Доступність посилання

ТОП новини
16 Листопад 2018, Київ 06:09

Українська мова і процес деколонізації: кожен може зробити свій внесок (огляд преси)


Президент України Петро Порошенко під час поїздки до Херсонської області, 13 жовтня 2018 року

Україна нарешті має шанс повернутися в реальність, коли стаття Конституції про державну мову є не просто атрибутом красного слівця, а має своє логічне продовження в законодавчому акті. Це, як переконує «Український тиждень», і є шлях до Європи, на темі якого навчилися спекулювати всі, кому не ліньки. Адже встановлюються нарешті чіткі правила. Видання наголошує, що тим, хто наважиться збунтуватися, мовляв, тепер усіх змусять у приватному використанні переходити на українську, буде наведено текст закону, в якому жодних таких ідіотських вимог немає і бути не може. Політикам-популістам уже не вдасться відмазатися черговою фразою «це питання не на часі». Адже якби від 1991-го до 2014-го на Донбасі та в Криму справді проводилася б українізація, то трагічного сценарію можна було б уникнути й там, наголошує тижневик. І доки триває війна, а деокупаційні процеси живуть лише на папері, Україна має велике «домашнє завдання»: створити максимально можливу кількість запобіжників від реваншу. І мова в цьому сенсі – промовистий маркер. Це завдання не лише для депутатів або чиновників, робота є для всього суспільства. Перейти на українську чи принаймні спробувати це зробити – вчинок, який насправді не потребує надздібностей або якоїсь особливої мужності, особистий приклад часто діє переконливіше за тисячі законів. Кожен може зробити свій внесок у велике прибирання, яким фактично і є процес деколонізації. Тижневик пише, що історія усе-таки ласкава до українців, на кожен утрачений шанс вона дає країні чергову спробу владнати те, що здавалося непоправним. Утім, зловживати цією щедрістю не варто, треба починати незворотний процес українізації вже сьогодні, наголошує тижневик у статті «До негайного виконання».

Про те, що насправді принесе Україні указ про автокефалію української православної церкви, аналізує тижневик «Новое время». Видання наголошує, що Москва вже кілька тижнів, після того як перспективи автокефалії стали реальністю, готує Україну до внутрішньоцерковних конфліктів, які могли б перерости мало не в громадянську війну. Кремль налаштований вкрай серйозно, переконані силовики. Віктор Кононенко, заступник голови СБУ, прогнозує: після отримання томосу росіяни спробують спровокувати в країні масові заворушення і дестабілізують суспільство. Як варіант, вони завезуть сюди православних тітушек, які під виглядом українських націоналістів почнуть громити парафії МП. І якщо процес піде по наростаючій, справа закінчиться масовими протестними акціями. Подібні бунти вигідні Кремлю, адже вже навесні наступного року в країні пройдуть президентські вибори. Тож, якщо вчасно не застосувати запобіжних дій, ситуація може вийти з-під контролю. Про те, що варто робити, щоб мрії Кремля не збулися, йдеться в публікації «З хрестом або на хресті».

2019 рік – вирішальний для українців. Багато що стоїть на кону. Тому тижневик «Новое время» вважає за потрібне оприлюднити думки експертів про те, як зміниться країна після виборів не залежно від того, хто сяде в крісло президента і яким виявиться склад нового парламенту в 2020 році. Історія тягне Україну до Європи, переконує експерт тижневика Олександр Пасхавер. Тому, на його думку, істотного відхилення від цього курсу не відбудеться, але темп змін, як і раніше, не влаштовуватиме більшість населення. Однак швидкість трансформацій не може бути іншою, зважаючи на три причин, підкреслює економіст. Перша – молодість української держави. Друга – цінності. За словами Пасхавера, для більшості населення як і раніше головною цінністю є виживання, в той час як меншість перейняла європейську цінність активності і самореалізації. Третя причина – слабкість революційного прошарку, який виник протягом останніх років і активно діяв на Майдані. Журналіст Сергій Рахманін також вважає, що курс України радикально не зміниться. Він переконаний, що політики, які прийдуть до влади в найближчому майбутньому, не стануть робити різких рухів бодай з інстинкту самозбереження. Навіть якщо наберуть силу орієнтовані на Росію політики, рух призупиниться, але не розвернеться на 180 градусів, переконаний експерт тижневика. Стаття називається «Що чекає країну».

Із наближенням виборів пожвавилися рухи в передвиборчих штабах, констатує «Український тиждень». Навколо основних кандидатів у президенти і далі групуються сили. Часу до голосування залишається все менше, тому навіть ті, хто до останнього не міг визначитись, до якого ж табору приєднатися, тепер змушені робити вибір. Видання наголошує, що багато залежатиме від здатності кандидатів об’єднуватися та йти на компроміси. Адже сьогодні електорат дуже роздроблений між численними претендентами та їхніми партіями, а розрив між першими п’ятьма кандидатами в президенти не перевищує 1–2%. Тож будь-який альянс може суттєво змінити розстановку сил і подарувати перегонам нового фаворита. Однак поки що справи з об’єднанням не дуже райдужні, зазначає видання. Навпаки, відбувається радше зворотний процес. У проросійському таборі, де тільки нещодавно заявили про свою готовність гуртуватися представники «Опозиційного блоку» та партії «За життя», розкол раптом трапився там, де цього найменше очікували. Один із лідерів «За життя» Євген Мураєв заявив про вихід із проекту і заснував власну політсилу – партію «Наші». Що ж стосується альянсу «Опозиційного блоку» та партії Медведчука-Рабіновича, то й тут поки що немає ясності. За інформацією тижневика, якщо Льовочкін і Бойко вже досягли принципової згоди з Медведчуком, то переговори з крилом Ахметова тривають. Льовочкін і Медведчук украй зацікавлені в тому, щоб виставити на президентських виборах єдиного кандидата від проросійських сил. Проте згоди ще не досягнуто. Немає поки згоди й на протилежному фланзі, у стані опозиційних націонал-демократичних сил, які загалом обстоюють ті самі цінності, що й нинішній президент Петро Порошенко, але критикують останнього за невиконані обіцянки, провалені реформи та корупцію. Докладніше про те, як готуються до виборів представники основних політичних сил, тижневик розповідає в публікації «Перегрупування на флангах».

Про те, чому Україні потрібна власна торговельна війна з Китаєм, «Український тиждень» розповідає в статті «Почати з Китаю». Видання пише, що останнім часом дедалі активніше нав'язується думка, що орієнтація на Захід прирікає Україну на сировинну еволюцію в економіці та перетворює її на напівколонію, куди розвинені країни ЄС та НАТО збуватимуть свою готову продукцію. При цьому ті, хто не наважується в умовах російської агресії прямо виступати за переорієнтацію на Росію і «традиційні пострадянські ринки» як ключову альтернативу, такий собі «третій шлях», вказують на Китай. Вони переконують, що Україна має активізувати як у політико-дипломатичній, так і в торговельно-економічній сфері китайський вектор. Оскільки начебто має там можливості для економічно вигідніших і політично рівноправніших відносин, особливо порівняно із Заходом. Однак, як зазначає тижневик, в умовах хвилі розчарування орієнтацією на Захід китайська альтернатива стає черговим міражем можливості швидкого вирішення українських проблем. Насправді такі ілюзії помилкові. Фактично саме торгівля з Піднебесною є чи не найяскравішим прикладом нееквівалентності та шкоди для вітчизняної економіки. Видання наводить конкретні цифри, які свідчать, що саме наплив китайських товарів упродовж останніх десятиліть убивав найрізноманітніші наявні або блокував створення нових потенційних підприємств і цілих галузей промисловості в Україні. Натомість більшість українських виробників практично не мала доступу до одного з наймасштабніших у світі китайського ринку. Наприклад, у 2017 році українські підприємства продали в Україні одягу та взуття на $235 мільйонів, а імпорт цієї продукції з Китаю навіть за офіційно задекларованими на митниці цінами становив $250,5 мільйона.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG