Доступність посилання

ТОП новини
14 Жовтень 2019, Київ 12:09

Спортсмени, які загинули на війні: мали б далі виборювати нагороди, але обрали захист України


«Книга пам'яті». Ілюстраційне фото

Вони вигравали на світовому та європейському рівнях. Вони піднімали синьо-жовтий прапор та саме завдяки їм лунав гімн України. Вони мали всі шанси стати зірками спорту, а замість цього відмовилися від улюбленої справи. Їм личила форма українських збірних, але вони обрали камуфляж. Мали б і далі виборювати нагороди та прославляти Україну, а вирішили її захищати і не повернулися з війни. Радіо Донбас.Реалії згадує тих спортсменів, які загинули на сході України з 2014 року.

Микола Гуцаленко

Микола Гуцаленко
Микола Гуцаленко

У дитинстві з усіх видів спорту він обрав веслування. Свої перші спортивні кроки Микола Гуцаленко зробив у Первомайській школі олімпійського резерву (Миколаївська область) під керівництвом Олександра Федорченка. У 8-му класі вступив до вищого училища фізичної культури в Миколаєві, далі – у Національний університет кораблебудування (факультет олімпійського спорту), проте ВНЗ не закінчив, бо почалася війна. Хлопець обрав захист України, хоча на той момент за плечима було 8 років виступів за збірну Миколаївської області, норматив майстра спорту України та нагороди національної першості.

Позивним обрав «Кока», бо так його у дитинстві називав дідусь. Перший бій проти російських гібридних сил у Миколи Гуцаленка відбувся 3 липня 2014 року поблизу Красного Лиману (з 2016-го це місто називається Лиман).

Він воював із початку конфлікту на Донбасі, двічі заступав на оборону Донецького аеропорту, був одним із тих українських бійців, які вивісили прапор над новим терміналом летовища, пройшов Мар'їнку, Савур-Могилу і ще багато бойових точок.

Помер 23 лютого 2017 року після поранення у голову, отриманого у бою під Авдіївкою. Лікарі Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова дві доби боролися за його життя, але боєць не вийшов із коми. Миколі було 25 років. У нього залишилася дружина, 9-місячний син і батьки.

Тарас Білоцький

Майстер спорту з карате Тарас Білоцький народився у Рівному 6 червня 1979 року, тут же навчався у 18-й школі, вищу освіту здобув у харківських університетах – за спеціальностями «фінанси» та «технічне обслуговування і ремонт автомобілів». Працював у головному управлінні статистики в Рівненській області на посаді головного спеціаліста-економіста відділу фінансово-економічного забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності.

У березні 2015 року Тараса мобілізували. У 14-й окремій механізованій бригаді він був навідником. 11 жовтня 2016 року підписав контракт із ЗСУ, а 7 червня 2017 року загинув від кульового поранення неподалік Бахмутської траси на Луганщині. Напередодні загибелі йому виповнилося 38 років.

Максим Бендеров

Багаторазовий чемпіон України, срібний призер чемпіонату світу, чемпіон Європи з панкратіону Максим Бендеров народився 6 квітня 1990 року у місті Олександрія Кіровоградської області. Він – володар чорного поясу з панкратіону, чемпіон України серед спецпризначенців, працював тренером в Олександрійському міському клубі, а крім того, на волонтерських засадах проводив заняття для дітей-сиріт з Пантаївської школи-інтернату, що за 20 кілометрів від Олександрії. Також навчався за спеціальністю «правознавство».

Бендеров служив за контрактом старшим розвідником в Кіровоградському полку спеціального призначення. В зоні бойових дій перебував з березня 2014 року. У липні отримав завдання – вивести на нові позиції бійців 72-ї механізованої бригади вздовж кордону. 12 липня опинився в оточенні під Ізвариним Луганської області, снаряд влучив у коло спецпризначенців, деяких розірвало на шматки.

Йому було 24 роки. Зараз щороку в Олександрії проводиться турнір з панкратіону імені Максима Бендерова.

Олександр Бричук

Народився у місті Севастополі. З п’яти років хлопець активно займався повноконтактним карате в ДЮСШ. Після закінчення десятирічки мав посвідчення інструктора зі спортивного туризму. Пройшов службу на Військово-морському флоті України, після чого переїхав до Самарської області, де працював при консульстві України в Росії з розвитку спортивного туризму. Коли між Україною та Росією розпочалася відкрита конфронтація, Олександр повернувся на батьківщину. Після анексії Кримського півострова пішов добровольцем до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ» ГУ МВС України в Дніпропетровській області.

16 серпня 2014 року під час виконання бойового завдання Олександр Бричук та троє бійців розвідгрупи потрапили у засідку в районі Красногорівки. Групу обстріляли із фугасу. Олександр Бричук і ще один його побратим загинули.

Віктор Мандзик

У 13 років Віктор Мандзик почав займатися боксом, був багаторазовим переможцем та призером міжнародних і всеукраїнських змагань. Навчався в Інституті фізичної культури та здоров'я Волинського національного університету імені Лесі Українки. У 2007 році на Всеукраїнському турнірі пам’яті Педро Саеса Бенедикто в Сімферополі (АР Крим) – здобув золоту нагороду та виконав норматив майстра спорту України з боксу.

Із 2009 року працював в СБУ. Під час служби у Волинському відділі ЦСО «Альфа» став найкращим стрільцем відділу. Крім цього, Віктор Мандзик виступав за команду СБУ у Волинській області з рукопашного бою. Через серйозну травму Віктор перейшов в оперативний підрозділ.

Із січня 2015 року перебував у зоні АТО. За даними СБУ, 21 березня 2015 року на в'їзді до Волновахи троє людей під виглядом українських добровольців зупинили три вантажні фури під приводом запобігання контрабанді товарів. Близько 7:00 під'їхали працівники СБУ, виник конфлікт. У Мандзика відібрали службове посвідчення і табельну зброю. він був убитий в голову, помер в автомобілі «швидкої допомоги».

Уже третій рік поспіль у Луцьку проходить міжнародна боксерська матчева зустріч пам'яті Віктора Мандзика.

Денис Чабанчук

Народився у 1992 році у Луцьку. Був вихованцем школи олімпійського резерву, під час навчання входив до складу збірної команди області. Переможець та призер чемпіонатів серед ДЮСШ, міжнародних турнірів з плавання серед юнаків та юніорів на дистанціях 100 метрів, 200 метрів, 400 метрів (комплексне плавання). У 2013 році закінчив Академію сухопутних військ. Остання посада – командир взводу снайперів 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.

17 лютого 2015 року Денис зник в районі Дебальцевого під час виведення військ. Він був поранений в ногу, тому його вивезли до Артемівська з іншими травмованими бійцями. Автомобіль, в якому перебували поранені, наїхав на міну поблизу села Калинівка (Артемівський район) та залишився на підконтрольній бойовикам території. Після цього жодного повідомлення від Дениса вже ніхто з близьких не отримував. Родичі намагалися зв’язатися з представниками угруповань «Л/ДНР», щоб дізнатися бодай щось про хлопця. З часом вони отримали відео, на якому Денис вже був мертвий. Тіло 22-річного сина батькам вдалося забрати лише у березні.

Останні роки в Луцьку проводиться відкритий турнір з плавання пам’яті Дениса Чабанчука.

Темур Юлдашев

Він – чемпіон Європи та світу з пауерліфтингу, тренер низки луганських спортсменів-важкоатлетів, який не залишився осторонь, коли Луганськ почали захоплювати російські гібридні сили. Навесні 2014 року Темур Юлдашев очолив Штаб народної самооборони Луганська.

Темур Юлдашев
Темур Юлдашев

Після офіційного оформлення батальйону «Темур» Юлдашева та його добровольців відправили до школи міліції в місто Щастя Луганської області для проходження підготовки. Проте доїхати не вдалося – автобуси зупинили деякі місцеві жителі, яких супроводжували люди зі зброєю. В результаті Темур обміняв себе на свободу бійців. Він сам здався в полон, а добровольців відпустили. Його тримали в полоні 35 діб. Проте бійцю вдалося втекти, і вже в кінці червня він був у Києві. Пройшовши фізичну реабілітацію в Києві і зібравши новий батальйон, Темур Юлдашев знову вирушив на Донбас.

26 серпня 2014 року загинув у бою під Савур-Могилою. Через бюрократичну тяганину 9 місяців сім’я не могла поховати загиблого, у нього залишилася дружина і п’ятеро дітей.

Ігор Присяжнюк

Починав свої перші спортивні кроки у веслуванні під керівництвом олімпійської чемпіонки Юлії Рябчинської у вінницькій дитячо-юнацькій спортшколі. У 1995 році пішов на строкову службу до Прикордонних військ України, далі – Одеська окрема авіаційна ескадрилья. Тут Ігор відновлює заняття веслуванням на каное. Виступає сам на дистанціях 1000 і 5000 метрів, тренує регіональні команди прикордонної служби.

8 нагород, чемпіонат світу з веслувального марафону та участь у Всесвітніх іграх з неолімпійських видів спорту – цей перелік Присяжнюк міг би поповнити, але на момент початку АТО він був у прикордонній службі на Донбасі і не повернувся.

Загинув під час організованого прориву з оточення у «Довжанському котлі» 7 серпня 2014 року. Прикордонники 22 дні героїчно обороняли державний кордон, попри масовані обстріли, а потім три доби проривалися до району Савур-Могили та Амвросіївки. Під час виходу з оточення по загону Присяжнюка, який обороняв пункт пропуску «Довжанський», відкрили шквальний вогонь із «Граду». Поруч з автомобілем, в якому їхав прикордонник-спортсмен, розірвався снаряд, він спалахнув та вибухнув. За спогадами бійців, Присяжнюк залишився в палаючому автомобілі.

Денис Здоровець

Денис Здоровець народився 25 вересня 1994 року у Києві. Тут починав займатися регбі, а також любив їздити на велосипеді. У 2010 році вступив до Деснянського економіко-правового технікуму при МАУП, де здобув диплом бакалавра, а потім вступив до академії на заочне відділення. Грав у команді «Авіатор» до початку війни на сході України. Також Здоровець грав у складі молодіжної збірної Центрального регіону. Паралельно з цим працював помічником народного депутата. Попри те, що Здоровець був «при владі», він у 2016 році підписав із ЗСУ контракт на три роки, пояснюючи це тим, що не може просто спостерігати за тим, що відбувається, хоче діяти та захищати. На війні був стрілець-санітар взводу 1-го мехбату 72-ї окремої механізованої бригади.

Друзі Дениса розповідали, що він вмів радіти життю та завжди знайти потрібні слова, після яких оточуючі починали усміхатися. Казали, що у нього було чисте серце та добра душа.

Загинув 3 листопада 2016 року у промзоні Авдіївки внаслідок прямого влучання 120-міліметрової міни в окоп, де перебував воїн.

Віталій Ставський

Чемпіон з греко-римської боротьби 2007 року та майстер спорту Віталій Ставський з жовтня 2011 року проходив службу за контрактом у військовій частині міста Львова. У вересні 2014 року перебував у зоні АТО в районі Луганська у складі 80-ї аеромобільної бригади. Загинув у свій день народження, 3 вересня 2014 року, під час атаки угруповання «ЛНР» на аеропорт «Луганск», який десантники обороняли кілька місяців.

У Рівненській області щороку проводиться обласний турнір з греко-римської боротьби серед юнаків пам'яті Віталія Ставського.

Це лише перша частина матеріалу Радіо Донбас.Реалії про загиблих спортсменів. На жаль, їх понад 25, і ми обов'язково напишемо про кожного з них. Попри те, що за офіційною інформацією Радіо Свобода та Радіо Донбас.Реалії зверталися до федерацій, регіональних управлінь та інших спортивних структур, ми припускаємо, що у наших публікаціях можуть бути згадані не всі загиблі воїни-спортсмени. Якщо у вас є додаткова інформація, пишіть нам у фейсбук або на пошту Donbas_Radio@rferl.org. Давайте разом нагадувати про вчинок українських спортсменів.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG