Доступність посилання

ТОП новини
21 Травень 2019, Київ 10:11

Запорізька область: політичні проблеми та виклики в умовах воєнного стану


Архівне фото. У Запоріжжі День Соборності відзначили флешмобом на майдані Героїв Революції гідності. Під час нього активісти розгорнули 25-метровий національний прапор та заспівали гімн, 22 січня 2018 року

Запоріжжя – «По Запорізькій області є над чим працювати, навіть без наявного вторгнення російської збройної машини. Там і сепаратистські настрої, і незаконні збройні формування проросійської направленості. Там є над чим працювати, і я вважаю, що це треба робити, якщо не позавчора, то завтра. І з всією цією наволоччю треба не розмовляти і домовлятися – її треба викорінювати, знищувати, бо пошук компромісів з цією масою паскудства, він врешті-решт призведе до того, що ми отримаємо якісь вибухи, не вибухи фізичні, а соціальні вибухи, які в середині нашої держави», – з такою заявою виступив заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука під час одного зі своїх останніх інтерв’ю на телеканалі «Еспресо». Ключовим моментом розв’язання проблем регіону посадовець називає наявність політичної волі, а серед шляхів – роботу спеціальних служб і впровадження військової цензури в ЗМІ. Радіо Свобода розпитала запорізьких експертів, якими вони бачать ключові політичні проблеми Запорізької області.

Євген Цокур, доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політології Запорізького національного університету

Запоріжжя, як прикордонний регіон, та ще й розташований неподалік від лінії фронту, безперечно перебуває під пильною увагою ЗМІ, громадськості та владних інституцій, та має особливе значення і роль у процесах, що відбуваються. Тому увага до нього була, є та буде особливою. Однак суттєвих відмінностей у ситуації, настроях населення та проблемах в різних областях України, окрім, можливо, окупованих РФ територій, геть шукати, тут ми одностайні як ніколи.

Ключовою проблемою, як би це не банально звучало на тлі надмірної уваги, є корупція. В умовах стабільного розвитку суспільства корупція є більш, ніж небажаною та небезпечною, а в умовах війни це, фактично, відстроковане збочене самогубство інституцій держави та лояльної до неї частини суспільства. Остови недобудованих запорізьких мостів через Дніпро, які, між іншим, мали б виконувати і неоціненну військо-стратегічну функцію, на десятки років стануть «величним пам’ятником» корупції, марнотратству та недалекоглядності національного рівня.

Недобудований міст через Дніпро в Запоріжжі
Недобудований міст через Дніпро в Запоріжжі

Всі інші регіональні проблеми, нерозривно пов’язані із вище зазначеною, є її частиною, причиною або наслідком. Можливо, через слабкість місцевих еліт, чи через відверте небажання центральних органів влади брати на себе відповідальність за наведення ладу в регіоні, протягом всієї доби незалежності, Запоріжжя, і як місто, і як область, виконує роль середньовічного удільного володіння, яке передається в управління певним фінансово-олігархічним групам з метою отримання «Києвом» тимчасової політичної лояльності.

Таким чином, Запоріжжя понад двадцять років, де-факто, уже існує в певній паралельній політичній та управлінській реальності, не такій вже «паралельній» як свого часу Донецьк та Крим, але все ж… Ця непослідовність та недалекоглядність позицій та кадрової політики з боку центральної влади, сьогодні і раніше, є підозрілою. А беручи до уваги клановість (перш за все в економіці), бутафорну партійну структуру (більшість регіональних осередків партій діють за принципом франшизи, без дотримання елементарних норм партійної ідентичності та відповідальності), слабкість державницьких медійних та ідеологічних інституцій, криміногенну ситуацію та наростаючі соціальні проблеми, то занепокоєння, яке виказується деякими центральними органами влади та інституціями державного управління, виглядають більш ніж реальними.

Однак не слід забувати, що за сучасних умов, особливо після введення режиму воєнного стану на частині території України, в тому числі, і Запорізької області, у «Києва» є всі можливості та повноваження для радикальної зміни ситуації та наведення ладу в тій же Запорізькій області. Воєнний стан це, перш за все «ліки сильної дії» для вирішення внутрішньополітичних проблем та негараздів на тлі реальних зовнішніх загроз, що постають перед державою. Згаяти цю можливість, означає втрати шанс на «одужання» та порятунок держави, як це було в лютому-березні 2014 року.

Роман П’ятигорець, політолог, представник Комітету виборців України у Запорізькій області

Мені здається, в Георгія Туки все це вирвалось в ефірі, бо він володіє інформацію більше, ніж простий мешканець Півдня та Сходу. Хто менше знає – краще спить. Ось судячи з цього, йому ці знання не дають спокою. Давайте на кожну тезу зробимо антитезу:

1. Що стосується криміналу – згодний. Весь кримінал історично йде корінням до Москви. З іншого боку, кримінал між собою спілкується, і вони бачать, що стало з «авторитетами» і керівниками угрупувань в Криму і на території ОРДЛО. Там всіх узяли на жорсткий облік та контроль. В’язні, що залишились на окупованих територіях, просять повернути їх до України. Навіть під час воєнного стану інструктують поліцію, щоб нікого не чіпали і не порушували права громадян. Тому «руський мир» для криміналу синонім фрази «вік волі не бачити».

2. Обмежити ЗМІ. Після реформ у держави не залишилось ЗМІ. Нема жодної площадки для пропаганди і політичного лікнеп. А приватні ЗМІ не пускають в ефір пропаганду сепаратизму, бо є приклад зруйнованого Донбасу і всі розуміють плани і цілі Кремля: потрібна територія; люди, заводи і станки не потрібні, своїх кормити нема чим. Місцева буржуазія це розуміє краще за люмпен.

Залишились соціальні мережі і сайти. «П’ята колона» переважно робить ставку на ці ресурси. У Києві є окреме управління СБУ, яке відстежує це питання по нашому регіону. Цих людей час від часу провокують на певні дії, щоб вони проявили себе, всі факти фіксують. Що робити з «п’ятою колоною»? Затримати, арештувати? Навіщо? Щоб вони пішли у підпілля, замість них прислали когось розумнішого? Нехай і далі працюють і думають, що у них все під контролем і ніхто про них не здогадується.

3. «Ватники» – це взагалі не проблема. Так, вони існують. Історично склалось, що наша область сильно постраждала від Голодомору, Другої світової, комуністичного терору. Сюди завезли багато людей з усього СРСР, які працювали на підприємствах регіону. Але всі вони знаходяться у своїй моделі патерналізму і абсолютно неактивні. Вони чекають керівника, що прийде і організує їм добробут. Вони не збираються на вулиці без керівника і не атакують, на відміну від людей з українською позицією і 14 тисяч ветеранів АТО, що мешкають в нашій області.

Прапор ВМС встановили в центрі Запоріжжя – відео
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:07 0:00

Що, на мій погляд, забув сказати Тука і чого він чомусь не побоюється – це зміна політичного курсу держави і зміна еліт. Якщо відбувається така зміна, то всю країну перепишуть на Путіна за генеральною довіреністю. І на цьому тлі всі перелічені проблеми прифронтових регіонів просто втрачають сенс.

Ігор Громов, політтехнолог, який близько 20 років консультує запорізьких політиків

Хотілось би відзначити два моменти. Перше. Існує певне помилкове уявлення відносно електорату Півдня і Сходу. Так, Південь і Схід – це базис Партії регіонів, де кількість її симпатиків складала 50-60%. Але ставити знак рівності між «прихильниками ПР» і «проросійською орієнтацією» було б великою помилкою. Електорат Партії регіонів – це лівий електорат. А хто такий «лівий»? Це патерналіст із розмитою національною ідентичністю. Базова потреба – «ковбаса і стабільність». Базова риса – конформізм. Його не цікавлять якісь «національні рамки». Йому добре там, де є багато «ковбаси» і є гарантована стабільність.

Так, колись він дивився на Росію з симпатією, як на ілюзію «соціальної держави». І навіть не заперечував, щоб Росія «прийшла» в Харків або Запоріжжя. Однак після подій на Донбасі він вивів певну закономірність: там, де російські прапори – спочатку балаклави і дубінки, а потім автомати і гаубиці. У підсумку – мало «ковбаси» і жодної стабільності. Тому спекуляція «Опоблоку», що продовжується, на проросійських тезах та маркерах викликає у нього занепокоєння і відторгнення. І тому при об’ємі лівого електорального поля в цілому по Україні в 35%, «Оппа» і вибирає всього 10%, тобто є близько 2 мільйонів голосів. Таким чином, по всій Україні залишилось усього близько двох мільйонів людей, що поділяють проросійський вектор. А це вже не та сила, що здатна перекинути державний устрій і насадити «руський мир».

Друге. На сьогоднішній день в Україні відсутні якісні комунікації між центром і регіонами. Свого часу Партія регіонів вибудовувала достатньо ефективну комунікаційну модель, в якій обласні державні адміністрації, районні державні адміністрації і органи місцевого самоврядування виступали регіональними ретрансляторами політики центру, а голови облдержадміністрацій були ключовими комунікаторами між президентом і регіональною елітою. Як наслідок, сигнал з центру досить швидко доносився до низових складових і також швидко відбувався зворотній зв'язок.

На жаль, нова влада вибудувати такі ж якісні низові комунікації так і не змогла. Сьогодні кожен живе своїм життям: АП – своїм, Кабмін – своїм, ОДА, РДА, органи місцевого самоврядування – своїм. До центру надходять бравурні звіти з територій, що «ситуація стабільна і контрольована». А що ж насправді відбувається у низах – всієї повноти об’єктивної інформації ні в кого нема.

Так, у Запорізькій області все не так просто, як «рисується» у Києві, але і нема суцільного «руського миру», готового ось-ось піти в атаку. Хоча певну гіпертрофованість ситуації з боку Георгія Туки можливо зрозуміти: можливо так вдасться достукатися до центру, і він більш уважно погляне на Південь та Схід.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG