(Рубрика «Точка зору»)
Тетяна Попова
У більшості українських політичних гравців відсутні ілюзії стосовно планів кремлівського керівництва щодо втручання у наші вибори 2019 року. Для деяких кандидатів на посаду президента цей чинник є довгоочікуваним бонусом. Для інших кандидатів (сподіваюсь, що таких переважна більшість) – привід замислитися, спробувати спрогнозувати варіанти розвитку подій та протидіяти ним. Відповідно, протидія зовнішньому втручанню постає досить складним завданням для держави.
Суспільство неодноразово порушувало тему російського втручання в минулі та майбутні українські вибори. Перед очима вперто стоять численні приклади аналогічних «проектів» Росії у західних країнах. Тому цілком обґрунтовано український президент доручив на одному з засідань РНБО розглянути це питання. Апарат РНБО вже розпочав роботу, і на сьогодні триває підготовка аналітичних матеріалів, формування пропозицій, включно зі внесенням змін у нормативно-правову базу держави.
Але український політикум і суспільство хвилюють не тільки російські загрози. Занепокоєння викликає можливість використання чинника протидії зовнішньому втручанню в інтересах виборчої кампанії того чи іншого кандидата. Тому постає непросте завдання пошуку компромісу між необхідністю захистити себе від кремлівського впливу та одночасно забезпечити дотримання всіх норм та стандартів цивілізованого проведення виборів. Його вирішення передбачає щонайменше пошук нестандартних рішень.
Чого слід очікувати?
Задум керівництва Росії очевидний: президентські та парламентські вибори в Україні в 2019 році є унікальною можливістю досягти своїх цілей щодо України в несиловому форматі. Найбільш імовірна реалізація ними двох основних напрямів зосередження зусиль – це підтримка і приведення до влади в Україні проросійських політичних сил, а також робота «на пониження» проти політичних сил та кандидатів, прихід до влади в Україні яких є небажаним для Росії.
Із боку Росії прогнозується діяльність не для зриву виборів як процесу, а для досягнення прийнятних для неї результатів голосувань. Буде спроба уникнути відкритого втручання у процес виборів. Натомість будуть використані і вже використовуються внутрішні чинники політичної системи України, боротьба політичних сил і загальна суспільно-політична ситуація в нашій державі.
Одночасно буде прихована політична, інформаційно-пропагандистська та ресурсна підтримка провідних проросійських та показово «нейтральних» політичних сил України, «правильних» ЗМІ, інтернет-спільноти, агентів впливу тощо. Основним «полем бою» стане інформаційний простір, включаючи кібер-складову. Допоміжним чинником буде продовження збройної агресії проти України для відвернення уваги української влади та суспільства від виборів і дискредитації її найвищого військово-політичного керівництва.
Кращі практики
Про іноземний досвід урядів і державних установ щодо протидії втручанню Росії у виборчі процеси написано багато. Але набагато більший інтерес становлять зусилля громадянського суспільства, які суттєво доповнюють можливості держави. Є також досвід від низки ініціатив і проектів приватного бізнесу.
Одночасно у США триває активне виявлення і правове переслідування з боку держави осіб, які причетні до втручання у вибори, запроваджуються санкції проти іноземних держав (в першу чергу Росії), організацій та окремих громадян. З цією метою в оперативному режимі внесені зміни в національну нормативно-правову базу.
Щодо деяких наших реалій
Не є таємницею побоювання серед суспільства, що, окрім вирішення завдання протидії зовнішньому втручанню, під цим гаслом будуть реалізовані додаткові важелі підтримки кандидатів, які під час виборів зможуть використовувати у своїх інтересах певні державні ресурси. Імовірно, що слід очікувати використання цієї теми в форматі «сірих» і «чорних» технологій в інтересах власного рейтингу. Що лише додасть чергову порцію бруду в кампанію.
Можливості нашої держави, з одного боку, є досить потужними, з іншого – можуть бути нівельовані через об’єктивно невисокий рівень довіри суспільства до діяльності органів влади в чутливих сферах.
При цьому прошу не плутати дві різні речі. З одного боку – є досить висока довіра до низки державних інституцій (армія, інші силові структури) в контексті відбиття зовнішньої агресії. З іншого – довіра до діяльності держави, в першу чергу спецслужб, в такій чутливій сфері, як реалізація права громадян обирати та бути обраними в органи влади.
Тому питання полягає в пошуку і реалізації саме таких кроків держструктур для протидії зовнішньому втручанню, які одночасно забезпечують ефективність, довіру до змісту та виконавців, а також можливість контролю з боку суспільства.
На мою думку, «прапор» захисту від зовнішнього втручання у вибори мають підхопити ГО та незалежні ЗМІ. Обґрунтування дуже просте: якщо ініціатором та/або виконавцем проекту виступає лише держава – рівень довіри буде, як описано вище. Коли аналогічний проект бере на себе громадянське суспільство, будь-які незалежні від влади/олігархів структури – рівень довіри і підтримки до проекту зростає суттєво.
Заслуговує уваги ідея започаткування в форматі державно-приватного партнерства Інформаційного центру для протидії зовнішньому втручанню у вибори як головного координувального органу на рівні держави для реалізації антикризових і кризових комунікацій.
В основу наведеного може бути покладено досить позитивний досвід функціонування Інформаційного центру при РНБО України в 2014 році. До роботи у його складі були залучені представники ЗМІ, ГО, органів виконавчої влади, діяльність яких пов’язана з інформаційним простором, складовими сектору безпеки та оборони України, провідні українські фахівці в сфері інформування громадськості та інформаційної протидії.
Серед інших рекомендацій слід зазначити необхідність комунікації між учасниками майбутніх виборчих перегонів. Розумію, що ця ідея перебуває на межі ілюзії. Але всіх проукраїнських кандидатів об’єднує одна річ: вони в одному «човні», який буде розхитувати Росія в інтересах «своїх» кандидатів. Очевидно, що в форматах роботи спецслужб і за законами жанру «чорних» технологій. «Фейки», пошук компроматів, провокації тощо.
Проукраїнським кандидатам протистояти самотужки пропагандистській машині Росії практично неможливо. Щоб їх не «з’їли» поодинці – існує простий за замислом, але важкий для виконання спосіб. Мова йде про можливість певної координації між кандидатами і їхніми штабами. Оскільки всі вони мають одну мету. Тобто ніхто не припиняє змагань між собою, але проти спільного ворога може бути вибудована спільна комунікація з власними цільовими аудиторіями.
Розумію скепсис читачів. Що ж, тоді запропонуйте інший реальний вихід.
Низка ГО та незалежних експертів нещодавно завершили проведення аналітичного дослідження щодо протидії інформаційній агресії Росії. Значна його частина присвячена питанням інформаційної складової безпечного проведення виборів в Україні. Ознайомитись із цією працею можна тут.
Тетяна Попова – експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
