Доступність посилання

ТОП новини
26 Травень 2019, Київ 02:03

Ліричний Сосюра та революційний Стус: поезія, яка болить і зараз


Василь Стус, поет і дисидент

Вони народилися на Донбасі 6 січня з різницею у 40 років. Вони любили Україну, хоча і по-різному: один лірично розповідав про її красу, інший – революційно, дещо агресивно закликав боротися за її незалежність. Вони по-різному ставилися до радянської влади, але в біографії кожного з них за часів СРСР є звинувачення в націоналізмі. Вони стали видатними українськими поетами, черговим підтвердженням, що Донбас був українським. Радіо Донбас.Реалії згадало вірші Володимира Сосюри та Василя Стуса, які і зараз залишаються актуальними – про Україну та борців, які не дозволять їй бути під російським гнітом.

Володимир Сосюра народився 6 січня 1898 року у Дебальцевому на Донбасі. Невдовзі після народження Володимира родина Сосюр переїжджає до селища Третя Рота (нині – Верхнє, що входить до міста Лисичанська на Луганщині), де й минають дитячі роки поета. Восени 1918 року він – у складі робітничого загону – бере участь у повстанні проти гетьмана, а вже взимку вступає добровольцем до армії Української Народної Республіки, потрапляє в полон до денікінців. Його навіть засудили до розстрілу, проте Сосюра залишився живий.

Ми пройшли золотими ланами,
крізь огонь і синяву пройшли,
та навіки, навіки за нами –
оселедець, погони та шлик.

​У 1920 році він був мобілізований до Червоної армії. Націонал-комуніст Володимир Сосюра увійшов у радянську літературу завдяки поемі «Червона зима» (1921 рік). Сьогодні її б назвали «прорадянською», сам же Сосюра згадував, що її критикували за «махновськість».

Статуя Володимира Сосюри
Статуя Володимира Сосюри

Але Володимира Сосюру не можна назвати абсолютно лояльним до радянської влади. Його книгу «Серце» було заборонено, у 1934 року його виключили з партії та відправили до психіатричної лікарні, а за вірш «Любіть Україну» у радянській газеті «Правда» Сосюру назвали «націоналістом» та «продажним бандерівцем».

Цікаво, що і зараз вірші Сосюри залишаються актуальними. Наприклад, рядок відомого вірша «Любіть Україну»…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Цей вірш став візитівкою сучасної України. Так із днем незалежності Україну привітало посольство Великої Британії, прочитавши вірш Сосюри.

А це вже відомі рядки письменника з міста Дебальцевого лунають з усіх куточків світу

Любив Сосюра і Донбас, в якому народився.​

Немов душею п’ю твого життя весну я
у радості степів, у гомоні дібров,
і музику гудків твоїх я знову чую,
Донеччино моя, життя мого любов
!

Знайшлося місце у творчості і рідному селищу Третя Рота: і в однойменному автобіагрофічному романі, і у віршах.

Лисиче над Дiнцем... де висне дим заводу,
музика у садку та потяг в сiм годин...
Вас не забуть менi, як рiдну Третю Роту...
Про вас мої пiснi пiд сивий бiг хвилин...

...Колеса тупо б’ють... по рейках перебої –
Вже мiст через Донець давно прогуркотiв...
Стою бiля дверей i дихає сосною
квилiння вiтрове про весни юних днiв...

Рубiжне... знову путь... Володине... Кабаннє –
нарештi Сватове, i крикнув потяг:
«​Стiй!»​

Поет упродовж 30 років потай писав поеми «Розстріляне безсмертя» та «Мазепа». Вони були опубліковані через 23 роки після смерті Володимира Сосюри.

Німій, одуреній, забитій,
Невже не встать тобі від ран?
Москві та Жечі Посполитій
Колись жбурнув тебе Богдан.

А потім хтів тобі Мазепа
Від серця щирого добра…
Його ж ти зрадила і степом
Пішла рабинею Петра.

Василь Стус народився 6 січня 1938 року. Більшість свого життя прожив у Донецьку. Тут навчався в педагогічному інституті, працював на шахті, вчителював. На відміну від Сосюри, не став радянським поетом, навпаки, відмовився від громадянства СРСР, тому що не хотів «бути рабом».

У 1965 році, коли у київському кінотеатрі «Україна» презентували фільм «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, Василь Стус разом із Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом та Юрієм Бадзьом повідомили присутнім в Україні почалися таємні арешти інтелігенції. Це була перша громадянська політична акція протесту в СРСР після сталінських часів.

Його принциповість та проукраїнськість була покарана арештом. У січні 1972-го року майже дев’ять місяців слідчого ізолятору довелося пережити Стусу під час першого арешту КДБ, а далі – за антирадянську агітацію та пропаганду отримав 5 років позбавлення волі і 3 роки заслання.

«Фактично мене засудили за прагнення до національної справедливості, – писав репресований поет у липні 1976 року. – Моя любов до рідного народу, моя стурбованість кризовим станом української культури були кваліфіковані як націоналізм».

Заява Василя Стуса, липень 1976 року
Заява Василя Стуса, липень 1976 року

Проте Стус, за словами літературознавців, ніколи не вважав, що дарма боровся з радянською владою. Це найбільше відчувається у вірші «Як добре те, що смерті не боюсь я». Вперше Стус написав його в камері попереднього ув’язнення у 1972 році, переписав у 1975-му після клінічної смерті під час операції на шлунку, а опублікували твір уже у 1986 році, наступного року після смерті поета.

Слова Стуса лунають і зараз. Вони залишаються криком боротьби, але вже не з радянською владою, а російською. Так вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я» немов наново звучить у виконанні кримчанина Геннадія Афанасьєва, який 14 червня 2016 року повернувся в Україну після утримання в російській в’язниці, куди його направили за безпідставним звинуваченням.

А це вже листопад 2016 року. Бійці 93-ї ОМБр – захисники лінії розмежування з «русским миром» декламують вірша Василя Стуса «Сто років як сконала Січ». У цьому творі поет згадав події початку XIX cтоліття, коли Російська імперія «додушила» Запорізьку Січ, і тим самим ліквідувала автономію України.

Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.

Його вірші про вічну боротьбу, про свободу, що не ув’язнити, про те, що потрібно терпіти, як би не було важко, про Україну, яка обов’язково буде вільною.

На ній і стій, і стрій – допоки скону,
допоки світу й сонця – стій і стій.
Хай шлях – до раю, пекла чи полону –
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях – той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу. Якщо у вас є тема для публікації чи відгук, пишіть нам: Donbas_Radio@rferl.org)

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG