Димитар Кенаров, Піт Баумгартнер
Болгарський історик віднайшов документ, який суперечить чуткам комуністичних часів, які стверджували, що емігрант-дисидент Георгій Марков був агентом болгарських спецслужб перед його вбивством у 1978 році.
Георгій Марков був відомим болгарським письменником та драматургом, який залишився на Заході, і став одним з найвідоміших дисидентів через свою критику комуністичного суспільства та його лідерів.
Його отруїли в Лондоні під час сумновідомого «вбивства парасолькою», що його приписують агенту або співробітнику репресивної спецслужби комуністичної Болгарії, яка мала назву Комітет державної безпеки або Держбезпека.
Чутки, що Марков був агентом або інформатором Держбезпеки або навіть подвійним агентом, існували раніше, підживлювані переважно повідомленнями комуністичних часів після того, як він залишився на Заході в 1969 році, а також інтерв’ю та книжок про нього, розданих і написаних ветеранами одіозної спецслужби комуністичної Болгарії.
«Ми дійшли висновку, що письменник Георгій Марков не належав до таємних співробітників служби і не було контактів з ним на агентурно-оперативній чи іншій основі», – каже відповідь, датована 1990 роком, на ім’я внутрішньої служби безпеки і її прохання з’ясувати, чи співпрацював Марков з її Першим головним управлінням, відповідальним за зарубіжну розвідувальну діяльність.
Вбивство Маркова, в серці західної столиці, стало підступним ударом із боку ворога часів Холодної війни, який мав широкий відгук у дисидентських колах радянських часів і все ще впливає на болгарську національну свідомість.
Особу вбивці не вдалося встановити, і історики та журналісти продовжують переглядати величну масу архівних документів, які можуть дати нові розгадки цього та інших злочинів.
Історик Валерій Кацунов, член державної Комісії архівів комуністичних спецслужб з 2007 по 2018 роки, надав того листа Держбезпеки журналістові Болгарської служби Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода Димитару Кенарову.
Датований 17 грудня 1990 року – роком після падіння комуністичного режиму в Болгарії – лист був відповіддю наступниці Першого головного управління, Національної розвідувальної служби, на запит щодо можливого розслідування.
Лист підписаний Димитром Кендименовим, колишнім офіцером спецслужб, який був у Британії, коли вбили Маркова. Також під листом стоять підписи голови архіву розвідувальної служби Радка Тодорова та генерал-майора Румена Тошкова, який очолював реформовану Національну розвідувальну службу.
Були здогадки з боку розвідувальних джерел радянської доби, – можливо, спрямовані на дискредитацію Маркова або переведення підозр в бік західних спецслужб, але переважно відкинуті серйозними фахівцями, – що колишній інженер-хімік та відомий письменник-лауреат таємно працював на болгарські спецслужби або її зовнішню розвідувальну службу після втечі з комуністичної Болгарії в 1969 році.
Як емігрант, Марков працював для ВВС та «Німецької хвилі» і також позаштатно робив матеріали для Радіо Свобода, де він вів серію гумористичних програм під назвою «Особисті зустрічі з Тодором Живковим», яка висміювала комуністичне керівництво Болгарії тих часів.
Живков очолював болгарську Компартію з 1954 по 1989 роки.
В 1978 році Марков був на шляху до будівлі ВВС в день народження Живкова, сьомого вересня, і відчув укол в праву ногу, коли чекав на автобус на мосту Ватерлоо в Лондоні. Він повернувся і помітив чоловіка, який піднімав свою парасольку.
«Пробачте», – почув Марков, розповідаючи про це, коли вже помирав. За його словами, невідомий чоловік вимовив те з іноземним акцентом. Той невідомий одразу перейшов вулицю і спіймав таксі.
Чотирма днями пізніше Марков помер, і лікарі казали, що його отруїли рицином, сліди якого були знайдені в маленькій гранулі, що потрапила йому в ногу.
За 10 днів до нападу на Маркова болгарський журналіст-емігрант Владимир Костов став об’єктом нападу, коли їхав ескалатором у паризькому метро, такою ж гранулою з рицином, яка вбила Маркова. Костов вижив після нападу на нього.
Болгарські представники почали розслідування вбивства Маркова невдовзі після падіння комуністичного уряду Тодора Живкова у 1989 році. Розслідування закрили в 2013 році, і йому не вдалося встановити, висунути обвинувачення, арештувати будь-яких підозрюваних, а також було вказано на знищення багатьох документів із особистої справи Маркова.
Колишні офіцери радянського КДБ Олег Калугін та Олег Гордієвський окремо стверджували, що КДБ мав причетність до вбивства Маркова, і навіть описували, як наповнені рицином капсули (гранули) вмонтовувались у парасольки для здійснення вбивств.
Неодноразові журналістські розслідування вказували на причетність данця болгарського походження, Францеско Гулліно, який мав кодове ім’я «Пікаділлі», до вбивства Маркова. Гулліно, який визнає, що працював як болгарський агент за кордоном багато років, відкидав ці звинувачення.
«Вибачте, я хотів би мати можливість дати вам пряму відповідь… але подумайте на хвилину: якби це був я, якби я був вбивцею, чи думаєте ви, що я б про це сказав?» – заявив він журналістові-розслідувачу в австрійському Велсі в 2013 році.
(Текст написаний Пітом Баумгартнером, спираючись на статтю Димитара Кенарова і директора Болгарської редакції РВЄ/РС Івана Бедрова)
