Доступність посилання

ТОП новини
23 Квітень 2019, Київ 08:57

«Зеленський по-італійськи». Історія коміка, який пішов у політику


Беппе Ґрілло

Рим – Політологи в Україні ламають голови, чи стане артист-комік Володимир Зеленський, який в останню хвилину 2018 року заявив, що йде в президенти України, феноменом української політики. В Італії ж такий прецедент уже відбувся – звати його Беппе Ґрілло, відомий комік, суперечливий громадський активіст, співзасновник популістської нині урядової партії «Рух п’яти зірок». Політиком у справжньому сенсі цього слова актор не став, та політичну мапу країни змінив кардинально і вважається новатором.

В Україні з’явився свій Ґрілло (Ґрілленко), іронізують італійські журналісти. Прямих аналогій чи порівнянь, звісно, уникають, бо ж Володимир Зеленський – лише на початку «політичної авантюри», тому єдине, що робить схожими двох персонажів – це професія коміка-сатирика і їхня популярність серед народу.

Як засвідчив досвід італійця, це не так вже й мало для реалізації стартових намірів: змінити політичний клас в країні. «Усіх (політиків) відправимо додому!» – таким було провідне гасло Беппе Ґрілло протягом десятиліття його активної та скандальної громадсько-політичної діяльності.

Хто він і звідки прийшов у політику?

Не вивчившись до кінця на бухгалтера (без вищої освіти), 30-річний Джузеппе П’єро Ґрілло, будучи вихідцем з небідної родини у Генуї, почав телевізійну кар’єру актора комедійного жанру наприкінці 1970-х років. Доволі швидко здобув популярність серед публіки. Через десять років його монологи стали гострішими із сатиричними відступами. Він шпигав критикою у бік тодішньої влади, зокрема колишнього прем’єр-міністра і лідера соціалістів Беттіно Краксі, за що у 1986-му актора на пару років відсторонили від державного телебачення.

Згодом цей факт професійної біографії Ґрілло з притаманним йому перебільшенням використовуватиме під час політичних маніфестацій. Протягом 1990-х років комік знову працював на телебаченні й у театрі, почав виступати з виставами на площах, під час яких голосніше викривав екологічні проблеми та фінансові труднощі мультинаціональних компаній в Італії, попередивши про скандальне банкрутство виробника молочної продукції Parmalat.

Беппе Ґрілло
Беппе Ґрілло

Бажання нових облич

Щоб зрозуміти витоки феномену Ґрілло, слід повернутися в Італію 2005-2010 років. Вже тоді на різних місцевих виборах електорат почав надавати перевагу неофіційним або маловідомим кандидатам в органи місцевої влади. Наприклад, першою такою несподіванкою на початку 2005 року стала перемога на попередніх виборах лівоцентристської коаліції кандидата від невеличкої партії Нікі Вендола, котрий згодом був обраний головою південного регіону Апулія. Зважаючи на вплив та розмір більших партій коаліції, політичні соратники та й експерти не сприймали кандидатуру Вендоли серйозно.

Упродовж років подібна протестна реакція, зокрема, лівоцентристського електорату поширювалася в інших містах Апеннін, що свідчило про зневіру до традиційних партій і бажання нових облич на державних керівних посадах, згадує парламентський оглядач Паоло Барб’єрі. Згодом, долаючи наслідки економічної кризи 2008–2009 років, невдоволення виборців дійшло критичної межі. Діяльність технічного уряду Маріо Монті (2011-2013) позначилася впровадженням суворої економії, підвищенням рівня безробіття, особливо молодіжного, зменшенням споживчих можливостей громадян і скандальною пенсійною реформою. Від тодішніх лідерів ні правого, ні лівого спрямування, ні призначених президентом вже не чекали на вирішення нагальних проблем. Це зрештою стало світовою тенденцією, яка сприяла поширенню популістичних ідей, в чому італійці не були винятковими. На загальному тлі невдоволення і навіть злості стосовно тодішнього істеблішменту сходить політична зірка літнього коміка-правдоруба Беппе Ґрілло.

«З-поміж усіх політичних лідерів того часу він увірвався як землетрус, бо виявився єдиним, хто уміло і переконливо звертався доступною мовою до всіх і захоплював виборців різних політичних переконань. Та особливою новацією стало його уміння спілкуватися з молоддю і привернути її увагу за допомогою нових засобів комунікації (веб, соціальні мережі)», – зазначає для Радіо Свобода Паоло Барб’єрі, парламентський оглядач інформагентства Askanews.

Веб-прорив

Як свідчать біографічні нотатки Беппе Ґрілло, його світогляд і життя круто змінило знайомство у 2000 році з Джанроберто Казаледжо (помер 2016 року), менеджером і підприємцем у галузі інформаційних технологій. До того актор тримався на відстані від клавіатури комп’ютера. Маючи досвід керування комунікаційною політикою підприємств та державних структур, Казаледжо відкриває коміку світ можливостей інтернет-технологій. Через 5 років два товариші запускають блог, котрий за лічені роки стає найбільш відвідуваним не лише в Італії, а й у світі. Американський тижневик Time відзначає Ґрілло з-поміж європейців 2005 року через зусилля і сміливість на ниві громадської інформполітики. Телебачення та інші ЗМІ Ґрілло вже свідомо оминає, нещадно критикує медіа і пишається численними (понад мільйон) послідовниками у мережах Twitter, Facebook та Instagram. «Нині світ переживає третю світову війну: інформаційну війну. Єдиний шлях до порятунку – це знання. Знати новини. Ми маємо інструмент – мережа (інтернет), – який дозволяє отримувати новини напряму. Політика, телебачення, газети дають повідомлення завжди згодом», – говорив Беппе Ґрілло.

Керівна роль спільника

Ґрілло ніколи не командував у партії. Він був як інструмент для збору голосів
Якопо Якобоні

Однак і блогом, і створенням потім політичного проекту керував насправді стратег й ідеолог Казаледжо, стверджує дослідник партії, журналіст Якопо Якобоні (автор книжки «Експеримент. Розслідування стосовно «Руху п’яти зірок»). «Ґрілло не є організатором, він ніколи не командував у партії, там керував Казаледжо, цього не слід забувати. А Ґрілло виконував роль блазня – фронтмена, щоб завойовувати прихильність громадськості до нового руху. Він був як інструмент для збору голосів», – зауважує для Радіо Свобода журналіст Якобоні.

Поширена думка, яку відстоює сам Ґрілло, що через блог і соціальні мережі він реалізує пряму демократію, коли громадяни обговорюють і ухвалюють рішення щодо наболілих тем без посередництва законодавчих органів. Критики коміка це заперечують, вважаючи інтернет-платформи Ґрілло закритими і підлаштованими під погляди лідера, де насправді відсутній плюралізм думок. Хай би там як, але залишається незаперечним факт, що його партія перша в Італії так активно використала веб для мобілізації виборців.

Після масових політичних акцій 2007-2008 років під гаслом «Vaffanculo-Day» (vaffanculo – дослівно «йди в дупу» або «йди до дідька») здібний оратор Беппе Ґрілло у своєму блозі оголошує формування «громадського списку п’яти зірок». Згодом через невдалу спробу зареєструватися кандидатом на попередніх виборах лівоцентристської Демократичної партії при високому рівні симпатій виборців оголошує восени 2009 року про створення власної партії «Рух п’яти зірок». Рух вважає себе ні правого, ні лівого спрямування, а «вільною асоціацією громадян». Партії характерна послідовна критика євроструктур. Спочатку вони підтримували опозицію російського режиму та згодом стали практично п’ятою колоною Москви, пропаганду якої, стверджують дослідники, поширювали через свої інтернет-ресурси.

Перший гучний успіх партія отримує на парламентських виборах 2013 року, коли «Рух п’яти зірок» посів четверту частину депутатських місць у парламенті. Чинний лідер «п’ятизіркових» і віце-прем’єр Луїджі Ді Майо став тоді наймолодшим 27-річним віце-спікером нижньої палати парламенту.

«Фігаро тут, Фігаро там»

Сам же Беппе Ґрілло вирішив не висувати свою кандидатуру до парламенту. Офіційне пояснення: через наявність судових позовів проти нього та умовної судимості за неумисне убивство внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 1981 року, коли загинула подружня пара його друзів і їхній син. «На мені висить купа судових справ. Я – злочинець. Я не буду балотуватися до парламенту», – повідомив активіст Ґрілло у 2012 році. Він посилався і на ідейні засади своєї партії, які забороняють обіймати державні посади засудженим громадянам або стосовно яких провадиться розслідування. Але таке пояснення окремі експерти вважають швидше відмовкою, бо насправді Ґрілло ніколи і не збирався поринути з головою у велику політику.

Він – за натурою шоумен, намагався бути пропагандистом, але політика – це не вистава
Паоло Барб’єрі

«Він завжди потрапляв у скрутну, незручну для нього ситуацію, коли слід було брати до уваги cуто політичні інституційні правила, контактувати з опонентами, вислухати іншу точку зору. Це не його ремесло, бо він – за натурою шоумен, намагався бути пропагандистом, але політика – це не вистава», – зазначає Паоло Барб’єрі.

На думку експерта, комік, з одного боку, вніс новації в італійську політику: надав суспільної ваги екологічним темам, чим мало переймалася маргінальна партія «зелених», активізував питання енергозбереження, технологічних інновацій та започаткував інтерактивний контакт з виборцем. З іншого боку, каже Паоло Барб’єрі, не беручи на себе інституційної відповідальності і будучи «Фігаро тут, Фігаро там», Беппе Ґрілло швидше негативно вплинув на роботу державних структур країни, де його поява сіяла хаос і збентеження.

У ролі «почесного батька»

Тоді як в інших країнах представники акторського цеху ставали дійсно політиками, обіймаючи високі державні посади, Ґрілло залишився італійською аномалією – політик поза політикою. І це, вважають аналітики, допомагає 70-літньому активісту бути й досі почесним батьком «п’ятизіркових», хоча стратегічні рішення ухвалює чинний політичний лідер Луїджі Ді Майо та Давіде Казаледжо (син покійного засновника «руху» ). Після смерті Джанроберто Казаледжо лідерська позиція Ґрілло значно послабшала ще й тому, що вже із сином свого колишнього партнера комік не має тісного зв’язку.

Не обіймаючи відповідальних посад, простіше залишатися «духовним батьком партії». Хто йде у велику політику, потім може швидко втратити прихильність електорату
Елеонора Полі

«Не обіймаючи відповідальних посад, простіше залишатися «духовним батьком партії». Бо бачимо, хто йде у велику політику, потім може швидко втратити прихильність електорату. А будучи поза політикою, легко критикувати своїх же соратників, залишаючись при цьому легітимним лідером. Ґрілло і нині може дозволити собі розкіш бути вибухово скандальним персонажем, йому не вигідно йти у справжню політику і брати на себе відповідальність», – зауважує для Радіо Свобода політолог Елеонора Полі (Інститут міжнародних студій, IAI).

Беппе Ґрілло
Беппе Ґрілло

Поширена думка, що в політику рвуться заради власного збагачення. У випадку з Ґрілло це, очевидно, не було першопричиною, адже він був заможним, відомим і впливовим у професійних колах артистом. Для чого потрібна була ця політична авантюра, якщо про місце у парламенті й не думав? «Головна мотивація Ґрілло – його нарцисизм, бути в центрі уваги, протагоністом на сцені того, що він називає «залишиться в історії». Він є нарцисистом, не політиком, швидше політичний лідер поза політикою, він – актор і не спроможний регулювати політичні перипетії. Та будучи егоцентриком, він ніколи не визнає, що мозковим центром їхнього проекту був партнер Казаледжо, котрого Ґрілло називає мрійником», – вважає журналіст Якопо Якобоні.

«П’ятизіркові» на спаді

Як італійці оцінюють нині діяльність коміка на політичній ниві? Офіційні опитування не ставлять його прізвище у рейтинги популярності лідерів, оскільки він не є інституційною дієвою особою. За спостереженнями опитаних Радіо Свобода експертів, попри суперечливість цієї особистості та його епатажну поведінку, Беппе Ґрілло зберігає симпатії виборців, але навряд чи коли громадяни захочуть бачити його главою уряду.

Діяльність його підопічних в нинішньому коаліційному уряді на загал оцінюють позитивно, хоча підтримка виборців поступово падає. Партійцям не вдається виконувати усього того, що так щедро обіцяли перед голосуванням. Нині рейтинг «Руху п’яти зірок» – близько 25 відсотків. На парламентських виборах у березні минулого року партія здобула 32 відсотки голосів. А діяльність представників партії на чолі міських адміністрації у Римі та Турині викликає ще менше захоплення серед містян.

«П’ятизіркових» критикують за надмірну поступливість партнерам по коаліції ультраправій «Лізі», яка за півроку роботи уряду, навпаки, майже вдвічі підвищила свій рейтинг. Повертаючись до обіцянки Ґрілло відправити усіх попередніх політиків додому, то хай не додому, а на гальорку в парламенті багатьох вдалося посунути. Впливові раніше партії ліво- і правоцентристів після провальної поразки на виборах нині мають низький відсоток підтримки, та й активної опозиційної діяльності за ними не помітно.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG