Доступність посилання

ТОП новини
21 Вересень 2019, Київ 22:38

Від фінансів до романсів: як український фінансист став солістом Covent Garden


Колишній фінансист, нині оперний співак Юрій Юрчук

Ця історія могла б стати основою кінофільму. Успішний фінансист вирішує кардинально змінити своє життя і співати в опері. В 28 років він уперше потрапив на оперну виставу, а лише через кілька років його запросили до Covent Garden. Сьогодні Юрій Юрчук співає найвідоміші партії на найкращих оперних сценах світу. В інтерв’ю Радіо Свобода співак розповів свою майже казкову історію про те, як з’явилася музика в його житті.

Юрій Юрчук: Я завжди дуже любив слухати різну музику, хоча класична музика з’явилася набагато пізніше. І на протязі довгого часу я намагався брати участь у музиці як виконавець, а не як слухач. Інша справа, що всі мої спроби в цьому напрямку в основному були досить аматорські і нічим не закінчувалися.

– І вам ніхто не казав, що у вас дуже красивий тембр?!

– Ні, зовсім навпаки. У Києві я прийшов до педагога у вечірню музичну школу, заспівав їй пісню, і вердикт був: «У тебе немає голосу. Не варто навіть пробувати». Напевно, їй було видніше...

– Скільки вам було років тоді?

– Це був десь другий курс університету.

– Тобто вже ламання голосу пройшло?

– Так. А перед від’їздом у Чикаго у мене був свій рок-гурт, який ми організували з товаришами з фінансового факультету, я там намагався співати, але абсолютно без будь-яких позитивних результатів. А потім, коли вже переїхав до Чикаго, в черговий раз я втратив голос, намагаючись проспівати щось під гітару, і пішов шукати педагога, який зможе якось відновити голос. Три педагоги сказали, що не знають, що зі мною робити, четвертим був Марк Ембрі, бас-баритон, який був солістом в The New York City Opera. Він сказав: «Що ж ти робиш ?! Ти співаєш високо, а у тебе голос низький. Давай, якщо хочеш, вчитися класичній техніці, а з нею ти вже будеш робити що хочеш». І ми почали займатися.

Спочатку це було як хобі, ніяких думок про те, щоб міняти професію, не було
Юрій Юрчук

Спочатку це було як хобі, ніяких думок про те, щоб міняти професію, не було. А десь через кілька місяців після початку занять із ним я вперше в своєму житті побував на оперному спектаклі. І мене це абсолютно вразило, тому що поєднання приголомшливого живого звуку оркестру і живого людського голосу, без мікрофону, без колонок, без будь-яких хитрощів, зі справжньою драмою, костюмами, акторською грою, декораціями... Це ні з чим не зрівняне відчуття того, що цей виступ, на відміну від кіно, відбувається тут і зараз тільки для тебе, він унікальний і такого більше ніколи не станеться. Все це якось так разом склалося. І на той момент почало формуватися розуміння, що якщо є бодай якийсь маленький шанс намагатися в цьому брати участь, бути частиною цього, то я повинен спробувати.

– А в Києві ви музикою не займалися?

– Так, щоб до пуття – ні. Це було трошки дивно. Моя дружина – вона зараз фотограф – наприклад, ходила в музичну школу. І було дуже цікаво, що я намагаюся стати співаком, не маючи стандартної радянської музичної освіти, а в неї, незважаючи на те, що в той час вона працювала в страхуванні, ця освіта якраз була.

Мені часом дуже не вистачає того, що називається музичною грамотою. Але треба розуміти, що я почав займатися цим серйозно в 2014 році – все-таки відносно недавно, якщо порівнювати мене з будь-яким іншим виконавцем. Але я люблю і вмію вчитися, і чогось уже навчився.

– Крім занять вокалом чи були у вас ще якісь уроки з музичної грамоти або теорії музики?

Що стосується теорії музики – це математика. З огляду на те, що у мене освіта фінансова, мені це не було складно

– Після першого року занять з педагогом з вокалу – це відбувалося десь раз на тиждень, я прийшов до нього і спитав, як мені можна спробувати ще більш інтенсивно цим займатися. Він відповів: «Я вважаю, що у тебе голос є, і якщо ти хочеш, можна спробувати тебе влаштувати в наш університет». Мій педагог викладав в університеті DePaul у Чикаго, який являє собою такий собі мікс консерваторії та університету. Мене прийняли і почали екстреним способом вчити тому, чому могли навчити. Але, наприклад, фортепіано я так і не освоїв, на жаль. Звичайно, я можу щось дуже нескладне зіграти, але так, щоб акомпанувати собі Верді, наприклад, – про це мова не йде. Що стосується теорії музики – це математика. З огляду на те, що у мене освіта фінансова, мені це не було складно.

– Так, коли Пушкін писав «алгеброй гармонию проверить», він знав про що говорив, і не лукавив. А яка була ваша перша оперна партія?

– Марчелло в «Богемі». Це була студентська постановка. І на неї у мене пішло, якщо не помиляюся, 7 місяців роботи! Я просто зазубрював ноти, кажуть, що в юності Паваротті робив так само. Зараз я вже досить серйозні ролі вчу значно швидше. Пам’ять, слава Богу, є.

– Що крім бажання заспівати прекрасну музику надихало вас і, якщо хочете, надавало якийсь запал?

Тому це був свого роду виклик, який змушував усе робити на порядок краще

– Це був дуже цікавий процес. Тому що зі самого початку – що в університеті, що в молодіжній програмі Covent Garden – звичайно ж, мене ставили поруч із хлопцями, які на рік-два були молодшими за мене, а досвіду у них було, в середньому, разів у 6 більше. Тому це був свого роду виклик, який змушував усе робити на порядок краще.

– Як ви потрапили в Covent Garden?

– Мене запросили спочатку в молодіжну програму, хоча я не закінчив навіть ті 2,5 року, які повинен був відучитися в Чикаго. Так вийшло, що кілька молодіжних програм мені говорили: «Нам сподобалося, приходь тоді, коли закінчиш курс». А в Лондоні сказали: «Приїжджай зараз». Довелося їхати. Відмовлятися від такого, звичайно, було б нерозумно. Два роки я там був у молодіжній програмі, а наступного року Пітер Катона, кастинг-директор, запропонував мені залишитися ще на один рік уже в якості principal artist. Справа в тому, що у них немає трупи як такої. Вони дають тобі звання principal artist, що, по суті, аналог нашого «соліста». Зараз я намагаюся перейти в режим фрілансу.

Перебувати в ансамблі – це цікаво, але ти, в принципі, співаєш менші ролі, більше працюєш, як то кажуть, на підхопленні. В основному в Європі великі театри – на головні ролі запрошують когось за контрактом. Ось у такому режимі я намагаюся працювати зараз. У Covent Garden чудова система – якщо раз там вже побував, тепер ти там у штаті. Дуже допомагає і те, що в році є певна кількість годин, які я можу просто прийти і безкоштовно попрацювати з їхніми майстрами, щоб підготувати якісь партії. Можу навіть підстрахувати. Якщо педагог знає, що я вчу якусь партію а у мене в дати на які призначені вистави нічого не заплановано, ми можемо домовитися що в разі якщо щось відбувається, я буду поряд і можу вийти на сцену. Таке пару раз було.

– Я знаю, що ви в Києві співали партію Євгена Онєгіна. Які були відчуття від повернення в рідне місто і на сцену театру, у якого завжди була відмінна оперна трупа?

Особливо я хотів, щоб дідусі почули наживо мого Онєгіна

– Я до Києва їжджу часто. У мене ж там сім’я, два дідусі – одному 91, іншому 95 скоро буде. Особливо я хотів, щоб дідусі почули наживо мого Онєгіна. Взагалі того вечора дуже незвичайна була публіка. Довелося ставити стільці в проходах. І не тому, що я там дуже популярний, а тому що я прожив усе життя в Києві, знайомих і друзів досить багато. Всім, звичайно, було цікаво прийти і подивитися. Багато хто з них в опері теж жодного разу не був, як і я, до цього часу. Було дуже багато знайомих облич. PricewaterhouseCoopers прийшов, як то кажуть, майже в повному складі. А там майже 100 людей.

– А як ви потрапили в Києві у PricewaterhouseCoopers (PwC)?

– Я добре завжди вчився, у мене була золота медаль у школі, червоний диплом магістра фінансів Київського національного економічного університету. З першого курсу я працював в оцінній компанії. Після цього мене взяли в аспірантуру в КНЕУ на один рік. Але я вирішив, що мені треба заробляти гроші, а займатися наукою буду пізніше. І я пройшов конкурс в PwC одразу після університету, через рік після випуску. Там пропрацював чотири чи п’ять років. А потім перевівся в чиказький офіс PwC.

– Коли ви вирішили почати артистичну кар’єру оперного співака, що сказали ваші колеги?

– Перший рік я просто в обідні перерви їхав на заняття і нікому нічого не говорив. Якщо запитували, відповідав, що до лікаря їду. Ми тоді займалися з Марком. А потім, коли мене прийняли до університету, я збирався звільнятися. Але я поговорив з колегою – дуже мудрою людиною, його звуть Кевін Десаї – і ми домовилися, що я залишуся на півставки, і у мене буде вільний час на заняття музикою. Тому ті два роки, що я вчився в Чикаго в університеті, я продовжував працювати в PwC. Всі, звичайно, були здивовані.

У мене завжди було таке відчуття, що якщо завтра втрачу голос, завжди можу повернутися до того, що я робив раніше. Було відчуття, що є сенс пробувати, бо ризики трохи менші

На першу «Богему», яку я співав у студентській постановці, прийшов знову ж майже весь чиказький офіс. Цікаво, що офіс PwC в Чикаго розташований через дорогу від входу в Liric Opera. При цьому, коли я починав займатися, 70% нашого офісу жодного разу в цій опері не були. Але при цьому колеги мене підтримували дуже, і я їм дуже вдячний. Це значно полегшило справу, тому що вчитися в Америці, звичайно, дорого, жити там недешево. І те, що я міг працювати і займатися вокалом додало якусь плавність різкому переходу з однієї професії в іншу. Я розумію, що звучить дивно «за кілька років з фінансів в оперу», але, з іншого боку, у мене завжди було таке відчуття, що якщо завтра я втрачу голос, завжди можу повернутися до того, що я робив раніше. Тобто – як мінімум – було відчуття, що є сенс пробувати, бо ризики трохи менші. Принаймні в порівнянні з тими хлопцями, які навчалися зі мною, оскільки для них це було єдиним заняттям.

– У фінансовому світі вам доводилося по роботі говорити англійською, в опері це теж знадобилося?

– Звичайно, англійська дуже допомогла. Мова була потрібна на хорошому рівні, навіть щоб потрапити PwC. Англійську я вчив досить інтенсивно в дитинстві і в юності, і це, звичайно, допомогло. Але коли переїздиш в іншу країну, відразу розумієш, що твоє уявлення про те, що ти добре знаєш англійську мову, дійсності не відповідає. Тому що там є додатковий рівень складності, яка виникає тоді, коли з тобою говорять швидко, в галасливій обстановці, не звертаючи уваги на те, що ти іноземець, і так далі. Плюс акценти. Чикаго – багатонаціональне місто, тому в нашому офісі були люди з усіх країн світу. У китайців, у індусів, у афроамериканців англійська дуже сильно відрізняється.

В Америці я продовжував вчитися [співати]... на той час я вже був на позиції головного консультанта, а потім і менеджера

І вже в Америці я продовжував вчитися досить активно, тому що на той час я вже був на позиції головного консультанта, а потім і менеджера. Там же потрібно було керувати людьми, тому труднощів у перекладі не повинно було виникати. І звичайно ж, англійська в оперній професії мені дуже знадобилася, особливо в останні пару років, коли я подорожую по різних містах і країнах, англійська – це головна міжнародна розмовна мова. Всі чекають, що ти як мінімум говориш нею. Звичайно, багато досвідчених оперних співаків говорять мало не на всіх мовах: італійська, французька, німецька...

– З ким із диригентів ви б хотіли попрацювати?

– Мені в цьому сенсі пощастило, тому що в Королівській опері у мене вийшло з багатьма попрацювати. Мій улюблений Джожано, диригент Антоніо Паппано, Даніель Орен. Нещодавно ми працювали в Цюріху з МаркомАрмільято. Це було задоволення! Коли людина приїжджає просто робити з тобою музику, і з наміром зробити це так, щоб показати вокалістів, і оркестр в найкращому світлі, щоб усім було комфортно, зручно, щоб вийшло якесь мистецтво на виході, це дуже здорово! Так що я в цьому сенсі щасливчик, тому що у мене такий досвід є. І чекаю з нетерпінням, коли він буде повторюватися багато-багато разів у майбутньому. Сподіваюся, що це станеться.

– Які партії ви б хотіли заспівати з тих, які ще не співали?

– Я думаю, що мені б дуже цікаво було попрацювати над партіями в операх Верді, як і будь-якому баритону, напевно. Відносно недавно я заспівав у Франції Графа ді Луна в «Трубадурі».

– Коли 5 років тому в Україні відбулися всім відомі події, ви вже працювали в Чикаго. Чи стежили ви за тим, що відбувається в рідному місті?

– Звичайно! Не просто стежив, але і приїжджав. Взагалі, поки була корпоративна робота, я намагався рази два-три-чотири на рік приїжджати до Києва. До того ж усі мої друзі брали участь у подіях 2014 року. Я їм намагався допомагати і фінансово, і морально. Хіба що не фізично – мене там постійно не було.

– Як ви ставитеся до того, що зараз відбувається в Україні, до нового президента країни?

Зараз якесь десятиліття приходу до влади людей, які виглядають абсолютно некомпетентними, роблять якісь дивні, незрозумілі мені кроки

– Я дуже розчарований у політиці як у явищі. Причому я зараз говорю не про Україну, не про Росію чи будь-яку іншу країну. Тобто, на мій погляд, зараз якесь десятиліття приходу до влади людей, які виглядають абсолютно некомпетентними, роблять якісь дивні, незрозумілі мені кроки. Я не кажу в даному випадку про нашого чинного президента Зеленського. Тобто я його абсолютно не знаю, але дуже сподіваюся, що, маючи такий мандат довіри, він щось корисне і класне зробить. Звучить і виглядає він як дуже розумна, перспективна і прогресивна людина. Інше питання, що треба розуміти: ця робота важка. І напевно, у мене немає таких знань, щоб давати якісь корисні оцінки з цього питання. Я просто можу тільки сподіватися, що у нього все вийде, і це буде на користь країні і всім, хто там живе.

А якщо пан президент вас запросить, наприклад, в якості фінансового радника?

Я можу принести більше користі співом, ніж бухгалтерією

– Я відмовлюся. На даний момент своє життя не пов’язую з роботою фінансиста. Мені здається, що я можу принести більше користі співом, ніж бухгалтерією.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG