Доступність посилання

ТОП новини
22 Вересень 2019, Київ 17:52

Війна на Донбасі. Фотовиставка «Забуття гірше зради» нагадує про полонених і зниклих безвісти


Фотовиставка на підтримку родин військовополонених, Дніпро, 28 серпня 2019 року

У місті Дніпрі 28 серпня відкрили фотовиставку на підтримку родин українських військовополонених та зниклих безвісти «Забуття гірше зради». Вона приурочена до Міжнародного дня жертв насильницького зникнення. На трьох десятках світлин – матері, дружини та діти тих, хто перебуває в полоні або чия доля невідома. У руках – портрети бійців, в очах – віра й сподівання на повернення рідних додому. Наразі на Дніпропетровщині налічується 33 сім’ї полонених та зниклих безвісти військових, ще кілька десятків родин дочекались повернення своїх синів та чоловіків додому.

Фотовиставка на підтримку родин військовополонених, Дніпро, 28 серпня 2019 року
Фотовиставка на підтримку родин військовополонених, Дніпро, 28 серпня 2019 року

Радіо Свобода поспілкувалось з трьома матерями-учасницями та організаторками фотопроєкту.

«У наших родинах уже п’ять років немає свят» – Карпова

Людмила Карпова, із селища Гвардійське на Дніпропетровщині, чекає на повернення свого сина додому вже п’ять років. Юрій Карпов, боєць 93-ї механізованої бригади, вважається зниклим безвісти в Іловайському «коридорі». Тоді йому було 24 роки. Співпадінь ДНК із тілами доправлених із «котла» бійців не було, каже мати. Вона переконана: її Юрко ввесь цей час перебуває в полоні.

Є інформація, що їх утримували на зруйнованій фермі, що Юра живий, тільки відірване вухо. На даний час точне місце перебування невідоме
Людмила Карпова

«У нас є інформація, що спершу їх тримали в Мосьпині. Декого відпустили тоді, але не всіх, тільки тих, хто міг ходити, а мій був поранений. Є відео в мережі, де він сидить на танку, а російський офіцер щось каже. У військовій частині він вважається полоненим. Є навіть відповідь з Міністерства оборони станом на 2016 рік: полон. Є інформація, що їх утримували на зруйнованій фермі, що Юра живий, тільки відірване вухо. На даний час точне місце перебування невідоме», – зазначила Людмила Карпова.

Людмила Карпова, Дніпро, 28 серпня 2019 року
Людмила Карпова, Дніпро, 28 серпня 2019 року

Для фотопроєкту Людмила Карпова знялась, тримаючи в руках не тільки фото свого сина, а й одного з його зниклих побратимів.

«Андрій молодший від Юрка, його батько живе в Росії і не має змоги його шукати. Він у нашій бригаді був, як же ж ми його кинемо? Є інформація, що він також потрапив до полону… Я взяла участь у цьому фотопроєкті, аби люди знали, що наші діти є бранцями, що в нашій країні йде реальна війна», – каже мати військового.

Людмила Карпова, Дніпро, 28 серпня 2019 року
Людмила Карпова, Дніпро, 28 серпня 2019 року

Материнське серце не перестає сподіватись, що син живий.

«У наших родинах уже п’ять років немає ні свят, нічого. Ми всі живемо в режимі очікування. Наші діти сильні, мужні. Ми, мами, будемо чекати наших дітей, доки б’ються наші серця», – сказала жінка.

«Подзвонив і каже: «Ми в потрійному кільці, нас оточила російська армія» – Анікіна

На повернення свого сина, бійця 93-ї бригади, не перестає чекати й Світлана Анікіна з Павлограда. Той так само – офіційно – зник в Іловайському «котлі». Йому також було 24. Однак мати зауважує: в офіційну версію не вірить, адже через кілька днів, а потім й через кілька місяців її Максим виходив на зв’язок.

24 серпня він подзвонив мені ввечері й ніби з нами прощався. Голос у нього тремтів. Каже: «Мамо пробач за все, я тебе люблю»
Світлана Анікіна

«24 серпня він подзвонив мені ввечері й ніби з нами прощався. Голос у нього тремтів. Чулись вибухи. Каже: «Мамо пробач за все, я тебе люблю. Ми в потрійному кільці, нас оточила російська армія. Якщо я виживу, то передзвоню»... 26-го подзвонив, казав, що перебуває в Многопіллі. І все… Потім я їздила по лікарнях, по моргах, фотографій дуже багато у військовій прокуратурі передивилась – сина не було. Він перед армією зробив собі дуже характерну татуювання – у вигляді акули. Ніде такого не знайшли. Він вийшов на зв’язок 7 вересня на сторінці ВКонтакті: ми побачили, що він онлайн. Написали йому: «Де ти?». Він відповів єдине слово: «Макіївка». Ще раз він вийшов на зв’язок буквально за 10 хвилин до мого дня народження, 29 січня 2015 року. Вночі ми з ним листувались. Потім, коли я перечитувала наше листування, розумію, що то таки був він. Його слова. Він називав менших дітей «малі», як вдома. Він питав про свою дівчину, перераховував прізвища хлопців з їхньої бригади, які з ним перебувають. Я одразу звернулась до СБУ, думала, може їхнє місце запеленгують, але нічого не сталось», – зауважила в інтерв’ю Радіо Свобода Світлана Анікіна.

Світлана Анікіна, Дніпро, 28 серпня 2019 року
Світлана Анікіна, Дніпро, 28 серпня 2019 року

Усі ці п’ять років, каже жінка, якось триматись їй допомагає піклування про двох молодших дітей (одна з сестричок Максима Владислава позувала для проєкту з його портретом), а також віра в повернення сина. Материнське серце підказує – живий, каже жінка.

«Я знайшла прізвище свого сина на стелі зі списком загиблих, яку встановили біля ОДА. Я і ще одна мама. Був скандал, і стелу прибрали. Як я можу визнавати загибель сина, якщо цьому нема підтверджень? Один Господь знає, що я пережила за ці роки» – сказала Світлана Анікіна.

Владислава Анікіна, Дніпро, 28 серпня 2019 року
Владислава Анікіна, Дніпро, 28 серпня 2019 року

Алла Макух: «Незнання – це найстрашніше»

За плечима в дніпрянки Алли Макух, голови громадської організації «Берегиня», яка опікується родинами бранців та зниклих безвісти, також довгі місяці очікування й відсутності звістки про сина. Її син, боєць батальйону «Кривбас» Олександр Макух, який потрапив до полону в районі Дебальцева й пробув там більше року, повернувся додому в лютому 2016 року. Мати каже: пережите дуже змінило її сина, а також її саму.

Посттравматичний стрес «наздоганяє» і мене: але рятує громадська робота, бо, допомагаючи іншим, я допомагаю й собі
Алла Макух

«Три місяці нічого не знала про те, де він перебуває, а загалом у полоні він пробув рік і місяць. Незнання – це найстрашніше... Напевне, мій син ніколи повністю не адаптується до мирного життя. Він підписав контракт і зараз продовжує служити. Після повернення з полону він одружився, у нього народилась дитина. Помітила, що після повернення він дуже емоційно почав реагувати на дітей: він страшенно тягнеться до дітей, дуже хотів, щоб у нього з’явилась родина. Посттравматичний стрес «наздоганяє» і мене: але рятує громадська робота, бо, допомагаючи іншим, я допомагаю й собі», – сказала Радіо Свобода Алла Макух.

Алла Макух, Дніпро, 28 серпня 2019 року
Алла Макух, Дніпро, 28 серпня 2019 року

Наразі родичі безвісти зниклих під час бойових дій на Донбасі українських бійців вимагають створення єдиного реєстру тих, хто зник. До нього, вважають вони, треба внести не тільки дані СБУ, які вони вважають применшеними, а й дані неурядових організацій.

Окрім того, каже Алла Макух, рідні наполягають на запровадженні посади уповноваженого в справах полонених при Офісі президента.

«Ми хочемо, щоб цей уповноважений займався допомогою родинам полонених і зниклих безвісти – щодо житлових питань, щодо здоров’я, щодо висвітлення проблеми у ЗМІ, за кордоном. Досі, коли ми їздили за кордон, аби розповідати про цю проблему, – ми їздили коштом волонтерів. Потрібно робити це за підтримки й фінансування держави», – зауважила мати колишнього полоненого.

За офіційними даними СБУ, зниклими безвісти на Донбасі вважаються понад 400 українських військових та цивільних, ще понад 100 – вважаються полоненими. Ця цифра не збігається з даними громадських організацій, які об’єднують родини зниклих безвісти. За їхньою інформацією, зниклих безвісти у кілька разів більше.

Фотовиставка на підтримку родин військовополонених, Дніпро, 28 серпня 2019 року
Фотовиставка на підтримку родин військовополонених, Дніпро, 28 серпня 2019 року

«Ми представили фотографії рідних тих хлопців, які є полоненими без встановлення місця перебування, а також безвісти зниклих. Ми не повинні забувати про цих хлопців, ми повинні пам’ятати про ці родини. У багатьох мам і дружин, доки їхні сини й чоловіки перебувають в полоні, з’являються проблеми зі здоров’ям, те, що вони не мають звісток про рідних, дуже впливає на їхній моральний стан», – каже Алла Макух.

Фотовиставку на підтримку родин полонених та зниклих безвісти «Забуття гірше зради» вже презентували в Польщі та Румунії. Після Дніпра вона поїде до Грузії.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG