Анна Дев’ятко
На 73-му році життя помер один з авторів Конституції України Віктор Мусіяка.
Він був відомим українським юристом, очолював партію «Вперед, Україно!», викладав у Києво-Могилянській академії. Віктор Мусіяка не раз бував у гостях на Радіо Свобода. Його коментар, записаний у 2013 році, про те, чи можливо Україні повернутися до конституційної реформи 2004 року, яка значно обмежує повноваження президента, можна послухати ТУТ.
Для професійного оточення Мусіяка запам'ятається ерудованою, інтелігентною та доброзичливою людиною, результатам праці якого має завдячувати вся Україна.
Сергій Рахманін, журналіст, колишній заступник головного редактора газети «Дзеркало тижня», автор та ведучий теле- і радіопрограм:
– Віктор Лаврентійович був хресним батьком моєї старшої доньки, яка народилася у день ухвали української Конституції. У цей день також свої 50 років святкував і Мусіяка – один з авторів Основного закону країни. Це дуже символічно.
Для мене важливим і яскравим спогадом про пана Віктора лишиться конституційна ніч, про яку зараз багато говорять, часто – речі, які мають мало спільного з реальністю. Там була достатньо складна ситуація, бо існували два різних проекти майбутнього закону. Один писався на Банковій, інший – у стінах парламенту. У достатньо жорстоких умовах треба було відпрацювати компромісний варіант. Багато чого залежало від того, наскільки чітко і вміло можна було пояснити депутатам, що саме туди закладається, які є ризики, загрози і практичні наслідки. Мусіяка робив це фахово, швидко і зрозуміло, хоча мова йшла про достатньо складні речі, які важко пояснити на пальцях за лічені хвилини. Те, що ми маємо не найгіршу конституцію в світі, багато в чому заслуга Віктора Лаврентійовича. Не тільки тому, що значну частину він написав особисто, а і тому, що він переконував дещо упереджено налаштованих депутатів голосувати за норми.
Він був ідеалістом. Не романтиком, а саме ідеалістом. У чому різниця? Романтик – це той, хто сподівається, що позитивні зміни відбудуться самі по собі, а ідеаліст – той, хто вважає, що світ не ідеальний, але його можна і варто змінювати. Навіть попри відчутні удари долі, які Мусіяка час від часу зазнавав, він все одно залишався людиною, дуже чітко розрізняв чорне і біле.
Віктор Лаврентійович терпляче і послідовно вчив мене читати закони: на що звертати увагу, в яких спосіб аналізувати положення, як системно дивитися на певні речі. Якщо у мене були питання, як тлумачити ту чи іншу норму, я міг запитати десятьох людей, до думки яких я дослухався, але його точка зору була останньою і ключовою. Таку глибину погляду на нормативну базу, яка була в Мусіяки, я не знав ні в кого.
Він був для мене авторитетом, який уособлював професійність та порядність у політиці. Сьогодні людей, які мають саме ці чесноти, можна порахувати на пальцях двох рук, а на пальцях однієї – тих, хто системно розвиває українське законодавство і Конституцію. Він був одним із них, працював чітко і професійно. Я не знаю, чим можна заповнити порожнечу, яка утворилася в українській політиці та правничій науці від втрати цієї неймовірної людини.
Микола Мельник, суддя Конституційного суду України, доктор юридичних наук:
– Він вражав простотою і рівністю. Пам’ятаю, як я їхав із закордонного відрядження і в аеропорту зустрів Віктора – без нікого, без нічого. Лише сумка з костюмом на плечі. І це заступник голови Верховної Ради України!
Йому були притаманні толерантність і доброзичливість. Але поряд з цим, якщо питання стосувалось принципу, він займав категоричну позицію. Якось ми були у конституційній комісії, яку створив Янукович. Мусіяка перший достроково вийшов з неї, коли експрезидент не підписав документ про рух до Європи. Якщо Віктор Лаврентійович із чимось не погоджувався – він робив крок. Проте ніколи не втрачав людяності.
Це була людина з позицією, людина вчинку, яка цей вчинок ніколи не виставляла на загал. Він завжди докопувався до суті, міг дивитися на речі з особливого ракурсу. Я до останнього радився з ним у ключових питаннях. Ще місяць тому зустрічав його на своєму колишньому робочому місці. Він був завалений стосами паперу і книжок.
Ігор Когут, юрист, політолог, голова ради «Лабораторії законодавчих ініціатив»:
– У першу чергу, Віктор Лаврентійович асоціюється в мене з Конституцією України, яку він плекав від моменту ухвалення і до всіх подальших етапів її реформування. Він приділив багато уваги, часу і сил цьому документу. Мусіяка міг спілкуватися з різними аудиторіями, у першу чергу – зі студентською. Він мав великий доробок у Центрі Разумкова, якому він присвятив останні роки свого життя.
Мені завжди були приємно почути його зважену позицію щодо розвитку політичного процесу і конституційної сфери зокрема. Ми пішли різними політичними шляхами, але це не завадило нам разом співпрацювати на експертному та конституційному рівнях. Можу сказати, що це була надзвичайно доброзичлива людина.
Юрій Ключковський – народний депутат України 3-6-го скликань, кандидат фізико-математичних наук:
– Віктор Лаврентійович був ерудованою та надзвичайно інтелігентною людиною. Він ніколи не вступав у конфлікти, хоча завжди мав тверду політичну позицію. Ця позиція завжди була спрямована на захист української держави.
Ми познайомились 21 рік тому. Мусіяка був тим, у кого я інтенсивно вчився як бути депутатом на початках своєї діяльності. Ми були колегами, близькими однодумцями, мали багато спільних проектів. Я сподівався на подальшу співпрацю. Можливо, останнім часом вона була не дуже активною, але контакти ми підтримували постійно.
Віктор Лаврентійович був наполегливим, завжди відстоював власну позицію. Він мав широкий кругозір і міг поспілкуватися з будь-ким на найрізноманітніші теми. Мусіяка був одним із небагатьох порядних політиків України кінця 20-го – початку 21-го століття.
Це велика втрата як для правової науки, так і для української політики. Для нас усіх це болюча і сумна новина.
