Доступність посилання

ТОП новини
25 Серпень 2019, Київ 04:40

Кредит МВФ для України спричинив нові крики, які підтримує Путін (огляд преси)


Президент Росії Володимир Путін під час прес-конференції. Москва, 20 грудня 2018 року

МВФ кредитує Україну під умови реформ, що зачіпають інтереси політиків. Саме тому навколо цих кредитів виникає постійний галас, стверджує в «Економічній правді» інвестиційній банкір Сергій Фурса. Він нагадує, що кредитування – це природний процес для економіки. Залучення кредитів – це робочий стан для будь-якої країни. Але тільки варто залучити кредит від МВФ, як починаються крики про те, що Україну затягують у боргову петлю. І ці крики активно підтримує Путін. Після чого варто було б задуматися, а може не варто за ним повторювати? Правда в тому, що МВФ просто замінює собою інших кредиторів, які в звичайний час в буденному режимі кредитують будь-яку економіку. Однак публіка збуджується, коли кредитує саме МВФ, адже все це відбувається максимально публічно. Просто тому, що кредитує під умови, а умови означають реформи, реформи означають залученість політиків. А де політики, там галас. В результаті при кредитуванні МВФ виникає багато шуму, що привертає увагу громадськості. І громадськість починає переживати з приводу зростання боргового навантаження і боргового зашморгу на шиї онуків. Дописувач згадує, що у 2013 році не було кредитів МВФ. Але в 2013 році був дефіцит бюджету в 6,5%. У 2018 році дефіцит бюджету трохи більший від 2%. У підсумку в 2013 році був взятий борг (новий борг, а не рефінансування старих зобов'язань) втричі більший, ніж в 2018 році. Але в 2013 році ніхто не кричав про борговий зашморг. І якщо основа політики МВФ – це вимога жити за коштами, тобто щоб країна менше позичала, то як можна таку політику прив'язувати до затягування петлі? – запитує експерт. Він стверджує, що МВФ змушує робити те, що не вигідно ні українській владі, ні українській опозиції. Але у влади немає вибору, тому що альтернативи МВФ немає. Альтернатива – дефолт. А опозиції просто не подобається, що скорочується кормова база для політиків. Адже будь-яка опозиція прагне стати владою. А тим більше українська опозиція, яка дуже часто є частиною чинних схем при будь-якій владі. На цьому наголошується в статті «Чому політики торочать про борговий зашморг».

Про причини культу тиранів у Росії розмірковує дописувач інтернет-видання «Главком». Він згадує, що при Сталіні був організований культ Івана Грозного. При Путіні відроджений культ Сталіна. Кожен тиран шукає собі гідного попередника, з яким відчуває ментальну близькість. Їх єднає схожість в манії переслідування, в конспірологічній свідомості. Іван Грозний паталогічно боявся боярської крамоли. Сталін вірив, що країна сповнена шпигунами і шкідниками, які буквально кишать у всіх органах влади, армії, виробництві. Путін переконаний в існуванні глобальної американської змови, в тому, що за всіма його (і Росії) проблемами стоять підступи західних супротивників. Сталін, як всі хворі на манію переслідування, придумував уявних ворогів і загрози, а потім диктував свої хворобливі марення НКВСникам, даючи їм прямі вказівки вибивати у підозрюваних визнання. Якщо керівники НКВС не могли підтвердити його фантазії, він жорстоко їх карав. Маніяки завжди дуже ображаються на тих, хто ставить під сумнів їхнє марення, зазначає автор. При Путіну його божевільну конспірологію транслює вся правляча еліта і держтелебачення. Путінські чиновники (як і сталінські) розуміють, що якщо не будуть потурати болючим фантазіям шефа, довго в своїх кріслах не всидять. Докладніше йдеться в публікації «Чому при Путіні в Росії відродився культ Сталіна».

Рік, коли в Україні проходять вибори, – це найгірший рік у черговій п'ятирічці незалежності країни, переконує інтернет-видання «Фокус». Весною українці оберуть собі нового або переоберуть старого президента, і восени (так як біда ніколи не приходить одна) будуть мати щастя брати участь у виборах до Верховної Ради. Тобто дві події, кожна з яких може самостійно паралізувати життя країни, відбуватимуться практично одночасно. Спочатку колапс, спричинений президентською кампанією, війною компроматів, сутичками рахункових комісій. Потім парламентською з усіма складовими президентської кампанії, але куди як бруднішими, безладними і крикливими. У дописувача тижневика є передчуття, що не тільки 2019-й пролетить без корінних перетворень, але і 2020 рік, як мінімум до середини, буде витрачений на внутрішньо-парламентське рейдерство. Основним заняттям чергових антинародних обранців стане відбирання активів у тих, хто програв, перерозподіл грошових потоків і штурм золотоносних комітетів, підкомітетів і комісій. Автор статті припускає, що 2019-й не стане роком ухвалення доленосних рішень для країни, для цього просто не буде часу. Не варто, на його думку, очікувати злету реформ, захоплення від МВФ, нових висот в рейтингах. Цього теж не буде. Завищені очікування призводять до депресій, так що чекати негайного настання світлого майбутнього не рекомендується, наголошує дописувач. Стаття називається «Рік вибору. Пам'яті 2018-го і без особливої надії на 2019-й».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG