Доступність посилання

ТОП новини
19 Червень 2019, Київ 00:44

«Він вболівав за Україну» – дочка дисидента Береславського, який виступив проти влади СРСР


Микола Береславський, матеріали виставки. Дніпро, 12 квітня 2019 року

Дніпро – Національно свідомий українець, який, протестуючи проти радянського режиму, зробив спробу публічного самоспалення. Політв’язень мордовських таборів суворого режиму. Один із активних авторів самвидаву. Людина широкого кругозору. Люблячий чоловік і батько трьох дітей. Усе це – про Миколу Береславського, одного з українських дисидентів, постать якого залишається мало відомою широкому загалу.

Про життя і творчість, спробу самоспалення як «акт відчайдушного протесту», ув’язнення й боротьбу Миколи Береславського Радіо Свобода в п’ятницю розпитало в його дочки Жанни Крижановської.

Жанна Крижановська, дочка Миколи Береславського. Дніпро, 12 квітня 2019 року
Жанна Крижановська, дочка Миколи Береславського. Дніпро, 12 квітня 2019 року

Уродженець села Новоспасівка (пізніша назва – Осипенко) Запорізької області, Микола Береславський формувався як свідомий українець під впливом двох шкільних вчителів, розповідає його дочка Жанна Крижановська. Пізніше він також обрав цей шлях – пішов навчатись на педагога, спершу в Бердянську, потім у Донецьку. Але мрії спокійно вчителювати, читати історію дітям не судилося збутись. Та й сам Береславський, який раніше був очевидцем колективізації, розкуркулення селян, Голодомору та репресій 1930-х років, а в під час Другої світової війни підтримував зв’язок з ОУН, розумів: не зможе викладати брехливу історію за радянськими підручниками.

Він казав: «Писати правду тобі не дадуть, а брехати ти не зможеш»
Жанна Крижановська

«Пізніше він і мене відговорив від вибору історичного фаху, так само, як і журналістики. Він казав: «Писати правду тобі не дадуть, а брехати ти не зможеш», – розповіла дочка Жанна Крижановська в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода.

«Боріться за законні права української мови!» – невдала спроба самоспалення

У 60-і роки обурений русифікаторською політикою та порушенням прав людини в СРСР, її батько писав протести до вищих інстанцій, поширював самвидав. У лютому 1969-го року він приїхав до Києва з наміром вчинити акт самоспалення. Чоловік заздалегідь виготовив гасла «Боріться за законні права української мови!» та «Свободу діячам української культури!». Погода завадила здійснити задумане біля пам’ятника Шевченку – йшов сніг і було дуже холодно.

Тоді він зайшов до будівлі столичного університету імені Шевченка й виголосив промову: «Хай живе самостійна Україна!», «Припиніть дискримінацію українського народу!». За два кроки стояла приготована ємність з бензином, однак запалити сірника чоловік не встиг, розповідає дочка. Його скрутили й викликали до КДБ.

Очевидно, що це був акт відчайдушного протесту. Так само, як у Василя Макуха, в Олекси Гірника, – не могли вони інакше протестувати
Жанна Крижановська

«Я була тоді в четвертому класі. Відчувала, що мама хвилювалась, бо тато тоді хворів, відчувала внутрішню напругу в їхніх стосунках. Очевидно, тато вже готувався поїхати до Києва і шукав, як пояснити свій крок мамі. Мама потім розказувала, що він пішов з дому зі сльозами на очах. Для нього була це внутрішня мука – вдома лишались ми, діти. Ми дізнались що сталось у Києві, коли до нас приїхав Володимир Сіренко, товариш батька. Потім ми взнали, що «Голос Америки» і «Радіо Свобода» передали, що його заарештовано за протест у київському університеті на підтримку української мови й проти порушення прав людини. Очевидно, що це був акт відчайдушного протесту. Так само, як у Василя Макуха, в Олекси Гірника, – не могли вони інакше протестувати. Це була критична маса душі. За принципом: «Я не можу й інакше не зможу», – каже дочка.

Опісля цього було слідство, суд і вирок: через «зраду батьківщини» і спробу «терористичного акту» Київський обласний суд засудив його до двох з половиною років таборів суворого режиму. Покарання відбував у Мордовії. І за колючим дротом неодноразово брав участь в акціях непокори, оголошував голодування.

Увесь цей час турбота про трьох дітей лягла на плечі дружини: вона тяжко працювала на молокозаводі, в олійниці, а вечорами ще й підробляла шиттям.

Береславський повернувся додому 1971 року геть знесилений і хворий. Його дочка запам’ятала той момент на все життя.

«Він повернувся у робі політв’язня з дерев’яною валізою. Все, що привіз з Мордовії, – рукописи. Арештантська роба, кашкет і борода: він її не голив, бо бородою політв’язні відрізнялись від кримінальних», – розповіла Жанна.

Самвидав і зв’язки з дисидентами

Дисиденти Дніпра, матеріали виставки. Дніпро, 12 квітня 2019 року
Дисиденти Дніпра, матеріали виставки. Дніпро, 12 квітня 2019 року

Опісля звільнення з таборів її батько брав участь у створенні самвидавних часописів «Український вісник», «Пороги», «Монастирський острів». Його публіцистика також виходила друком за кордоном. Увесь цей час він і його рідні жили «під ковпаком» КДБ, за ними стежили, залякували, проводили обшуки – і в селі під Бердянськом, і в Дніпрі (тодішньому Дніпропетровську), куди переїхала родина.

Люди говорили, що у нас, мовляв, підземний хід під хатою ледве не до Америки, що у нас рація під кущем винограду закопана
Жанна Крижановська

«Пропаганда працювала дуже чітко. Коли батька заарештували, в селі почали розповсюджувати різні плітки. Я відчула на собі зміну ставлення, хоча вчилась на відмінно. Люди говорили, що у нас, мовляв, підземний хід під хатою ледве не до Америки, що у нас рація під кущем винограду закопана, що батько нас навчав німецької мови, бо готував до якоїсь діяльності… У нас багаторазово були обшуки. Та і я сама не могла вступити до університету, поки носила дівоче прізвище. Вступила тільки на четвертий рік», – зазначила Жанна Крижановська.

Олекса Тихий, матеріали виставки. Дніпро, 12 квітня 2019 року
Олекса Тихий, матеріали виставки. Дніпро, 12 квітня 2019 року

Після переїзду до Дніпра, каже дочка, Береславському дихалось дещо вільніше – тут у нього з’явилось коло однодумців. Він підтримував зв’язок з багатьма дисидентами, а на процесі Олекси Тихого, з яким дружив, виступав як свідок.

Олекса Тихий привіз до нас великий рукопис на цигарковому папері – про роль мови у житті суспільства. Хотів видати цю книгу, що й стало однією з підстав для арешту
Жанна Крижановська

«З деякими людьми він познайомився в таборі. Він знав особисто Левка Лук’яненка, спілкувався, листи збереглись. Було широке спілкування – Іван Сокульський в нашій родині бував, Петро Розумний, Василь Овсієнко. З Олексою Тихим батько ще в селі познайомився. Той сам його знайшов, шукаючи однодумців. Тихий мені дуже запам’ятався, він мав природній педагогічний хист, умів підійти до кожного з дітей. Голос врівноважений, тихий, але відчувався внутрішній стрижень. Від нас це спілкування не приховувалося. Знаю, що Олекса Тихий привіз до нас великий рукопис на цигарковому папері – про роль мови у житті суспільства. Хотів видати цю книгу, що й стало однією з підстав для арешту. Коли його судили в Донецькій області, батько виступав на суді, підтримував Тихого. У Дніпрі батько працював на пошті. Ще до ув’язнення він тяжко хворів і мав другу групу інвалідності», – зауважує дочка.

Реабілітований через рік після Незалежності

Діти Миколи Береславського (зліва направо – Жанна, Микола, Людмила). Дніпро, 12 квітня 2019 року
Діти Миколи Береславського (зліва направо – Жанна, Микола, Людмила). Дніпро, 12 квітня 2019 року

1992 року Микола Береславський був реабілітований, а за рік до смерті, 2005-го, – нагороджений Орденом «За заслуги». Про життя батька дочка говорить як про приклад для його дітей.

З дитинства ми виростали свідомими українцями – знали правду про Голодомор, репресії. Тато розповідав, а мама його в усьому підтримувала
Жанна Крижановська

«Для нас він був прикладом, вчив жити по совісті. У нього була феноменальна пам’ять. Він багато читав, цікавився всім. І ще, за що я шаную батька, – він зібрав велику гарну бібліотеку, починаючи від енциклопедій і закінчуючи унікальними виданнями. Хоча ми жили, м’яко кажучи, не розкішно. З дитинства ми виростали свідомими українцями – знали правду про Голодомор, репресії. Тато розповідав, а мама його в усьому підтримувала», – розповіла Жанна.

По собі Микола Бериславський залишив архів – публіцистику й науково-історичні розвідки, які ще належить упорядкувати й видати його дітям.

«Є багато матеріалів, надрукованих на машинці, які ще слід опрацювати. Я щаслива, що батько застав той час, коли була проголошена незалежність України. Але й тоді він застерігав, що нас чекає ще багато випробувань. До кінця він вболівав за Україну», – каже дочка.

Дисиденти Дніпра, матеріали виставки. Дніпро, 12 квітня 2019 року
Дисиденти Дніпра, матеріали виставки. Дніпро, 12 квітня 2019 року

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG