Доступність посилання

ТОП новини
19 Жовтень 2019, Київ 03:14

Папа Іван Павло II прагнув свободи для людей, а не повалення комунізму – історик-ватиканіст 


Папа Іван Павло Другий у своєму рідному містечку Вадовіце, Польща, вітає вірних під час першого візиту до комуністичної Польщі після обрання понтифіком. 7 червня 1979 року

Рим – 1980-і роки ХХ століття історики й культурологи на Заході асоціюють із зірковими бойовиками «Рембо», «Термінатор» і запаморочливою іграшкою «кубик Рубіка», з Холодною війною у протистоянні США та Радянського Союзу і шаленою модернізацією. Наголошують також, що то була епоха трьох постатей, котрі кардинально змінили перебіг історії, вінцем якої стало падіння Берлінського муру в листопаді 1989 року і крах комуністичних режимів у Центрально-Східній Європі. Йдеться про Рональда Рейгана, президента США (1981–1989), Михайла Горбачова, генерального секретаря ЦК КПРС і президента СРСР (1985–1991) та Івана Павла II, главу Римо-католицької церкви (1978–2005).

Якщо перші двоє були політиками-антагоністами і у своїй діяльності керувалися протилежними ідеологічними переконаннями (західний капіталізм проти радянського комунізму), то третій – папа Іван Павло II – не протиставляв Захід Сходу. Він послідовно відстоював право народів на самоусвідомлення та звільнення від комуністичних диктатур. І робив він це, на перший погляд, без виразної політичної мети, захищаючи виключно фундаментальні права людини на свободу віросповідання і самовизначення. «Людино зі Сходу, будь собою!» – закликав папа Римський Іван Павло II.

Тепер видається природнім, що саме ця пость стала однією з провідних в історії минулого століття, адже Кароль Войтила – перший папа-слов’янин, народився і виріс в Польщі, країні за «Залізною завісою», яка після Другої світової війни стала сателітом Радянського Союзу. Хто, як не польський пастор, прямий свідок комуністичного режиму, міг стати подразником, а ще більше дестабілізуючим персонажем для тодішніх східноєвропейських режимів?

«Я не займаюся політикою, – сказав папа Войтила в одному інтерв’ю. – Я розповідаю Євангеліє. Але якщо говорити про справедливість, про людську гідність, про права людини – це значить займатися політикою, тоді я згоден».

Нині історики одностайні у тому, що якби у жовтні 1978 року був обраний папа-італієць, іспанець чи француз, курс історії наприкінці ХХ століття був би іншим.

Хоча згодом сам Іван Павло II пояснював історичні процеси таким чином: «Було б дуже спрощено стверджувати , що падіння комунізму сталося через Боже провидіння. Комунізм як система певним чином розвалився сам. Він рухнув через свої ж помилки і зловживання. Він засвідчив, щоб був більш небезпечними ліками, а практично найбільш шкідливими ліками, ніж сама хвороба. Він не запровадив справжньої соціальної реформи, хоча і став у світі загрозою та викликом. Але комунізм рухнув сам по собі через притаманну йому слабкість».

Папа Іван Павло Другий дивиться на голуба, якого випустили діти задля миру у Ватикані
Папа Іван Павло Другий дивиться на голуба, якого випустили діти задля миру у Ватикані

Папа Римський не задовольнявся лише проповідями на ці теми у Ватикані – він особисто поширював свої послання Європою, здійснюючи численні пасторальні візити. Знаковою в історії називають його поїздку до рідної Польщі у червні 1979 року. Вважають, що той візит певним чином дав зелене світло створенню в комуністичній Польщі 1980 року незалежної профспілки робітників «Солідарність». Організація перетворилася у загальний суспільно-політичний рух і стала рушієм боротьби польського народу з комуністичним режимом.

Докладніше про роль папи Івана Павла II в наближенні події 1989 року та поваленні комунізму для Радіо Свобода розповів історик-ватиканіст Маттео Луїджі Наполітано, викладач університету Молісе, завідувач кафедри міжнародних відносин та член Папського комітету з історичних студій при Ватикані.

Може здаватися, що Іван Павло II мав за мету повалити комуністичний режим у Польщі. Насправді було не так. Він прагнув утвердити у Польщі принцип свободи

– Теоретично може здаватися, що Іван Павло II мав за мету повалити комуністичний режим у Польщі. Насправді було не так. Він прагнув утвердити у Польщі принцип свободи для робітників, щоб записувалися до католицьких вільних профспілок в країні з комуністичним режимом. Тож, в основі його діяльності було дотримання принципу свободи з повагою до фундаментальних прав людини. Я це стверджую з двох основних причин. Перша – у тому, коли тодішній президент США Рональд Рейган запросив папу співпрацювати задля повалення комуністичного режиму у Європі, особливо у Польщі, папа це робить через депутатів-католиків американського конгресу. Ці депутати приїздять до папи, а він каже, що річ не в цьому – ми не ставимо на меті повалення режиму, бо це ризикувало розколоти єдність церкви у Польщі. А там же були також громадяни лояльні до комуністичної влади, принаймні не виступали проти режиму. Польща на 90 відсотків – католицька країна, місцеві церкви були заповнені комуністами і некомуністами. Однак присутність багатьох вірних у церквах певним чином була протестом режимові. Багато хто ходив у церкви, демонструючи таким чином протест тодішньому порядку. Папа не хотів спричинити розкол у церкві.

Іван Павло Другий обнімає лідера профспілки «Солідарність» Леха Валенсу у Ґданську. 11 червня 1987 року
Іван Павло Другий обнімає лідера профспілки «Солідарність» Леха Валенсу у Ґданську. 11 червня 1987 року

Стосовно другої причини. Візит до Польщі 1979 року був важливий, безперечно, та більш важливим був період воєнного стану в країні (13 грудня 1981 – 22 липня 1983) та ризик радянського вторгнення до Польщі, як це сталося в Угорщині 1950-х і Чехословаччині 1960-х років. Для Войтили це стає основним завданням – уникнути подібного сценарію в Польщі. Для цього він пішов на певну угоду з комуністами, бо комуністична влада також хотіла уникнути воєнного втручання. Адже керівника тодішнього польського уряду, генерала Войцеха Ярузельського обвинувачував генсек ЦК Компартії СРСР Леонід Брежнєв, що той не міг навести лад в країні, де тривали соціальні заворушення і масові страйки. Під ризиком був сам Ярузельський і його свита, владу генерала міг замінити суворіший режим, може, на зразок сталінського.

Маттео Луїджі Наполітано
Маттео Луїджі Наполітано

Невипадково, коли Лех Валенса (тодішній керівник польської незалежної профспілки «Солідарність») був прийнятий у Ватикані, у складі польської делегації були не лише члени «Солідарності», а й представники офіційного комуністичного уряду Польщі. Тобто Войтила дав простий насправді сигнал: як урядовці, так і члени «Солідарності» – це для мене один співрозмовник з метою розв’язати питання незалежної профспілки в Польщі і не допустити втручання «совєтів» у польські справи. Іншими словами папа дав месидж: ми спочатку патріоти, а потім комуністи і католики, тому батьківщину захищаємо ми усі – чи то комуністи, чи то католики.

– Якою була реакція польської офіційної влади та особисто генерала Ярузельського?

– Ярузельський потім визнав роль папи, вони залишилися у добрих стосунках. Я думаю, що роль папи Войтили була визначальною у тому, щоб Войцеха Ярузельського не спіткала доля Ніколае Чаушеску (диктатор, президент комуністичної Румунії, був розстріляний у грудні 1989 року за скоєння тяжких злочинів проти народу). Ярузельський пішов зі сцени, зміна режиму у Польщі відбулася м’яко, на відміну від Румунії, бо Ярузельськиий згодом зрозумів, що передусім було необхідно відвернути вторгнення радянських танків до Варшави.

– Ви також досліджували іншу історичну зустріч XX століття – 1 грудня 1989 року папа-католик Іван Павло II прийняв у Ватикані першого й останнього президента СРСР Михайла Горбачова напередодні розпаду комуністичної імперії і за три тижні після падіння Берлінського муру. Через призму сьогоднішнього дня що важливо пам’ятати про ту зустріч?

– У книжці «Ватиканські файли. Дипломатія церкви. Документи і таємниці» («The Vatican files. La diplomazia della Chiesa. Documenti e segreti») я описую зустріч Горбачова з папою, таємну розшифровку. Бесіда між двома мала тривати недовго, але завершилася через годину і 50 хвилин. За дверима всі цікавилися, що ж відбувається. Обидва співрозмовники дійшли спільних висновків щодо захисту свобод, прав людини, права націй вирішувати їхнє майбутнє.

Папа був чіткий: ми не прагнемо повалити радянський режим, якщо народ хоче мати таку владу як у СРСР, добре, але воля народу має бути дотримана. Папа наполягав однак, щоби люди мали релігійну свободу

І тут, до речі, папа був чіткий: ми не прагнемо повалити радянський режим, якщо народ хоче мати таку владу як у Радянському Союзі, добре, але воля народу має бути дотримана. Папа наполягав однак, і Михайло Горбачов у цьому йому допоміг, щоб люди мали свободу сповідування релігійного культу, щоб католики в Радянському Союзі могли ходити на месу, євреї до синагоги, мусульмани до мечетей, тобто мати свободу релігійного культу, як це зазначалося і в конституції СРСР 1934 року. Йшлося про визнання приватної і соціальної ролі релігій в СРСР. Горбачов був відкритим до цього, він не вдався до методів своїх попередників, він був великим новатором, хоч і не прагнув кінця СРСР, але був значно відкритішим, особливо в порівнянні з Леонідом Брежнєвим.

– Михайло Горбачов був відкрито зацікавлений мати добрі стосунки з папою Римським?

– Так-так, звісно. Коли після зустрічі відчинилися двері кімнати, Горбачов сказав дружині: «Раїсо, познайомся, це одна з найвпливовіших особистостей, яких ми маємо на планеті Земля». Тобто на Горбачова папа справив дійсно велике враження, коли він промовив ці слова.

Іван Павло Другий вітає Михайла Горбачова у Ватикані. 1 грудня 1989 року. Це була перша зустріч римського понтифіка з будь-яким радянським лідером
Іван Павло Другий вітає Михайла Горбачова у Ватикані. 1 грудня 1989 року. Це була перша зустріч римського понтифіка з будь-яким радянським лідером

– Згодом 1992 року у статті для італійської La Stampa Михайло Горбачов констатував: «Все, що відбулося у Східній Європі останніми роками, було б неможливим без участі цього папи, без його великої ролі також як політика, яку він зміг відіграти на міжнародній сцені». Радянський лідер визнав провідну роль папи-католика?

– Так, це правда. Дехто навіть пише, хоча невідомо, наскільки це правда, що була місія папи ще за часів «Солідарності», ніби понтифік попередив Кремль: якщо радянські танки увійдуть до Варшави, він би очолив польський рух опору проти СРСР. Це писали в книжці американські журналісти, та документів таких немає, але знаючи Войтилу, це, скажу, було цілком можливим.

– Іван Павло II мав багато друзів, але також і ворогів. Відомі численні історії шпигунства довкола нього, які мали на меті зашкодити або скомпрометувати діяльність Войтили. Наскільки це вплинуло на його понтифікат і зокрема зусилля папи у протидії тоталітарним режимам?

Якщо говорити про замах на нього, то Кароль Войтила звик до опору, тому нападник не міг змінити загальної дипломатичної лінії Ватикану і самого глави Святого престолу

– Наприклад, якщо говорити про замах на папу Івана Павла II (13 травня 1981 року) від руки турецького терориста Махмета Алі Аґджи, не думаю, що той напад якось вплинув на понтифікат. Слід мати на увазі, що папа Войтила, як і чинний понтифік Хосе Маріо Берґольйо, обидва формувалися як особистості в умовах опору деспотизму: папа Францсик зазнав воєнної диктатури в Аргентині (1976–1983), папа Іван Павло II був знайомий з нацизмом. Кароль Войтила звик до опору, тому нападник не міг змінити загальної дипломатичної лінії Ватикану і самого глави Святого престолу.

– Після завершення «холодної війни» були розсекречені документи, які свідчать про справжню шпигунську війну СРСР проти Ватикану. Чи ті історії переслідування папи мали хоча б опосередкований вплив на його діяльність?

– Тут варто говорити не лише про Войтилу, проблема була для попередніх пап до падіння комунізму. У Римі бували священники зі Східної Європи, яким платили німецькі спецслужби «Штазі» чи радянські від КДБ. Коли виявляли таких шпигунів, намагалися їх ізолювати непомітно. Це була проблема структури церкви, а не власне Войтили. Його, до речі, вистежували, навіть коли він був кардиналом. У Ватикані, кажуть, є тунель між радіо «Ватикан» та собором Святого Петра, коли кардинал Войтила або хтось зі Східної Європи приходили на радіо для інтерв’ю, потім залишали приміщення через інші двері. У Римі тоді переслідували таких постатей. Точно не можу стверджувати, що такий тунель є. Також відомо, що у будівлі радіо «Ватикан» було приміщення з душем, щоб у разі переслідування кардиналів зі Східної Європи можна було переночувати або пожити там кілька днів.

Іван Павло Другий приймає у Ватикані президента Чехословаччини Вацлава Гавела менше аніж через рік після Оксамитової революції в Чехословаччині. Ватикан, 24 вересня 1990 року
Іван Павло Другий приймає у Ватикані президента Чехословаччини Вацлава Гавела менше аніж через рік після Оксамитової революції в Чехословаччині. Ватикан, 24 вересня 1990 року

– Духовні постаті, які пліч-о-пліч працювали з Іваном Павлом II, наголошують на релігійній характеристиці його понтифікату, визнаючи і політичні зусилля папи-слов’янина, що призвели до падіння тоталітарних режимів у Східній Європі. Як історик-ватиканіст ви особисто як характеризуєте папу Войтилу?

Він був великим політиком, який мав здібність спілкуватися з режимами

– Кароль Войтила – не лише пастор, він був однозначно політиком. Його політичне життя почалося часів опору фашизму в окупованій Польщі, яка була прихожею нацизму у Європі, бо ж концентраційний табір «Аушвіц» був на території Польщі. За часів свого понтифікату Кароль Войтила був політиком, і ще раніше також. Це священник, який міг говорити з політиками світу. Він був великим політиком, який мав здібність спілкуватися з режимами.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG