Доступність посилання

ТОП новини
20 Серпень 2019, Київ 21:32

«Ми такі, як і ви»: шість історій про «почуття виключеності» в суспільстві


«Люди досі недостатньо відкриті одне до одного через радянське минуле»

Люди навколо нас. Хто вони? Звідки вони? Яка їхня роль у суспільстві? Що вони відчувають? На ці питання спробувала відповісти режисерка Тетяна Крюковська за допомогою проекту OUR HOME. У ньому вона зібрала 6 історій людей, які, живучи в Україні, зіткнулися з певним несприйняттям їх як частини українського суспільства. В чому воно полягає та як можна поліпшити ситуацію?

«Так, я інша, але я така ж частинка суспільства, як і ви», – говорить Альона Казанська з Чернігова. Вона – ромка.

Наразі дівчина веде активну правозахисну діяльність. Одна з важливих тем, яку вона намагається відстоювати, це рівність у суспільстві, адже Альона на собі відчула, що таке бути не такою, як всі.

За її словами, ті стереотипи та уявлення, які склалися у багатьох українців щодо ромської громади, часто є хибними.

«Завжди кажуть, що злочинність у нас – традиція. Але це не так! Злочинність не може бути традицією. Це певний елемент суспільства, який завжди буде існувати, але це не залежить від традицій чи правил в конкретній якійсь громаді», – наголошує дівчина.

Еміне дуже сумує за Кримом, який вона змушена була залишити після його окупації Росією у 2014 році. Наразі вона мешкає в Києві, де, зокрема, займається популяризацією кримськотатарської мови та культури.

Дівчина зізнається, що часто зустрічається з байдужістю оточуючих, яка її трішки ранить.

«Мені хочеться, щоб українське суспільство розуміло, що є кримські татари, і сприймало нас як одне ціле, щоб пам’ятало і не обривало з нами зв’язок», – зазначає вона.

Принц Ефе приїхав з Нігерії до України 7 років тому і закохався у її красу. За цей час він встиг відвідати багато міст, серед яких, зокрема: Одеса, Тернопіль, Ужгород, Харків та Київ.

Спочатку йому здавалося, що українці є недружніми, закритими та дещо ледачими, утім, почавши з ними тісніше спілкуватись, він зрозумів, що це не зовсім так. Водночас поки що Принцу важко відчувати себе частинкою українського суспільства. Він зазначає, що з расизмом в Україні йому все ж таки довелося зустрітися.

«Багато разів. Але було б неправдою сказати, що українці расисти. Це буде дуже помилкове узагальнення», – наголошує нігерієць.

Більшу частину свого життя Тетяна Шашкова прожила у Донецьку, однак коли до її міста прийшла війна, вона не змогла змиритися з тим, на що воно перетворилося

«Донецьк сьогодні для мене – це «совок» 1970-х. Там стало так, як було колись. Я не змогла прийняти це і виїхала звідти», – розповідає жінка.

Наразі вона мешкає у Києві, де сподівається колись мати власну домівку. Поки ж її гнітить лише одне – те, що вона як переселенка не може повноцінно брати участь у виборах. На її думку, закон повинен бути однаковим для всіх.

Марина Герц переїхала до України тоді, коли зрозуміла, що займатися громадським активізмом у Росії, – небезпечно для життя.

У новій країні, зізнається вона, їй спочатку було теж важко, адже дехто акцентував увагу на тому, що вона з країни-агресора, а отже, нібито сама є агресором.

І хоч, за відчуттями Марини, українське суспільство її ще до кінця не прийняло, вона все одно сприймає себе як його частину.

Особливо приваблює в українцях дівчину те, що багато з них готовий допомогти у складних життєвих ситуаціях.

«Мені здається, що тут, люди більше допомагають одне одному, якщо чесно. І це мене надихає», – говорить Марина.

​«Я відчуваю більше натхнення і захоплення, коли я є частиною цього суспільства, яке проходить своє становлення, ніж частиною суспільства, яке вже сформовано», – ділиться своїми враженнями від життя в Україні швейцарський режисер Марк.

Водночас він відзначає, що нині недостатньо відчуває свою залученість в українське суспільство.

«Я думаю, що самі українці почувають себе так само, бо люди досі недостатньо відкриті одне до одного через радянське минуле», – пояснює він.

Режисерка Тетяна Крюковська
Режисерка Тетяна Крюковська

Українська режисерка Тетяна Крюковська вирішила зібрати ці шість історій для того, аби показати різноманітність українського суспільства і пояснити важливість поваги одне до одного.

«Я особисто не стикалася з проявами неприйняття мене суспільством, але багато спостерігала за проявами упередженого ставлення до людей, – розповідає вона. – Для мене упереджене ставлення через територіальне походження, мову, політичні погляди, колір шкіри, традиції, релігію, за будь-якою іншою ознакою є великою загрозою для будь-якого суспільства».

Героїв для свого проекту, створеного за підтримки «Українського культурного фонду», вона шукала через громадські організації та правозахисні рухи.

«Ми бачимо проект платформою, яка є альтернативою іншим джерелам інформації, що знайомить з різними людьми та дає можливість бути почутим. «Learn from people around» та «слухай всесвіт іншої людини» – два основних наших гасла», – зазначає режисерка.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG