Доступність посилання

ТОП новини
18 Липень 2019, Київ 20:31

55 років тому Леонід Брежнєв очолив СРСР. Чому «епоха застою» продовжується в епоху Путіна?


Генсек Комуністичної партії СРСР Леонід Брежнєв (ліворуч) і президент Росії Володимир Путін (комбіноване фото)

У чому причина популярності Леоніда Брежнєва серед росіян? Як досвід Брежнєва інкорпорований у політичну систему при Путіні? У студії російської служби Радіо Свобода про це говорили професор Бременського університету, автор щойно опублікованої у Росії першої наукової біографії генсека ЦК КПРС «Леонід Брежнєв: велич і трагедія людини і країни» – Сюзанна Шаттенберг та історик, голова Вільного історичного товариства – Микита Соколов. Їх розпитував Михайло Соколов.

Леонід Брежнєв виступає у Мінську. СРСР, 1978 рік
Леонід Брежнєв виступає у Мінську. СРСР, 1978 рік

У 2019 виповнюється 55 років від початку так званої «епохи Брежнєва), коли генеральним секретарем Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу став Леонід Брежнєв. Це була головна керівна посада в СРСР, і Брежнєв протримався на ній (1964-1982 роки) до самої своєї смерті, коли вже фактично не вимовляв слів і ледве пересувався.

Часи Брежнєва характеризувалися тотальним дефіцитом товарів, продуктів (щоб купити ковбасу, сир і масло – треба було по кілька годин стояти у черзі, а то і займати її зранку, перед роботою), десятилітніми чергами на отримання квартир, чергами на купівлю авто, порослими травою довгобудами й посиленням корупції.

При цьому СРСР посилав свої «обмежені контингенти» у гарячі точки по усьому світу, вторгся у Чехословаччину і вв’язався у війну в Афганістані.

Як і раніше – ніхто не міг виїхати за кордон. Жорстко контролювалися і нав’язувалися суспільству ідеологічні погляди, а культуру і мистецтво мусили творити у відповідності до директив ЦК. Водночас, не стало тотальних «чисток» і масових розстрілів, послабилися репресії (але не щодо української еліти – ред.). Домінуючою оцінкою влади серед населення стала теза – «самі крадуть і нам дають».

Останні роки правління Брежнєва увійшли в історію як «епоха застою».

Соціологічні опитування, які регулярно проводить у Росії «Левада-центр», з року в рік показують, що сучасні громадяни Росії високо оцінюють час правління генерального секретаря ЦК КПРС Брежнєва. Причому, чим далі від того часу, тим більший відсоток позитивних оцінок.

У 2016 році число тих, хто вважав, що втой час дав «більше хорошого, ніж поганого», сягнуло 51%. У 1994-му аналогічну відповідь давали лише 36%, а 33% були впевнені, що «не приніс нічого особливого».

Конкурувати з Леонідом Брежнєвим у позитивному сприйнятті росіян може лише Володимир Путін, схвалення дій якого серед опитаних «Левада-центром» сягало 70%.

Леонід Брежнєв на полюванні, Володимир Путін – на риболовлі
Леонід Брежнєв на полюванні, Володимир Путін – на риболовлі

Соціологи запитували: коли життя було кращим? У 2017 році 32% були впевнені, що при Путіні, і 29% – за Брежнєва. А у 2019 році 24% опитаних «Левада-центром» повністю погодилися, а ще 24% частково із тезою «було б краще, якби в країні все залишалося так, як було до початку перебудови (до 1985 року)».

Михайло Соколов: Які головні біографічні події створили Леоніда Брежнева як політичну постать?

Сюзанна Шаттенберг: Це дуже важко сказати, бо Леонід Брежнєв пізно став політиком. Думаю, що ключовим став Великий терор 1937 року. До цього він був рядовим інженером, робітником, студентом. Він, як випускник 1935 року, працював на заводі, був в армії в 1936-му, потім повернувся на батьківщину.

Великий терор звільнив стільки постів і посад, що Брежнєва запросили

Нічого не вказувало на те, що він досягне таких висот у СРСР. Саме Великий терор звільнив стільки постів і посад, що Брежнєва запросили спочатку «на відповідальну роботу» в його рідному місті Дніпродзержинську, потім у Дніпропетровську.

Він, кажуть, навіть не дуже хотів, навіть у листопаді 1937 року сказав, нехай його знімають із кандидатів. Але це було неможливо. Тож він швидко рухався кр’єоними сходами в 1938-39 роках.

Хрущов створював свою команду і взяв туди Брежнєва

Другий ключовий момент – це те, що він познайомився із Микитою Хрущовим у 1938 році, який приїхав в Україну як секретар компартії України. Хрущов створював свою команду і взяв туди Брежнєва. Після війни Хрущов теж сприяв кар’єрі Брежнєва. Завдяки Хрущову Ленід Брежнєв стає секретарем міськкому партії Запоріжжя, потім у Дніпропетровську, потім в республіці Молдова, потім у Казахстані.

А третє, я б сказала, це його особистість. Були у нього такі характеристики, яких не було ні у Сталіна, ні у Хрущова. Казали, що Брежнєв дуже симпатичний, що він демократичний. Саме тому його обрали, що Брежнєв був протилежним Сталіну і Хрущову.

Хотіли звичайної людини, з якою можна нормально поговорити, яка знає, як страждали люди, яка розуміє, що треба поміняти ситуацію.

Михайло Соколов: Я ще звернув увагу на один сюжет із вашої книжки, де описується молодість Леоніда Брежнєва. Він брав участь у колективізації, він же був землеміром за освітою, був на Уралі, там у нього теж починалася начебто кар’єра, і раптом він усе кидає, їде в Москву – вступає до інституту. Потім кидає інститут і їде до себе на батьківщину – іде на завод. Тобто, він кар’єру фактично починає заново. Є відчуття, що він чогось злякався або щось сталося.

Сюзанна Шаттенберг: Є така думка, що він так злякався в Свердловську, що сказав, що більше туди ніколи не поїде. Я думаю, що це міф. Я хотіла з’ясувати, що насправді там було.

З джерел, із українських архівів можна бачити, наскільки він був причетний до колективізації і розкуркулення.

Звичайно, він був усередині всього цього процесу. Важко зрозуміти, з чим саме він там стикався. Мені здається, що влітку 1930 року, коли він уже піднімався по кар’єрі, служив у Свердловську, він просто боявся знову нової хвилі розкуркулення.

Михайло Соколов: Микито, на ваш погляд, молодий Брежнєв, який піднімається дійсно після Великого терору, він чимось принципово відрізняється від когорти сталінських висуванців, чи ж це стандартний сюжет історії 1930-40-х років?

Микита Соколов: Мені здається, що відрізняється. Він не амбітний. Це та риса, яка Брежнєва відрізняє і пізніше. Він завжди на цьому наголошував, що він нічого не хоче, що він ні до якої влади не прагне, що він хоче бути актором, завклубом, читати з табуретки Єсеніна, цим його інтереси нібито обмежуються.

Він точно не схожий на тих людей, які піднімалися в епоху Великого терору. Там зовсім «залізні» люди були, а він виявився хитрішим за них.

Таке у мене враження від його способу сходження на державний олімп СРСР.

Його весь час піднімали і просовували його минулі і майбутні начальники як буферну фігуру, від якої вони не чекають ніякого підступу.

Чому Брежнєв? Тому, що всі думали, що це ненадовго, що це так – перехідна фігура

Власне, подивіться на цю всю історію жовтня 1964 року – повалення Хрущова. Чому Брежнєв? Тому, що всі думали, що це ненадовго, що це так – перехідна фігура, а потім устаканиться і ми справжнього якогось діяча посадимо на місце генерального секретаря. А Леонід Брежнєв просидів 18 років. Він дуже добре вдавав із себе неамбітного простака.

Михайло Соколов: Є ще такий момент у вашій книжці цікавий. Ми говорили вже про те, як Георгій Жуков зумів при Халхін-Голі себе проявити і на цьому зробив подальшу кар’єру. Так само у Брежнєва, бо, мені здається, що під час війни з Гітлером він себе сильно не проявив. Однак, була подія, коли Сталін наказав відновити у Запоріжжі металургійний завод і, начебто, Брежнєв зумів здійснити «чудо». Тобто, він показав себе ефективним керівником у сталінській системі.

Сюзанна Шаттенберг: Так. Хоча саме тими методами, які не належали сталінізму. З одного боку, він не був керівником із тією класичною для сталінізму «твердою рукою, яка все упорядковує». Він, навпаки, був людиною «з м’якою рукою». Дуже відверто казав, що не хоче нікого лякати, що він це вважає дуже поганим стилем, якщо погрожують людям. Він дійсно хотів створювати колегіальну атмосферу, що всі разом намагаються робити краще з гіршого. Вони після війни розуміли, що немає матеріалу, немає грошей, немає кадрів. Секретарі партії нічого ж не могли вирішити самі.

Для мене було дуже дивно, майже шоком, що якщо хочеш мати папір або ручку, треба в Москви питати. Нічого не могли самі на місці вирішувати.

З іншого боку, нічого не давали, а вимагали точне виконання або навіть перевиконання планів. У цій ситуації Брежнєв, як людина зі своїми характеристиками, вмів задобрити людей, сказавши: «Ми нічого не маємо, у нас дуже гостра ситуація, ми всі знаємо, чим це може скінчитися, але давайте спробуємо щось робити».

Він ночував на тому будівництві, підірвав здоров’я, але показував такий приклад. І ще він умів домовлятися.

Леонід Брежнєв, 1966 рік
Леонід Брежнєв, 1966 рік

Михайло Соколов: Брежнєв, на ваш погляд, був віртуозним інтриганом чи ні? У чому була його політична міць? Наприклад, таке відчуття, що він умів увесь час відсунути своїх суперників. Путін теж уміє це робити –​ одного, другого, всі вони кудись зникають, розчиняються в якомусь просторі збоку. У Брежнєва була, схоже, така ж кар’єра.

Микита Соколов: Мені здається, що він у цьому сенсі віртуозно діяв, принаймні в 1960-і роки. Тоді була дуже тонка гра. Втопити косигінську реформу (зініційоване Олексієм Косигіним реформування економіки СРСР, із метою вдосконалення планування та підвищення ефективності – запроваджувалося економічне стимулювання та госпрозрахунок, у сільському господарстві підвищили закупівельні ціни і різко збільшили державні асигнування на підвищення технічного рівня господарств – ред.) так, щоб при цьому всі звинувачували самого Косигіна (Олексій Косигін, голова Ради Міністрів СРСР у 1964-1980 роках​ – ред.)

Михайло Соколов: А він її втопив, чи ж вона сама втопилася, оскільки була утопічна?

Микита Соколов: Вона була в певному сенсі утопічна в задумі, але її ж можна було якось підтримувати і розвивати, відкривати перед нею наступні сходинки. Цього зроблено не було, вона заглохла.

Михайло Соколов: Він же переживав. В книжці описано, що він переживав весь час, що немає зростання.

Микита Соколов: У нас за спиною недавно були кадри, як Брежнєв плаче над убитим лосем. Він стріляв і плакав.

Михайло Соколов: Ще мені здалося, що у Брежнєва чомусь не було рефлексії щодо нової економічної політики Леніна. Скажімо, історія могла б дати йому шанс повернутися до цих сюжетів, тим більше, це був час для нього в особистому плані дуже вигідний. Але він жодного разу не сказав: давайте використаємо досвід Леніна, досвід НЕПу, а натомість увесь час намагався поліпшити систему, яку не можна було покращити. Чому?

Сюзанна Шаттенберг: Це майже філософське питання. От щодо косигінських реформ – мені здається, що він хотів того ж самого, що і Косигін. Але справа в тому, що це дійсно були реформи Косигіна, як суперника він не міг його підтримувати.

Михайло Соколов: Тобто він не міг сприяти успіху Косигіна?

Микита Соколов: Реформа залізно була спаяна з ім’ям Косигіна і його найближчого оточення, звичайно.

Михайло Соколов: Тобто реформу ревнощі погубили?

Сюзанна Шаттенберг: Це дійсно ревнощі. Сьогоднішній людині дуже важко зрозуміти, чому ревнощі і суперництво перемогли в цій ситуації. Вони були не в змозі разом рухати справу.

На Заході дуже довго думали, що взагалі Брежнєв з самого початку був противником цих реформ. Вигадували всілякі історії, як він хотів цьому завадити. Тепер, коли є доступ до джерел, то видно, що вони разом намагалися спочатку реформувати сільське господарство, бо там ситуація була ще гострішою, а потім – економіку.

Але Брежнєв не міг не розуміти, що інтелект Косигіна, його рівень освіти – це загроза для нього.

Леонід Брежнєв цілується із Еріком Хонеккером, очільником НДР
Леонід Брежнєв цілується із Еріком Хонеккером, очільником НДР

Михайло Соколов: Усе ж, Брежнєв, мабуть, зрозумів, що якщо не репресії, тоді потрібно годувати все краще і краще народ.

Микита Соколов: Ну, я б сказав, принаймні, не заважати народу підгодовуватися. Саме у брежнєвські часи під товстим шаром соціалізму пишно розквіт увесь чорний ринок виробництва, продажу, «фарци» і надання послуг. Значною мірою, те, що зараз сприймається як «добробут при Брежнєві», вироблене цим чорним ринком.

Михайло Соколов: А що ви скажете про боротьбу з корупцією? Яке було ставлення Брежнєва до корупції? Є таке відчуття, що він так само, як і зараз, до багатьох випадків ставився примирливо.

Сюзанна Шаттенберг: Дуже навіть. Мені здається, це його не дуже хвилювало. Його хвилювало, щоб люди, які його підтримують, не розсердилися на нього. Його система керівництва країною будувалася на тому, що він призначив у всіх республіках і в важливих областях своїх людей, а потім вже не дбав про те, як вони поводяться чи яка там корупція, крадуть вони чи ні, найголовніше, що вони підтримують його.

Чутки про те, що там робиться на місцях, просто не допускалися до Москви. Є кілька випадків, коли Андропов (Юрій Андропов, голова Комітету державної безпеки СРСР (КДБ) у період із 1967 по 1982 рік – ред.) ​ приходив до Леоніда Брежнєва і говорив, наприклад, хто такий є Медунов (Сергій Медунов, керував Краснодарським краєм, був особистим другом Брежнєва, прославився масштабною корупцією – ред.), просто жахлива ситуація, суцільна корупція, давайте, мовляв, його звільнимо. А Брежнєв довго думав і потім сказав: «Він такий хороший більшовик, він завжди був чесний, нехай він там і залишається».

Михайло Соколов: Фактично виходить, що за Брежнєва в Радянському Союзі вже створилася система таких феодальних наділів, вотчин, князівств?

Микита Соколов: Так, безумовно. З усього, що я читав про цей час, особисто про Леоніда Ілліча, у мене склалося стійке відчуття, що у якійсь точці, рівно як почала гальмуватися – і стало зрозуміло, що остаточно, – утопічна косигінська реформа, Леонід Ілліч втратив цікавість до внутрішніх проблем. Він зрозумів, що нічого радикального, не ламаючи політичної системи, зробити не можна, і перестав цікавитися внутрішніми проблемами. Він зайнявся міжнародними справами.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG