Доступність посилання

ТОП новини
25 Серпень 2019, Київ 08:06

Переселенка із Донецька розповіла про досвід роботи за кордоном і повернення до України


Альона Каравай з донькою

П’ять років тому, у травні 2014 року, Альона Каравай з дитиною вимушено виїхала з Донецька. Зрозумівши, що надії на швидке закінчення конфлікту немає, вона переїхала на роботу та навчання до Німеччини. Вже через три з половиною роки вона повернулася до України та стала співзасновницею громадського ресторану Urban Space 500 у Києві. Радіо Свобода поговорило з переселенкою про те, як громадські активісти покидали Донецьк, чому спрацювала ідея соціального підприємництва в Україні та що варто побороти українській бюрократії.

Ми зустрічаємося у ресторані Urban Space 500 у Києві. Тут досить гамірно та багато відвідувачів. Героїня спускається до мене з другого поверху, там розташований офіс ГО «Інша освіта», де вона є також співголовою наглядової ради.

Про вибір професії

Я навчалася у Донецькому національному університеті на факультеті романо-германської філології. Зараз важко сказати, чи це було виважене рішення, бо мені було 16 і я не дуже розуміла, що означатиме ця спеціалізація у майбутньому. Паралельно із навчанням я займалася аматорськими театрами і театральними фестивалями, що загалом дало мені більше, ніж саме навчання у виші.

Однак, якби не університет, все склалося б зовсім інакше. Ще під час навчання я часто їздила по різних студентських програмах та проектах за кордон, і зокрема до Німеччини. Згодом закінчила тут і магістратуру, а потім почала викладати в технічному університеті, і паралельно працювати у фонді «Ізоляція» в Донецьку.

Про Донецьк

Місто було різне, не завжди воно приймало з першого разу. Тут потрібно було показувати, хто ти є, і що ти можеш зробити. Вже у 2008-2009 роках тут з'явилося багато громадських ініціатив, зокрема, «Ізба-Читальня», активісти з кожним роком все легше комунікували між собою. Донецьк важко порівняти з будь-яким іншим містом. Він інший, простий, зокрема в архітектурному плануванні та в плані людей. Там я завжди розуміла, хто мій друг, а хто ні. Тому що люди дуже прямі та не будуть приховувати, якщо ти їм не подобаєшся. В жодному з міст, у яких мені згодом довелося жити, я такого не зустрічала, але іноді сумую за тою ж прямотою. Донецьк мені був схожий на Wild West, бо там чимало речей ставали можливими.

Альона Каравай у 2012 році у Криму в Судаку під час презентації проекту «Тролейбус громадської активності»
Альона Каравай у 2012 році у Криму в Судаку під час презентації проекту «Тролейбус громадської активності»

Про досвід роботи за кордоном

Під час перших поїздок за кордон у мене не було культурного шоку. Бо мені було цікавіше навчитися не побутовій, а робочій культурі. Наприклад, що конкретно розуміється під продуктивністю в одній країні та іншій. Ще працюючи у різних організаціях у Донецьку, у мене з'явилася можливість переїхати працювати до Берліна.

Тут я працювала у міжнародній організації MitOst проектною менеджеркою три з половиною роки. Коли вирішила повернутися до України, розуміла, що отримала величезний багаж знань, який можна впевнено застосувати вдома. Я приїхала до Донецька та продовжила роботу у фонді «Ізоляція».

Про другу вищу освіту у Європі

Під час роботи у Німеччині вирішила здобути ще одну освіту та подала документи до Технічного університету Кайзерслаутерна на спеціальність «Організаційний розвиток». Мені здається, що на курсі зі 100 людей я була єдиною мігранткою та не німкенею. До німецьких вишів не складно вступити, потрібно добре знати англійську, а краще й німецьку. Тут є низка магістерських програм для людей, які працюють та вже мають одну магістерську – berufsbegleitend або «супроводжуючу професію». Семінари та лекції проходили на вихідних, також багато інформації отримували через інтернет. Згодом успішно склала іспити, а магістерську роботу досі дописую віддалено з України.

Альона Каравай під час проведення тренінгу
Альона Каравай під час проведення тренінгу

Про вимушений переїзд із Донецька

Востаннє в Донецьку я була 11 травня 2014 року, тоді з донькою вивезла на автомобілі все, що змогла – документи з офісу та власні речі з орендованої квартири. Під час виїзду з міста я дізналася, що на блокпостах фільтрують тих, кого можна випускати, а кого ні. Нас, громадських активістів, першочергово занесли у списки на заборону виїзду. Тому я була змушена виїхати через Костянтинівку. Перетнувши блокпост, ми поїхали до родичів у Запоріжжя, там ціле літо жили з надією, що через місяць-два все закінчиться. Але сюрпризу не сталося, і увесь серпень я пересувалася по сходу України та вивозила наші організації, а вже у вересні знову переїхала до Берліна.

Вдруге після повернення із Німеччини мені вже не було куди повертатися – бо Донецьк був захоплений, тому я переїхала до Івано-Франківська. Там є відчуття дому та затишку, яке важко пояснити.

У ролі спікера на конференції TedX у Івано-Франківську, 2017 рік
У ролі спікера на конференції TedX у Івано-Франківську, 2017 рік

Досі пам'ятаю захоплення міліцейського відділку в Краматорську, який розташований десь за 500 метрів від моєї школи. Там були групи організованих людей, в уніфікованому спецодязі, без шевронів та розпізнавальних елементів. Було дуже страшно. Бо одна справа – коли ти бачиш протести на вулиці, а інша – коли ти приєднуєшся до цих процесів.

У 2004 та 2013 роках я була на Майдані і пам'ятаю, що відбувалося зокрема під час Помаранчевої революції в Донецьку. Тоді ми з друзями брали участь в помаранчевих демонстраціях і нас просто зносила анти-демонстрація... Щодо війни, то мені здається, що люди тоді і навіть зараз бояться сказати вголос, що так, там були і є російські військові.

13 березня 2014 року, площа Леніна в Донецьку
13 березня 2014 року, площа Леніна в Донецьку

Читайте також: Донецк, который сопротивлялся

Ідея створення Urban Space 500

У 2015 році ми разом із компанією MitOst організовували фестиваль в Івано-Франківську. Там я вперше дізналася про ресторан Urban Space 100, яким опікується ГО «Тепле Місто». Ідея Urban Space мене зацікавила як кейс успішної самоорганізації та системи, яка може працювати автономно. У чому сенс? Певна кількість людей з різних сфер та різних вікових категорій інвестують по одній тисячі доларів у гривневому еквіваленті у бізнес, прибутки з якого далі йдуть на фінансування соціальних проектів. Тоді я задумалась, чи це одиничний франківський успіх зі щасливим збігом обставин, або все ж таки успішна бізнес-модель соціального бізнесу. Згодом разом із ГО «Простір 500» почали шукати команду та інвесторів для запуску франшизи у Києві, але вже у п’ять разів масштабнішої – зі стартовим капіталом у 500 тисяч доларів.

Одним з найважчих моментів якраз були пошуки 500 інвесторів, цей етап зайняв найбільше часу та сил. Однак, нам і це вдалося, інвесторами стали люди різних професій – лікарі, вчителі, програмісти та різних вікових категорій – від 19 до 78 років.

Ресторан ми відкрили 19 грудня минулого року, а працювати над ним почали ще у 2016 році. Зараз тут працюють волонтери, які керуються цією системою, професійна команда менеджерів, яка отримує зарплатню, та робочий персонал.

80 відсотків чистого прибутку фінансуємо на проекти розвитку Києва, а залишок – 20 відсотків – отримує як винагороду управлінська компанія «DRUZI Cafe & Bar» за те, що займається цим проектом. Цього року також плануємо запустити грантову програму для підтримки проектів. Тобто, система Urban Space приносить виграш усім.

Україна vs Німеччина

Німеччина – це країна, яка добре розуміється на систематизації процесів та бюрократизації. Але тут все вміють робити так, щоб зайвий раз не ускладнювати життя людей. Ще є партиципація – тобто тут співробітники долучені до рішень керівництва. Що ж в Україні? У нас проблема з початковим етапом – як побудувати структуру та запустити зрозумілі процедури. Бо працівників часто закидують у спонтанні рішення, або ж заганяють у рамки, в яких важко рухатися вільним проектним менеджерам.

Альона Каравай під час навчання та роботи у Берліні
Альона Каравай під час навчання та роботи у Берліні

Про зміни після 2014 року

Українська система поки не готова до нових креативних проектів, бюрократія впадає у ступор

Розвиток таких проекті був можливий і до Майдану. У нашому менталітеті є особливість чекати до останнього, поки нас хтось не клюне. І ось ці 2013-2014 роки були для багатьох моментом розуміння – зараз або ніколи. Ця криза у країні стимулювала щось робити, можливо з такою мотивацією і було запущено Urban Space 500.

Українська система поки не готова до нових креативних проектів. Бо якщо зробити крок лівіше, ніж зазвичай, то бюрократія впадає у ступор. Формальна та законодавча модель поки взагалі не готова до подібних проектів. Цей проект йде всупереч їй, бо у нас немає юридичної форми для соціального підприємництва в Україні. Те, що ми тут робимо, було б зрозуміло в одній юридичні формі у Німеччині, а тут воно поки не так працює.

Майбутнє в Україні

Я планую залишатися в Україні. Але також вважаю, що кожна людина може їхати туди, де їй зручно та комфортно. Тим паче, у сучасному світі людина повинна подорожувати та бути мобільною заради здобуття нових знань та вміння.

Що потрібно аби люди поверталися з-за кордону до України
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:31 0:00

Дуже важливою є ідея, яка виникла ще з часів президентства Віктора Ющенка про створення паспорта українця для українців, які набули громадянства іншої країни. У мене є чимало друзів, які отримали німецьке громадянство та міцно повязані із Україною, але ні на що тут не можуть впливати. Також є ті, що отримали німецьке громадянство, але повернувшись до України та спробувавши тут офіційно працевлаштуватись, мусять отримати дозвіл на роботу. А це займає у кращому випадку декілька місяців бюрократичної тяганини. Тобто, розрекламовані гасла на кшталт «повертайтесь з-за кордону додому», розбиваються об камені нашої бюрократичної системи. Ми самі закриваємо можливість українцям повернутися додому та будувати країну з новим досвідом.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG