Доступність посилання

ТОП новини
18 Червень 2019, Київ 15:05

Друкував Стуса і Світличного, коли цензура лютувала. Пам’яті письменника Юрія Мушкетика


Юрій Мушкетик

У віці 90 років помер відомий український письменник Юрій Мушкетик. Автор романів «Яса», «Рубіж» та «Брат на брата». Його називають майстром історичної прози і класиком української літератури. Згадаймо про те, як починав і писав, боровся із радянською цензурою і потерпав від неї, та яким бачив шлях українців.

Юрій Мушкетик почав писати ще коли був студентом. Першу історичну повість «Семен Палій» написав у 25 років. Як розповідав сам письменник: працював над книгою ночами на кухні і підвіконні студентського гуртожитку.

Я натрапив на історію Семена Палія. Думаю: такий чоловік вартий чогось більшого
Юрій Мушкетик

«Коли був студентом, викладач добув для мене перепустку в наукову бібліотеку. Я там сидів і натрапив на історію Семена Палія, дізнався, що він з моїх країв. Зацікавився, почав читати й думаю: такий чоловік вартий чогось більшого», – розповідав він в інтерв’ю газеті «День».

Як пригадував Мушкетик, багато хто збиткувався над його амбіціями написати роман, однак після завершення його взялося надрукувати київське видавництво, а потім і московське. А на гонорар від книжки Мушкетик купив батькам будинок у Вишгороді.

Тривалий час письменник не міг писати історичну прозу через радянську цензуру і пропаганду. Це було небезпечно, оскільки існувала єдина історична «правда» – офіційна. Тож історичні романи «Гайдамаки» «Погоня», «Яса», «Брат на брата», «Гетьманський скарб» вийшли вже згодом, коли система ослабла.

Хоча потім письменник скаже: кілька творів переписав би. Радянська ідеологія часом не лишала вибору, утім, не писати він не міг.

Мій перший роман «Семен Палій» написаний абсолютно в радянському ключі. «Гайдамаки» майже так само. А «Останній острів» можна назвати романом спротиву
Юрій Мушкетик

«Мій перший роман «Семен Палій» написаний абсолютно в радянському ключі. «Гайдамаки» майже так само. А «Останній острів» можна назвати романом спротиву. У ньому підспудно розповів про останні острови нашої нації та нашої культури. Ми тоді жили думкою, як сказати хоч напівправду. Повість «Обвал» відомий закордонний критик Іван Кошелівець оцінив дуже високо. Вона – алегорична. У ній ідеться про інститут, а під інститутом треба розуміти усю радянську систему. Так мені це все частково сходило з рук аж до «Білої тіні», що вийшла друком тільки 2004 року», – розповів він в інтерв’ю газеті «День».

Мушкетик майстерно вплітає у твори історизми і архаїзми, що притаманні описаній епосі. Читачі кажуть, що читаючи іноді доводиться брати до рук словник. Разом з тим, як відзначають експерти, письменник не був категоричним і не намагався поставити крапку щодо тієї чи іншої історичної особи і події.

Перечитавши тонни історичної літератури, взірцем подачі історичного матеріалу для письменника був Тарас Шевченко.

«Диво з див: якими матеріалами поет міг послуговуватися? Хіба що «Історією Русів». А яка обізнаність, проникливість і об’єктивність», – зазначав письменник.

Мушкетик понад 10 років керував журналом «Дніпро». Це був час, коли цензура лютувала, однак він примудрявся друкувати під псевдонімами твори Євгена Сверстюка, Івана Світличного, Івана Дзюбу і навіть тих, хто перебував в ув’язненні в радянських таборах.

Вже ніхто їх не друкував, а ми друкували. Пам’ятаю, у Стуса було псевдо «Петрик»
Юрій Мушкетик

«Вже ніхто їх не друкував, а ми друкували. Пам’ятаю, у Стуса було псевдо «Петрик», – розповідав він і додавав, що рятувало його тільки те, що під псевдонімами також друкувалися працівники ЦК комсомолу, які соромилися зізнатися про це.

«Мене не раз запитували, хто це ховається за псевдонімами. Відповідаю, що радянські закони дозволяють людині користуватися псевдонімами. «Ми тобі покажемо радянські закони!» – кричав одного разу партійний діяч. Так розлютився і пальцем тиць у зміст: «Хто така Ганна Квасик? Відповідай!». Я полегшено зітхнув: «Це Чмихало – секретар обкому комсомолу з Донецька». Тоді того партійця аж перекосило. «Бачте, – кажу, – і вам незручно, і мені...» – пригадував він.

У 1972 році його звільнили з роботи, звинувативши в «українському буржуазному націоналізмі». Доля вберегла його від репресій, однак сам письменник зізнавався: було складно.

Друзі не заходять, на вулиці бачать – переходять на інший бік, щоб з тобою не зустрічатися. Я й сам не знаю, як це все витримував, але ж витримав
Юрій Мушкетик

«Скільки я відсидів у всіляких бюро, усіляких зборів, скільки нагінок було. Тільки й знав що догани і, зрештою, був звільнений з роботи за політичною лінією. А що це значить? Телефон у тебе замовкає, ніхто не дзвонить. Друзі не заходять, на вулиці бачать – переходять на інший бік, щоб з тобою не зустрічатися. Я й сам не знаю, як це все витримував, але ж витримав», – пригадував він.

У низці інтерв’ю Юрій Мушкетик розповідав, що жив за принципом афінських демократів: так, щоб через нього «ніхто не одягнув чорного одягу».

Я увесь вік сповідував кредо деяких афінських демократів: щоб ніхто через мене не одягнув чорного плаща
Юрій Мушкетик

«Звичайно, письменники мого покоління не сягнули того рівня жертовності, що Іван Світличний, Василь Стус чи Євген Сверстюк... Але ми на них дивилися. Я увесь вік сповідував кредо деяких афінських демократів: щоб ніхто через мене не одягнув чорного плаща, тобто намагався не робити зла», – сказав він.

Із 1986-го по 2001 роки – рекордні 15 років очолював Спілку письменників. За цей час на її основі створили «Народний рух», товариства «Просвіта» і «Меморіал».

Проаналізувавши історичні події і власний досвід, письменник резюмував: українці «свою долю повинні кувати самі».

Все життя прожив при дурачках (дурнях): був Сталін, помер – сказали – дурак; був Хрущов, помер – сказали – дурак, а потім – Брежнєв, Горбачов, та й наші «незалежні», ніхто з них мудрістю і совістю не вирізнявся
Юрій Мушкетик

«Як це було на Майдані, в зоні АТО, де справжні українські патріоти підривали себе гранатами, аби не потрапити в полон до того самого «старшого брата», який віками закріпачував нас, нищив нашу культуру, нашу мову. І ніколи не був він нам братом… Ми живемо надією від президента до президента. Ось цей буде наш, буде справжній... Особисто я щодо цього вже не плекаю жодних надій і вже не вірю ні в чию совість та мудрість, бо все життя прожив при дурачках (дурнях): був Сталін, помер – сказали – дурак; був Хрущов, помер – сказали – дурак, а потім – Брежнєв, Горбачов, та й наші «незалежні», ніхто з них мудрістю і совістю не вирізнявся», – казав він.

Юрій Мушкетик був доволі плідним письменником – його творчий доробок налічує понад півтори сотні повістей і романів. Письменник зізнавався, що і сам не знав повної бібліографії.

«Я написав дуже багато. Але споглядаю на це критично. Частина з того вмерла. А частина буде жити», – казав він.

Останнім часом письменник майже не працював через поганий зір, однак його твори продовжували друкувати. В одному з останніх інтерв’ю він розповів, що написав спогади.

«Спогади я написав, але не видав. Нехай уже після мене побачать світ...» – сказав він в інтерв’ю «Дзеркало тижня».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG