«Газета по-українськи» в публікації «Про потребу громадянського націоналізму» розмістила трактування голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича щодо ролі націоналізму в нинішніх умовах. В'ятрович стверджує, що етнічний націоналізм ставить під загрозу існування держави. Він ефективний для бездержавних націй. А в нових державних умовах він має перетворитися на громадянський. Повинен мобілізувати ширшу аудиторію – різні етнічні спільноти, об’єднані державними рамками, тобто всіх громадян, незалежно від походження. Його завданням стає вибудовування моделі, яка дозволить включити цих інших у новостворювану політичну націю. Зробити це на основі саме етнічної культури титульної нації, яка допоможе йому зберегти національну унікальність. Щоб політична нація була саме українською, основою для інтеграції стають ключові складові – мова, історія, традиції саме української культури. Новим головним завданням українського націоналізму стає не штучне утримування етнічних рамок, а наповнення етнічним змістом ширших державних. Гасло «Україна для українців» залишається актуальним, але розуміння того, хто саме є українцем, стає ширшим, наголошує В'ятрович.
«Російський вірус страшний, бо ефективний». У статті під таким заголовком в «Газеті по-українськи» письменник Тарас Прохасько стверджує, що Росія – це вірус. Убивчий і заразний. Віруси приходять у клітину і вписують себе в її генетичний текст. Потім зникають як матеріальна одиниця – їх нема, бо вони стають фрагментами організму. Письменник вважає, що ключовою фразою до розуміння Росії є неофіційно культивований там постулат про поганість. Вони кажуть, що найнебезпечніші люди – ті, які вдають із себе добрих. Тому краще довіряти тим, хто свого звіра не ховає. Росія тваринна. Вона знає, що всі погані. Прагне це доказати якнайшвидше. Письменник переконаний, що уся стратегія Росії полягає в тому, щоби зневажити будь-що, що прагне бути ліпшим, що вірить у совість, людяність, сором. Заради того, щоби самому почуватися природно – мовляв, усі такі. Росіянам, як і вірусам, потрібно нищити, вважає Прохасько.
Про порядок денний кандидатів у президенти та очікування їхніх виборців в газеті «День» розповідає філософ Костянтин Малеєв. Він вважає, що риторика політичної агітації і ток-шоу створюють в масовій свідомості ілюзію швидких і радикальних змін, які мають відбутися в країні невдовзі після виборів. Однак історія доводить, що процесам такого масштабу властива значно більша інерція. Зміни, які відбуватимуться, залежать не так від прізвища переможця, як від стану самого суспільства, його мотивів і запитів, історичного шляху, яким це суспільство прямує. Експерт вважає, що Володимир Зеленський є результатом постійного твердження, що уся влада в Україні погана. І виборець рано чи пізно перестає орієнтуватися і об'єктивно аналізувати перспективи політиків. Зараз, на думку філософа, головне питання, пов’язане з Володимиром Зеленським, – а за що він, власне, виступає? Навіть стосовно Юлії Тимошенко зрозуміліше: вона хоче канцлерську республіку, бо це їй гарантуватиме перебування при владі не два терміни, а чотири чи п’ять, як у Ангели Меркель. Зеленський фігурує як «не такий, як вони, взагалі не політик». Сама постановка питання, коли замість того, щоб вести змістовну політику і пропонувати варіанти облаштування країни, розповідає, які всі навколо наволочі, призводить до появи вакууму, коли люди припиняють довіряти всім. Святе місце порожнім не буває: Зеленський туди потрапив, його цілком професійно ведуть, не дають відкрити рота, щоб він ніде не зафіксував бодай якусь позицію, і збирають людей, які протягом останніх кількох років були виховані в дусі того, що всі погані. Якщо всі погані, то ми оберемо когось нового, про якого нічого не знаємо. Докладніше йдеться в публікації «Роль політика – пропонувати образ майбутнього».
