За часи гібридної війни Росії проти України, Кремль ніде не виграв, а Київ ніде не програв. Це певною мірою – перемога. Треба зробити так, щоб Москва опинилася сам на сам із більшою силою, наголошує в тижневику «Країна» філософ Олексій Панич. Він вважає, що великий позитив – це успіхи України в Раді Європи, яка зламала план повернення туди росіян. Також Україна не програла жодного процесу в міжнародних судах. Триває реалізація рішення Стокгольмського арбітражу щодо «Газпрому», який має виплатити «Нафтогазу» $2,6 мільярда. Щодо внутрішньої політики – ситуація неоднозначна. Десь вдається дотиснути черговий крок реформ, десь – ні. Експерт вважає, що Україна не має альтернативи, окрім як рухатися до Європи. Спроба домовитися з Кремлем – провальний шлях. Компроміс із Росією означатиме для України великі поступки і втрату незалежності. Росія ще не така слабка, щоб можна було домовлятися на умовах Києва. Треба робити все, щоб опір Москві чинили не тільки Україна, а й Євросоюз, і США. Експерт тижневика переконує, що програма Юлії Тимошенко – популізм. Вона може розраховувати тільки на електорат з короткою пам’яттю. У Петра Порошенка виграшніша позиція, бо лідерка БЮТ може перегоріти. Коли вона бачить, що програє, починає нервувати й робити помилки. Докладніше йдеться в статті «Україна почала використовувати силу Росії проти неї».
Укладаючи ту чи іншу торговельно-економічну угоду з Москвою, ЄС міг би вимагати як умову звільнення українських моряків, зазначає дописувач газети «День» Борис Соколов. Однак ознак того, що затриманих унаслідок інциденту в Керченській протоці моряків найближчим часом збираються звільняти або на когось обмінювати, як і раніше, не з’явилося. Автор статті під назвою «Коли прийде воля?» переконаний, що жодних зрушень у справі моряків, так само, як й інших утримуваних у Росії та на Донбасі українських заручників, не буде до завершення президентських виборів в Україні. Таким чином, Кремль хоче підтримати суперників Петра Порошенка, посіявши серед українських виборців ілюзії, що якщо усунути президента, що нині діє, і проголосувати за кандидатів, які закликають до діалогу з Путіним, то можна буде припинити війну та домогтися деокупації Донбасу. Значно ускладнюється звільнення українських заручників ще й тому, що доля тих росіян, які потрапили в полон під час бойових дій на Донбасі або були затримані під час виконання диверсійних, підривних чи розвідувальних акцій на решті території України, надзвичайно мало хвилює і Кремль і переважну більшість мешканців Росії, які практично жодних акцій на їхню підтримку не проводять. Єдиний помітний виняток тут – російський пропагандист Кирило Вишинський. Тому в справі звільнення заручників Києву залишається лише чекати зміни політичного режиму в Росії. У Москві ж сподіваються, що значно раніше станеться зміна режиму в Україні, яка поверне її на орбіту російського впливу. А полоненим теж залишається лише чекати, і сьогодні не можна навіть приблизно сказати, скільки це ще може продовжуватися. Поки приводів для оптимізму, на думку професора Соколова, на жаль, немає.
«Не здали і не відступили». У публікації під таким заголовком газета «День» нагадує, що вже минуло 4 роки після 242 діб оборони Донецького аеропорту. Видання пише, що оборона Донецького аеропорту стала прикладом виняткової мужності українських військових та символом російсько-української війни. 16 січня 2015-го українські військові вимушені були полишити ДАП. Не вірилося, що за рік до того в його стінах лунала бетховенська «Ода до радості» – гімн Європейського союзу. А вже 26 травня 2014-го там розпочались перші бої. Окупант багато разів розпочинав наступ, але більш ніж півроку не міг взяти ДАП під свій контроль. Оборона такого стратегічно важливого об’єкта, як аеропорт на певному етапі була вкрай важлива. І Донецький, і Луганський аеропорти могли бути використані ворогом для майже безперешкодного перекидання військових та техніки. Проте згодом, після майже остаточної руйнації терміналів, оборона цього об’єкта була неможлива. Військовим фізично було важко захищатись у приміщеннях, які прострілювалися. Проте відхід військових із Донецького аеропорту в січні 2015-го не можна назвати відступом або тим паче поразкою. Вони не здавали ДАП. Просто аеропорту вже не було. Газета «День» друкує інтерв'ю із колишнім бійцем 74-го розвідувального батальйону Андрієм Кіснером із Дніпра, який брав участь в обороні ДАПу.
