Доступність посилання

ТОП новини
24 Травень 2019, Київ 13:47

Війна пісень. Роль музики у протистоянні України і Росії


Український воїн грає на бандурі під час прощання із побратимами, які загинули у війні України з Росією. Місто Старобільськ Луганської області, 29 липня 2014 року

У німецькому Штутгарті вийшла англійською мовою книга А War of Songs («Війна пісень»). Це перша спроба осмислити феномен відображення Революції гідності​ 2014 року і конфлікту між Росією і Україною в популярній музиці. Над книгою працював міжнародний колектив дослідників: Арве Гансен, Андрій Рогачевський, Інгвар Стейнхольт і Девід-Еміль Вікстрьом. У книзі цитуються матеріали Радіо Свобода, а передмову написав ведучий програми «Музика на Свободі» Артемій Троїцький (Російська редакція Радіо Свобода).

Книга А War of Songs – «Війна пісень»
Книга А War of Songs – «Війна пісень»

Музика Майдану і «антимайдану», музичні пародії і пісні-діалоги, російсько-українське протистояння на конкурсі «Євробачення» – основні теми дослідження. Норвезький культуролог Арве Гансен (він був в Києві під час революції 2014 року, а книга «Війна пісень» проілюстрована його фотографіями) і професор Арктичного університету в Норвегії Андрій Рогачевський розповіли Радіо Свобода про своє дослідження.

Український воїн-музикант в зоні бойових дій на Донбасі на лінії фронту (архівне фото)
Український воїн-музикант в зоні бойових дій на Донбасі на лінії фронту (архівне фото)

Андрій Рогачевський: Це феномен, на який ми з колегами звернули увагу після подій 2014 року. З’явилося багато нових пісень або пародій на старі пісні, які політично пов’язані з подіями дня. Накопичувався матеріал, який ми вирішили осмислити і узагальнити.

Ми індексували п’ять етапів музики революції
Арве Гансен

Арве Гансен: Культура на Майдані була важлива для революції. Люди приїхали з усієї країни, говорили на різних мовах. Недостатньо просто мати спільну мету, їм потрібно було створити єдність на Майдані. Я хотів дослідити саме музику, дізнатися, яку роль вона зіграла.

Там було багато різних локацій: на Майдані грали свою музику, політики грали свою музику, яка відрізнялася від музики неполітичних учасників протесту. І в «антимайдану» була своя музика, і в інтернеті теж своя. Ми індексували п’ять етапів музики революції. Спочатку музика була досить веселою і позитивною, дуже схожою на музику Помаранчевої революції. Потихеньку вона стала більш агресивною, потім скорботної. Ми намагалися знайти одну пісню, яка найбільше передавала зміст і дух кожного етапу.

– Яка пісня вам здається найяскравішою?

Арве Гансен: Мені найбільше запам’яталася «Пливе кача». Вона стала символом революції через те, що так багато людей загинуло. Коли я запитував у людей, яка пісня найбільше згадувалася, усі теж саме говорили: «Пливе кача». Це меланхолійна пісня про качку, яка перетинає річку, йде з цього світу в наступний. Це схоже на ту символіку, яка була після революції про «Небесну сотню».

Інша пісня революції, яку багато хто пам’ятає, – це «Воїни світла» групи «Ляпис Трубецкой». Цікаво, що пісня вийшла відразу після революції, але люди сприймають її як частину революції. Це пісня про битву між злом і добром, люди вважали, що вони на Майдані боролися проти сил зла. Вона стала частиною міфології Майдану.

– Андрію, ви стежили за подіями 2014-го з Норвегії, дивилися телевізор і YouTube. Яка пісня вам запам’яталася?

Андрій Рогачевський: Я не є оригінальним, на мене великий вплив справила саме «Пливе кача». Відео на YouTube, як правило, супроводжується показом похорону загиблих. Ця урочиста церемонія, по-моєму, не може залишити нікого байдужим.

– Багато хто чекав, що Святослав Вакарчук, лідер гурту «Океан Ельзи», стане кандидатом на посаду президента України. З огляду на феномен Зеленського, напевно, Вакарчук міг би перемогти. Ви шкодуєте, що він вирішив не висувати свою кандидатуру?

Якби Вакарчук балотувався, він переміг би вже в першому турі. Але, може він правильно зробив, що не зробив цього
Андрій Рогачевський

Андрій Рогачевський: Я думаю, що якби Вакарчук балотувався, він переміг би вже в першому турі. Але, може бути, що він правильно зробив, що не зробив цього, тому що популярність – це одне, а щоденна президентська рутина в тій ситуації, в якій Україна перебуває зараз, – зовсім інше. Напевно, все-таки потрібна людина з набагато більшим політичним досвідом. Я ніяк не заперечую право українського народу на такий вибір – це дуже цікавий вибір, але я сам не є українським громадянином. Мені дуже цікаво, що з цього всього вийде. Але я швидше скептик в цьому.

Андрій Рогачевський. Фото: Michał Murawski
Андрій Рогачевський. Фото: Michał Murawski

Арве Гансен: Я слухаю «Океан Ельзи», дуже цікава музика. Вакарчука люблять в Україні. Він був важливою частиною першого етапу Євромайдану, але ще більш важливішим під час Помаранчевої революції. Я був на його концертах. Відразу після революції, коли почалися події в Криму і на Донбасі, він говорив на двох мовах, звертаючись до російськомовних і україномовних українців, говорив про національну єдність. Але, якщо він піде в політику, він не буде таким же популярним. Точно так само, як Зеленський дуже популярний комік через те, що він пародіював політиків, але яким політиком буде він сам, я не знаю.

Ми розглядаємо українські пародії, хоча на російський гімн велику кількість пародій написано росіянами
Андрій Рогачевський

– Однин із розділів книги присвяченій пародіям, у тому числі на російсько-радянський гімн ...

Андрій Рогачевський: Цих пародій дуже багато. В основному ми розглядаємо українські пародії, хоча, звичайно, на російський гімн велику кількість пародій написано росіянами. Це найбільш гостра частина нашого дослідження, тому що недавно був ухвалений закон, який забороняє висміювати гімн – як символу державності Російської Федерації.

Пародії в основному орієнтуються на пісні, популярні в Радянському Союзі і добре відомі як українцям, так і росіянам. Дуже часто це уїдливі, образливі пародії. Пародія може і повинна розглядатися як жанр пісні-відповіді – це коли вже матеріал, що існує, переосмислюється, переспівувати, щоб показати, що в культурному плані змінилося з того часу, коли оригінал був написаний. Все це викладається на YouTube, народ пише коментарі. З цим матеріалом ми працювали.

Дуже часто українські автори вибирають російську мову, коли адресують свої пісні або пародії російськомовної аудиторії. А росіяни, коли пишуть такого типу пісні, в переважній більшості вибирають російську мову, не володіючи українською. Так що спостерігається певна асиметричність в цьому діалозі.

– Слід виділити одного виконавця – це Вадим Дубовський, «далекобійник, який співає», він і професійний співак, і актор, зіграв у фільмі Сергія Лозниці «Донбас», і справжній далекобійник, який живе в Чикаго і співає за кермом вантажівки. Вам подобаються його пісні?

Андрій Рогачевський: Так, дуже. Він дуже дотепна людина, він бере старі мелодії, наповнює їх новим змістом, і свою співочу енергію спрямовує на больові точки сьогодення. Це у нього дуже добре виходить.

Він не просто співає ці пісні, записуючи їх у професійній студії, а робить це за допомогою камери, яка встановлена в кабіні його вантажівки, керує кермом і співає одночасно. Оскільки у нього чудовий голос, створюється унікальна сценка, яку, звичайно, ті, хто подивляться, не забудуть ніколи.

– Ми говоримо поки що переважно про українських патріотів. Але є й інша сторона. Арве, ви мимохідь згадали пісні «антимайдану», у вашій книзі цьому феномену відведено пару сторінок. Можливо, вони заслужили більшого, адже це цікава річ.

Арве Гансен на вулиці Грушевського, 19 січня 2014 року
Арве Гансен на вулиці Грушевського, 19 січня 2014 року
Музика Майдану була на різних мовах. А музика «антимайдану» в основному російською радянські пісні – пісні про єдність Радянського Союзу, багато шансону
Арве Гансен

Арве Гансен: Проблема з «антимайданом» була в тому, що іноді складно було туди потрапити. Поліцейські захищали цю територію, тому я там бував не так часто, як на Майдані. Музика Майдану була на різних мовах, а музика «антимайдану» в основному російською. Пісні були старі, патріотичні, радянські пісні, пісні про єдність Радянського Союзу, багато шансону.

– Ще одна цікава тема – це розкол в російській поп-музиці. Низці російських виконавців заборонено відвідувати Україну через те, що вони були в Криму і підтримують путінську політику. Хтось принишк і не висловлюється на цю тему. Хтось відмовляється їздити в Крим. Є російські групи, які дають концерти в Україні. Лідером антиукраїнізму в російській поп-музиці був Йосип Кобзон. У книзі ви багато говорите про позицію Андрія Макаревича і полеміку, яка виникла навколо нього ...

В 2014 році єдиному культурному простору популярних музикантів в Росії і в Україні настав кінець
Андрій Рогачевський

Андрій Рогачевський: Перш за все цієї теми стосується передмова до нашої книги, автором його є легендарний музичний критик Артемій Троїцький. Він каже в цій передмові, що Помаранчева революція жодним чином не позначилася на взаєминах російських та українських музикантів, але в 2014 році єдиному культурному простору популярних музикантів в Росії і в Україні настав кінець. Тепер єдності більше немає, і це дуже сумно.

Але при цьому Артемій зауважує, що все-таки війна пісень краще, ніж війна куль: може бути, це ще не найгірший варіант війни. Наша книга називається «Війна пісень», тому хотілося б наголосити, що ми описуємо цей феномен, намагаючись бути об’єктивними, ми не встаємо ні на той, ні на інший бік, але при цьому констатуємо, що дуже шкода, що досить гармонійний єдиний музичний простір зник. Абсолютно незрозуміло, як і коли воно він буде відновлений, і чи буде взагалі відновлений.

Макаревич в цьому сенсі, звичайно, цікавий приклад, тому що це рокер із давньою історією. Він дуже болісно сприйняв проблеми, які виникли у відносинах між Україною і Росією, написав про це кілька пісень, виступав в Україні і в якомусь сенсі поплатився за це, тому що частина його аудиторії в Росії відвернулася від нього. Його пісня взята в нашій книзі як непародійний приклад пісні-діалогу, тому що вона породила численні відповіді. В його пісні «Розмова зі співвітчизником» розповідається про уявну розмову про Україну випадкових попутників у вагоні поїзда. На це барди відповіли йому, що нічого ти в цьому не розумієш, ти, напевно, хочеш свою популярність, що падає, підігріти на політичній хвилі. У Макаревича пісня була філософська, а його опоненти перейшли в піснях-відповідях на особистості, ображали його за його точку зору.

– Ще одна «пісня як куля» (я користуюся вашої метафорою) народилася з вірша Анастасії Дмитрук «Ніколи ми не будемо братами». Їй присвячено окремий розділ у вашій книзі.

Анастасія Дмитрук написала вірш «Ніколи ми не будемо братами». І музиканти з Клайпеди, які солідаризувалися з Україною, написали музику і записали пісню, яку потім почули мільйони
Андрій Рогачевський

Андрій Рогачевський: Ця пісня цікава тим, що вона народилася як вірш. Анастасія Дмитрук – молода поетеса з України, яка російською написала вірш «Ніколи ми не будемо братами». Вій був підхоплений в інтернеті, і музиканти з Клайпеди, які солідаризувалися з Україною, написали музику і записали пісню, яку потім почули в YouTube мільйони, в жанрі рок-балади, на кшталт організованого Бобом Гелдофом Live Aid, де кожен музикант співає одну або дві строчки.

На цю пісню з російської сторони пішли численні критичні відгуки. Найпопулярніший з цих відгуків був написаний в жанрі хіп-хопу. Йде боротьба за молодіжну аудиторію. Молодь в Росії рок слухає в набагато меншій мір, ніж раніше, тепер хіп-хоп є більш популярним музичним форматом, тому відповідати Анастасії Дмитрук і литовським музикантам було вирішено асиметричним чином. Гліб Корнілов грав не на їхньому полі, а на своєму і на полі тих, хто більш схильний слухати реп і хіп-хоп, ніж рок-балади. Але кількість кліків на його пісню істотно менша, ніж кількість кліків на пісню Анастасії Дмитрук. Незважаючи на цю орієнтацію на більш популярний музичний жанр, більше сподобалася слухачам українська, а не російська текстова частина. У пісні-відповіді йшлося про те, що, дівчино, ти нічого не розумієш, ми воюємо не проти тебе, а захищаємо тебе від українських неонацистів. Схоже, що, хоча пісню-відповідь прослухали кілька мільйонів, цей варіант відповіді був менш популярний, ніж оригінал.

– Четверта глава книги присвячена битві російських і українських пісень на «Євробаченні». Арве, вас дивує, що цей безневинний конкурс так політизується в Україні і в Росії?

Арве Гансен: Так, це безневинний конкурс, але й дуже політизований. Після Помаранчевої революції українці вибрали пісню, яка стала гімном Помаранчевої революції: «Разом нас багато, нас не подолати». Після анексії Криму українці відправили на конкурс Джамалу, вона співала про кримських татар. Так, в Європі ми дивимося на «Євробачення» просто як на конкурс, як якийсь чемпіонат Європи з футболу, а в Східній Європі це набагато більш суворий конфлікт між народами, між країнами. Звичайно, це цікаво.

Оригінал – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG