армії, часто просили: «Українці, підніміть руки». Піднімали кілька людей на весь полк. «Підніміть руку, хохли», – піднімали трохи більше. «Підніміть руку, малороси», – ще трохи більше. «А тепер підійміть ті, інші, другі, треті. Ось ви всі українці!». Тобто їм доводилося пояснювати, що вони всі українці.

У 2014 році українцям не потрібно було пояснювати, що вони українці. За ці сто років ми дуже сильно змінилися, в тому числі, пам’ятаючи і про ті події, які були в період 1917–21 років. Сьогоднішня українська влада недостатньо уважно поставилася до можливості відзначити сторіччя проголошення Української Народної Республіки Четвертим універсалом Центральної Ради. Одна з ключових дат, яка завжди відзначалася протягом попередніх десяти років – столітня річниця бою під Крутами. Була і трансляція з місця подій, і тільки погода завадила прилетіти туди вертольоту президента.

Під час вшанування пам'яті учасників бою під Крутами. Чернігівська область, Крути, 28 січня 2018 року
Під час вшанування пам'яті учасників бою під Крутами. Чернігівська область, Крути, 28 січня 2018 року

Віталій Портников: Тому що це був приклад самопожертви людей заради держави.

Останні випробування, які після 2014 року досягли кульмінації, показують, що українська незалежність відбулася, і навіть країні з найпотужнішим ядерним потенціалом доводиться тепер рахуватися з нею
Олександр Зінченко

Олександр Зінченко: Ми говоримо про 1918-й, а не про 2018 рік, коли ідея самопожертви щодо президента Порошенка якраз не подіяла, його служба безпеки не пустила в погану погоду летіти на вертольоті.

Але факт залишається фактом: завдяки усвідомленню цього досвіду УНР, Гетьманату Скоропадського, періоду Директорії, виникає нова Україна, нове українське суспільство.

Останні випробування, які після 2014 року досягли певної кульмінації, показують, що українська незалежність відбулася, і навіть країні з найпотужнішим ядерним потенціалом доводиться тепер рахуватися з нею.

Оригінал розмови на сайті російської служби Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

100 років гербу України: як тризуб став державним символом​

Українські державні герби: феномен тризуба​

Синьо-жовті стяги над морем. До 100-річчя українського Чорноморського флоту​

Знання про УНР є важливими для розвитку держави і нації – Сосновська​

Україна 1991 року стала продовженням акту про Незалежність УНР – історик Плохій​

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG