Доступність посилання

ТОП новини
25 Червень 2019, Київ 00:19

Жіночі постаті Української революції 1917–1921 років


Історик, координатор громадської організації «Експертний корпус» Тетяна Швидченко

В Української революції 1917–1921 років надто чоловіче обличчя. Майже усі дійові особи цієї доби – чоловіки, а жінки на цьому історичному полотні з’являються епізодично.

Наприклад, російська революція якось більш фемінізована. Упершому ленінському уряді вбула жінка-міністр (народний комісар) Олександра Колонтай. У першому більшовицькому уряді в Україні Євгенія Бош не лише очолювала наркомат внутрішніх справ, а й виконувала обов’язки глави уряду. Лідером лівих есерів – союзників і конкурентів більшовиків – була Марія Спірідонова.

А про те, якими були жінки Української революції, Радіо Свобода спілкувалося з істориком, координаторкою громадської організації «Експертний корпус» Тетяною Швидченко.

Історична Свобода
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:20:00 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ

– Як на вашу думку, чому в Української революції чоловіче обличчя?

– Передусім варто зазначити, що дані про українську революцію лише зараз починають відкриватися. Раніше це все було білою плямою, через перебування у Радянському Союзі це все замовчувалося, приховувалося. В діаспорі було поширено багато інформації, саме там відбувалося продукування часописів, книг та іншої інформації, пов’язаної з Українською революцією.

Темою жінок в армії займаються здебільшого жінки
Тетяна Швидченко

Якщо казати про жінок, то ми сьогодні маємо багато інформації про Українську галицьку армію, Українських Січових стрільців, але мало інформації про армію УНР. Відверто кажучи, темою жінок в армії займаються здебільшого жінки. Лише мій колега історик Андрій Іванець нещодавно відкрив таке ім’я як Харитина Пекарчук. Це перша жінка у ХХ столітті, яка отримала державну нагороду: Залізний хрест за Зимовий похід і бої. Вона була вояком армії УНР і сестрою-жалібницею водночас, таке тоді часто траплялося.​

– Якщо говорити про жінок Української революції, то на кого б ви звернули увагу?

Олена Степанів – легендарна жінка-хорунжа Легіону Українських січових стрільців, одна з організаторів «Листопадового чину»
Олена Степанів – легендарна жінка-хорунжа Легіону Українських січових стрільців, одна з організаторів «Листопадового чину»

– У першу чергу, це Олена Степанів, Софія Галечко, Ганка Дмитренко. Вони зараз на слуху, а серед невідомих – такі імена як, наприклад, Ірина Шмігельська-Климкевич.

– Перші троє жінок, яких ви згадали, були в Українській галицькій армії.

– Так. Там їх було не троє, а багато. Саме Ірина Шмігельська-Климкевич є таким місточком між галичанами й наддніпрянцями.

– Чим вона відзначилася?

– У першу чергу тим, що після того, як все минуло, вона опинилася в інтернуванні й написала праці про жінок в Українській галицькій армії, вивела найбільшу кількість імен, які нам сьогодні відомі. Згодом її колега – дослідниця, громадська й політична діячка Мілена Рудницька відкрила 89 імен жінок з УГА. Вони переважно були сестрами-жалібницями. Помітила цікаву деталь: в армії УНР в усіх списках, які нам сьогодні відомі, нагороджені орденом Симона Петлюри, відзнаками за Зимовий похід і бої – це сестри-жалібниці. Але ж, насправді, не все було так однозначно.

Візьмемо, наприклад, Харитину Пекарчук. Вона народилася у Сімферополі, в заможній польській родині. Але з дитинства вона чула українські пісні, тому що у них були сезонні робітники з Наддніпрянщини. У неї було перше велике кохання у 15 років – українець, який, щоправда, згодом збільшовичився. Вона його покинула й знайшла свого чоловіка Пекарчука, з яким вона була до кінця його днів. Ця жінка брала активну участь в українізації полків у Криму, побувала у більшовицькому полоні в Кременчуці.

Це жінка, яка об’єднує всю Україну. Вона була в різних частинах. У 25 років Харитина Пекарчук із підручних засобів організувала перший великий санітарний потяг. Рятувала своїх вояків, іноді, коли зовсім не було ліків, за допомогою своєрідних плацебо: робила їм порошки з соди й казала, що вони допоможуть. Адже кордони УНР були перекриті, й у 1919 році українські війська – хоч УГА, хоча армія УНР – сильно потерпали від того, що гостро бракувало ліків.

– Це скільки ж їй було років, коли вона в 1917-му займалася українізацією полків старої російської армії в Криму?

– Приблизно 22-23 роки.

– Тоді був термін «солдатня» – такі розперезані зухвалої революційні солдати. Цікаво, які молода жінка для них знаходила аргументи?

Харитина Пекарчук, окрім того, що витягала поранених побратимів з поля бою, вона ще зі зброєю в руках стояла пліч-о-пліч з ними

– Дуже цікаве питання. Вона побувала у різних підрозділах армії УНР, найвідоміший з яких Запорізька Січ отамана Божка. Там уже солдатні не було, там були вмотивовані патріотичні хлопці, які її дуже поважали і потім у спогадах писали, що вона була їхньою посестра, яку вони дуже любили. Тому що Харитина Пекарчук, окрім того, що витягала поранених побратимів з поля бою, вона ще зі зброєю в руках стояла пліч-о-пліч з ними.

Є таке цікаве ім’я Світлана Харченко, вона була полковим лікарем 7-го полку 3-ї піхотної стрілецької дивізії армії УНР.

– До речі, для того часу нетипово, щоб жінка була лікарем.

– Так. Вона була нареченою Івана Ремболовича – відомого командира армії УНР. Він вижив під Базаром у 1921 році, згодом служив у дивізії «Галичина» і брав участь у боях під Бродами, був важко поранений. Ходили чутки, що його вбили, але насправді він вижив і підтримував контакти з УПА.

Відомий випадок, коли Світлана Харченко із вигуком «Слава Україні!» пішла в атаку, й вояки пішли за нею

Але їхні життєві шляхи зі Світланою Харченко розійшлися, оскільки вона загинула. Це була дівчина 22-23 років, за описами сучасників, маленька і тендітна. Але вона була відважною. Відомий випадок, коли Світлана Харченко із вигуком «Слава Україні!» пішла в атаку, й вояки пішли за нею. У нас навіть не збереглося її зображення, є лише малюнок, де вона йде в атаку. Вона брала участь у боях під Вапняркою влітку 1919 року, невдовзі потрапила в засідку, й червоноармійці забили її прикладами.

Тетяна Швидченко
Тетяна Швидченко

– Повернімося до Харитини Пекарчук. Як складалася її подальша доля?

– Її доля склалася більш оптимістично, хоча навряд чи тут можна говорити про оптимізм. Адже ці жінки, які брали участь у національно-визвольній боротьбі 1917–1921 років, вижили і опинилися в еміграції, здебільшого мали дуже багато травм і поранень.

Харитина Пекарчук пройшла весь Перший Зимовий похід, отримала за нього нагороду. Потім рвалася у Другий Зимовий похід, до Юрка Тютюнника. Але він її із собою не взяв, адже на той час вона не одужала остаточно від страшної контузії, внаслідок якої в неї половину тіла паралізувало.

А потім вона опинилася в таборах для інтернованих, тяжко працювала з такими травмами, навіть на лісоповалі, жила зі своїм чоловіком в еміграції. Під час Другої Світової війни приїздила до Вінниці, брала участь в організації Жіночої служби України. Але цей період її життя треба досліджувати, бо він поки що маловідомий.

– Тобто вона приїздила з німецького боку?

– Так. І через це були закиди в її бік.

Харитина Пекарчук казала, що ні про що не шкодує і, якби повернути життя назад, то вона б знову опинилася сірим безіменним вояком в лавах армії УНР

Коли вона вже доживала віку у будинку для людей похилого віку, то до неї приходило багато молоді – послухати її розповіді про життя. Харитина Пекарчук усіх надихала своїми розповідями. Вона казала, що ні про що не шкодує і, якби повернути життя назад, то вона б знову опинилася сірим безіменним вояком у лавах армії УНР.

– Ви сказали, що вона воювала і водночас була сестрою-жалібницею. А як вона це поєднувала?

Світлану Харченко описують невеликою тендітною дівчиною у сірій спідничці, але у неї за плечима була рушниця, на поясі – пістоль, і вона вміла ними користуватися

– З одного боку, ти витягаєш поранених або вбитих, з іншого – мусиш відстрілюватися. Ту ж Світлану Харченко описують невеликою тендітною дівчиною у сірій спідничці, але у неї за плечима була рушниця, на поясі – пістоль, і вона вміла ними користуватися.

Хотілося б ще згадати про Христину Сушко. Це була єдина жінка-старшина в армії УНР, в той час як в УГА десяток жінок мали офіцерські звання хорунжих. Вона була військовою лікаркою 6-ї січової дивізії армії УНР і стала героїнею бою, який влітку 1920 року відбувся під селищем Перга на Житомирщині.

– Що про неї відомо?

– Вона була лікаркою куреня, була нагороджена, й сам Симон Петлюра опікувався її здоров’ям та фінансовим становищем, оскільки їй сильно дісталося в цій війні.

Її життя також було цікавим і непростим. Вона народилася в часи Російської імперії, в дворянській родині. Пройшла повний курс навчання на медичному факультеті Лозанського університету у Швейцарії. Її перший чоловік загинув під час Першої світової війні.

Згодом доля занесла на Наддніпрянщину, де вона познайомилася зі своїм другим чоловіком Романом Сушком – одним із командирів січових стрільців.

У бою Христина Сушко дістала поранення у хребет і живіт, але попри це продовжувала допомагати іншим пораненим, доки не втратила свідомість

Вона стає на службу УНР військовою лікаркою влітку 1919 року, в апогей визвольних змагань. У бою під Пергою Христина Сушко дістала поранення у хребет і живіт, але попри це продовжувала допомагати іншим пораненим, доки не втратила свідомість. Згодом вона отримала інвалідність і мусила довго лікуватися.

Все своє життя Христина Сушко боротьбі за українську державність, як і Харитина Пекарчук. Її дуже любили й поважали. Навіть генерал Михайло Омелянович-Павленко, який у різний час командував армію УНР та УГА, згадував про неї як про непересічну особистість. Постать Христини Сушко потрапила у 12 імен командирів, які Інститут національної пам’яті виніс у свій календар про Визвольні змагання 1917–1921 років.

– Ми говоримо про жінок, які брали участь у збройній боротьбі. А що відомо про участь українських жінок у тогочасному громадсько-політичному житті?

– У книзі «Подебрадський полк» Романа Коваля та Віктора Моренця є їхні фотографії так коротенькі біографії, які потребують глибшого дослідження. Наприклад, Тереза Алмазова-Кохель, дружина генерала Алмазова, під час збройної боротьби була сестрою-жалібницею, а згодом відіграла велику роль у громадсько-політичному житті. Дружина генерала Омеляновича-Павленка опікувалася дітьми поранених вояків та інтернованих.

Відомою діячкою є працівниця уряду УНР Віра Веденська. Попервах вона намагалася потрапити до Центральної Ради, але тоді щось у неї не склалося. Це одне з довгого списку жіночих імен, які брали участь у паперовій роботі і навіть мала справу із розвідкою.

– Але вони здебільшого проявили себе в еміграції. Чому все ж таки так мало відомо про жінок, які творили Українську революцію 1917–1921 років?

– Просто не вистачає істориків, щоб одразу все захопити й дослідити. Думаю, що це справа кількох найближчих років.

Українська маніфестація у Кам'янці-Подільському на честь Української Народної Республіки. Літо 1920 року
Українська маніфестація у Кам'янці-Подільському на честь Української Народної Республіки. Літо 1920 року
  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG