Гість програми «Ваша Свобода»: Ганна Новосад, міністр освіти і науки України
Де уряд знайде гроші на збільшення зарплат для вчителів? Як навчальний процес для учнів старших класів зробити більш практичним?
Інна Кузнецова: Пані Новосад, ми зустрічаємося напередодні Дня вчителя і, звичайно, почнемо, мабуть, зі школи. Як зробити, щоб професія вчителя стала престижною? Щоб людям хотілося йти до школи, що ви маєте зробити для цього?
Без того, щоб соціальний статус зростав, неможливо зробити цю професію престижнішою у суспільстві
– Без того, щоб соціальний статус зростав, неможливо зробити цю професію престижнішою у суспільстві. Є різниця між зарплатами, які вчителі отримують у містах і в сільській місцевості. Але все рівно вона не є адекватною дійсності.
Ми маємо нашу мережу шкіл зробити трішки більш ефективною. Якщо подивимося на середню вартість підготовки одного учня чи учениці в країні, то це 21 тисяча гривень в середньому. Деякі школи в Україні (на жаль, їх близько тисячі) так звані малокомплектні, де може навчатися менше 30 учнів, менше 40 на всі класи. Там вартість підготовки одного учня чи учениці може бути більше 100 тисяч гривень. Це неефективне використання коштів. Тому працювати над мережею, її оптимізувати і робити так, щоб діти мали доступ до кращих шкіл. Це можуть бути опорні школи, аби вони могли до них доїжджати і мати доступ до кращих освітніх послуг, і вивільняти кошти на підвищення зарплати та на облаштування кращого освітнього простору.
Мета оптимізації мереж шкіл має полягати не в ефективнішому використанні коштів, бо це вторинне, а перше – це краща якість навчання і кращі можливості
Це не повноваження МОН закривати школи. Це завжди рішення місцевої громади, органів влади. Завдання держави – стимулювати до того, щоб мережа була ефективнішою. Це складне рішення для громади – закрити школу. Але не може бути ніякого закриття, якщо ми не розуміємо, куди підуть ці діти.
Мета оптимізації мереж шкіл має полягати не в ефективнішому використанні коштів, бо це вторинне, а перше – це краща якість навчання і кращі можливості.
(Повна версія програми)
Але цих коштів все рівно буде недостатньо. Держава у будь-якому випадку змушена буде інвестувати більше. Маємо забезпечити місцеві органи влади всім необхідним, аби сучаснішу мережу створити.
Звичайно, все починається з політичного рішення. Маємо дати можливість місцевим органам самоврядування закуповувати автобуси. Це робилося у попередні роки на умовах співфінансування. Таку ж політику плануємо продовжити на наступний рік. І друге – не можна продати ідею «кращої школи». Мовляв, ми вас зараз возитимемо у цю школу, тому що вона краща. Приїжджаєш, а там все розвалене, кабінетів немає, лабораторії немає, класів немає. Ми будемо спрямовувати цільово кошти на покращення умов в першу чергу в опорних школах.
У нас є катастрофічна ситуація з тим, що, впроваджуючи інклюзію, немає у достатній кількості спеціалістів, які могли би працювати за цим напрямком, працювати з дітьми з особливими освітніми потребами. Ми створюємо інклюзивні ресурсні центри, але там немає кому працювати. І це вже питання до вищої школи, коледжів, які готують педагогів.
– Ви в одному з інтерв’ю говорили про те, що бюджет буде трохи перероблятися, і ви знайдете кошти між першим і другим читанням. А до першого читання щось вже знайшли на освіту, на зарплату ту ж саму?
Постанова про підвищення зарплат була підписана в день, коли призначали новий уряд, і, відповідно, не була врахована в проекті бюджету
– Постанова про підвищення зарплат (педагогічним працівникам – ред.) була підписана в день, коли призначали новий уряд, і, відповідно, не була врахована в проекті бюджету, який розроблявся ще попереднім урядом. І тут вийшла трохи дивна ситуація. Але, звичайно, ми розуміємо, що просто так сказати, що, друзі, ми, на жаль, це не можемо виконати, тому нічого не буде, не можемо. Ми зараз шукаємо варіанти, прораховуємо різні опції, підходи, як би ми могли все-таки цей соціальний статус, зарплату, принаймні, окремим категоріям педагогів підвищити.
У нас є дуже велика різниця між тим, що отримують вчителі, яким, на щастя, в останні роки підвищили зарплату, і, наприклад, вихователями дитячих садочків. Зараз ситуація абсолютно неадекватна. Молодий вихователь, котрий ще не має стажу, отримує 4 173 гривні, якщо не помиляюся. Кого ми можемо на таку зарплату заохотити на цю роботу? Більше того, людина, яка пропрацювала на цій роботі 30 років, матиме 6 тисяч гривень. Якщо зарплату вчителям ми платимо з так званої субвенції, яка йде з держбюджету на місця, то утримання дошкілля, у тому числі з зарплатами – це відповідальність місцевої влади. І ми на рівні держави, навіть піднявши суттєво оклади для дошкільнят, не зможемо змусити місцеві органи платити цю зарплату, тому що вони завтра прийдуть до нас і скажуть: а в нас цих коштів немає. Тому тут має бути ще пророблена величезна робота нами, Мінфіном і Міністерством розвитку громад для збалансування можливостей громад платити ці кошти. Як це будемо робити – будемо думати.
– «Нова українська школа» – як вона буде розвиватися далі? І що з кадрами для НУШ, наскільки їх переатестовували?
Нинішній уряд, новий уряд абсолютно налаштований продовжувати реформу, яка почалася. Наш уряд повинен перейняти естафету у цьому довгому-довгому забігу
– Нинішній уряд, новий уряд абсолютно налаштований продовжувати реформу, яка почалася. Ми чудово розуміємо, що той відсоток довіри, який є до реформи, до НУШ – це надзвичайно хороший фундамент, який необхідно цінувати для того, щоб продовжувати далі зміни в шкільній освіті. Наш уряд повинен перейняти естафету у цьому довгому-довгому забігу і завершити зміни не лише у початковій школі, а почати їх впроваджувати вже у базовій школі – це 5-9 класи. Ближчим часом ми маємо затвердити новий державний стандарт базової освіти, показати, якими мають бути очікувані результати навчання у базовій школі, відповідно розробити під це програми.
І друге, на мою думку, найскладніше – це як підвищити кваліфікацію, як підвищити якість викладання тих вчителів, які будуть вести дітей в оновленій, новій українській базовій школі. Це буде вже абсолютно інша кількість вчителів, ніж це було у початковій школі, де є фактично один вчитель. Виклик з підвищенням кваліфікації буде абсолютно не тривіальним.
Третє – це освітнє середовище. Нам необхідно буде інвестувати більше. Тому фактично з січня ми маємо сідати, робити бюджетну трирічну декларацію, щоб уряд зробив таку політичну обіцянку, що ось 3 бюджетні роки ми фінансуємо базову школу ось так.
Зробити спроби, аби пришвидшити старшу школу – це те, над чим ми зараз працюємо
Але є ще інший важливий нюанс. Ми чудово розуміємо, ми чуємо звернення до міністерства, що пишуть у соцмережах, коли зміни торкнуться дітей, котрі навчаються у старшій школі. Зробити спроби, аби пришвидшити старшу школу – це те, над чим ми зараз працюємо.
Що таке старша школа? Це трирічна профільна школа, яка є абсолютно відмінною від тих 10-11 класів, які є зараз. Зараз в 10-11 класах наші учні вивчають два десятки плюс предметів абсолютно різних, у них абсолютно забитий день різноманітними предметами. У них немає єдиного фокусу, немає можливості впроваджувати так звану індивідуальну траєкторію, обирати предмети, зрозуміти, чи у них природничо-математичний ухил, чи гуманітарний. Таке профільне навчання з можливістю індивідуально-освітньої траєкторії – це те, що ми хочемо впровадити в новій трирічній старшій профільній школі.
За чинним планом це 2027 рік. Зараз ми думаємо над різними варіантами, наприклад, 2024 рік як можливий рік старту нової старшої профільної школи. Але ми думаємо над варіантами, як це могло би впровадитися. Тому що охопити всю країну одночасно – це той виклик, який ми можемо не підняти. Це можуть бути або «пілоти» по всій Україні, або «пілоти» в окремих областях. І старша профільна школа, доступ до неї буде базуватися на певному конкурсному доступі.
Нам потрібно вийти з цього хибного стереотипу, що розумні йдуть в академічний напрямок, а менш розумні йдуть у професійний
Але поряд з академічним напрямком має розвиватися і так званий професійний ліцей. Це теж трирічна старша школа професійного спрямування. Дуже важливо зрозуміти, що нам потрібно вийти з цього хибного стереотипу, що розумні йдуть в академічний напрямок, а менш розумні йдуть у професійний. Це абсолютно не відповідає дійсності. Тому що, якщо ми подивимося на структуру ринку зараз і на ті зарплати, які отримують люди, молоді люди з робітничими кваліфікаціями, то дуже часто ця зарплата значно вища, ніж у випускників вищої школи з юридичним чи економічним бекграундом.
– Для профтехосвіти ви будете залучати роботодавців? Бо деякі роботодавці вже зараз почали це робити самостійно. Чи буде якась співпраця з міністерством?
– Мета, яку ми ставимо собі – це зробити професійну освіту престижнішою. Тут необхідно рухатися кількома напрямками. Нам необхідно дуже ґрунтовно попрацювати над змістом і над тривалістю програм. Зараз до окремих професій, які не вимагають довгої підготовки, ми готуємо 4 роки. Жоден роботодавець не чекатиме, поки ми йому підготуємо за 4 роки спеціаліста, він йому потрібен вже, бажано через півроку. Тому гнучкість програм і новий зміст, який має відповідати тим вимогам, які ставить ринок праці – це перше, над чим будемо працювати.
Нам необхідно інвестувати у так звані багатопрофільні центри професійної підготовки, які ми хочемо створити у кожному з регіонів
Друге. Самі заклади професійно-технічної освіти мають виглядати по-інакшому. Зараз, якщо ви подивитеся на середньостатистичний заклад профтехосвіти – це дуже старе приміщення з відсутністю обладнання. Тому шляхом оптимізації мережі, яка в нас є надзвичайно великою, шляхом більш ефективного використання ресурсів нам необхідно інвестувати у так звані багатопрофільні центри професійної підготовки, які ми хочемо створити у кожному з регіонів.
І третє – це, звичайно, співпраця з роботодавцями. Ми зараз напрацьовуємо комплекс заходів, аби полегшити роботодавцям доступ до закладів ПТУ, аби вони могли впливати на програми, аби вони могли формувати зміст, аби у нас була діюча система дуальної освіти, у тому числі, аби роботодавці могли безпроблемно, наприклад, закуповувати обладнання для закладів професійної освіти. Зараз у нас це обкладається якимись нереальними податками і абсолютно немає стимулів для роботодавця інвестувати в якийсь заклад.
– Питання програми «Інтелект». Ця програма діє у багатьох школах. Але в одних школах цією програмою дуже задоволені і не задоволені тим, що діти повинні зараз йти у НУШ, бо, кажуть, там все набагато легше, простіше і нецікаво, а інші кажуть, що «Інтелект» – дуже складна програма, і хотіли б її залишити мало не цілим класом, але це неможливо. І, тим паче, ще дорожчають підручники. Як із цим?
– Основне завдання держави, Міносвіти, якщо ми впроваджуємо реформу – це дати кожній школі, кожному вчителю, кожному учню і батькам доступ до розроблених нових освітніх програм. У нас є стандарт НУШ, під нього є освітні програми. Наше завдання – озброїти ними кожного вчителя, навчити вчителів, як з ними працювати. Ці програми, звичайно ж, є безкоштовними. Ми всю реформу фінансуємо, кожен з нас, з наших податків, з публічних коштів. Тому доступ до таких програм – у школі ви за нього не платите вдруге.
Не має бути жодного примусу у школі для того, аби батьки йшли в якийсь клас з конкретною програмою, де вони мають витрачати додаткові кошти
У нас є дуже багато випадків, особливо в Києві, коли батьки хочуть віддати дитину в клас, де є НУШ, але їм просто відмовляють, тому що їм кажуть, що у нас є якась інша альтернативна програма – будь ласка, йдіть туди. Все було би добре, якби не потрібно було купувати додаткові зошити, якісь ще матеріали і платити безпосередньо якимось приватним особам, які роблять на цьому бізнес.
Я, безперечно, підтримую розвиток альтернативних програм. І це та можливість, яку закладає у тому числі і реформа освіти – можливість кожного вчителя розробити свою програму, яка потім буде затверджена службою якості і перевірена на відповідність стандарту. Але поряд з цим не має бути жодного примусу у школі для того, аби батьки йшли в якийсь клас з конкретною програмою, де вони мають витрачати додаткові кошти. Батьки мають звертатися з колективними заявами чи з індивідуальними заявами на директора школи, який чи яка зобов’язані відкриті клас НУШ.
– Пані Новосад, ми говоримо про «Державу у смартфоні», але чи є якийсь план з Міністерством діджиталізації...
– Я вже мала кілька зустрічей з Михайлом Федоровим, віцепрем’єром з питань цифрової трансформації, який напрацьовує велику програму розвитку цифрових навичок в країні. У тому числі говорили про зміст освіти. Я думаю, що найближчим часом вийдемо з якоюсь узгодженою позицією щодо того, як будемо розвивати діджитал-навички у школі.
Нам Світовий банк профінансував через грант електронну систему, де безпосередньо у кожної школи буде свій кабінет. І вони зможуть подавати напряму через електронну систему свої дані. Але, звичайно, щоб вони мали доступ до електронної системи, у них має бути інтернет. Станом на 1 січня 2019 року у нас було близько 700 шкіл, 650 з чимось, які не мали доступу до інтернету взагалі. Було близько 9 тисяч загалом шкіл по Україні, які мали доступ до інтернету менше 30 мегабіт.
Мусимо констатувати, що з 700 мільйонів гривень на всю країну, які пішли, станом на 1 вересня було використано 14!
На 2019 рік були виділені кошти через так звану субвенцію на підвищення якості освіти у розмірі 700 мільйонів гривень на інтернетизацію. На жаль, ми мусимо констатувати, що з 700 мільйонів гривень на всю країну, які пішли, станом на 1 вересня було використано аж 14! Кошти держава виділила, але на місцях є певна неспроможність чи неможливість ці кошти використати. Тепер не Міносвіти, а Міністерство діджиталізації буде займатися комплексним підходом до впровадження інтернету, у тому числі в школах.
– Пані Новосад, яка кількість дітей з окупованих територій навчається екстерном у школах України?
– Дистанційно загалом по Україні навчається більше ніж 5 500 дітей. З них, за нашими даними, станом на зараз навчається 3 200 дітей з окупованих територій. Це та форма навчання, яка дає все-таки можливість тримати зв'язок з цими дітьми. Зараз йде те покоління, яке взагалі не бачило українських програм. І це велика біда і загроза. Це краще, ніж нічого, але якість екстернатної форми навчання не є тією, яку може надати очна форма навчання. Звичайно, обмежений безпосередньо доступ до атестації, тому що все рівно потрібно переїжджати для атестації.
Дистанційно загалом по Україні навчається більше, ніж 5 500 дітей. Із них 3 200 дітей з окупованих територій
Коли говоримо про заклади вищої освіти, то минулого року у нас 1 200, якщо не помиляюся, абітурієнтів вступило до закладів вищої освіти на підконтрольній українському уряду території. Це теж є невеликий відсоток, але все рівно це краще, ніж нічого.
Разом з партнерами, разом з ЮНІСЕФ, разом з Фондом «Відкрита політика» щороку робиться інформкампанія на період вступної кампанії до закладів вищої освіти. Не можу сказати, що вона може досягти всіх тих, хто є об’єктом, скажімо так, цієї кампанії, але це все рівно певні зусилля, які з боку уряду проводяться.
– Кілька запитань стосовно вищої освіти. Державна мова в освітньому процесі. Як би не було, але російська мова ще є у деяких вищих навчальних закладах мовою навчання. До того ж є проблема підручників на технічні спеціальності. Чи буде вирішуватися це питання?
Мова в освітньому процесі, безперечно, є державна. Це стосується і всього того, що відбувається поза безпосередньо аудиторією чи класом, на перервах і в спілкуванні
– Мова в освітньому процесі, безперечно, є державна. Це визначено законом. Вона має бути державна. Це стосується як освітнього процесу, так і всього того, що відбувається поза безпосередньо аудиторією чи класом, на перервах і в спілкуванні викладачів та студентів між собою. Звичайно певна частина предметів має право і має викладатися іншими мовами, відмінними від державної, але бажано, щоб все-таки це були мови ЄС, зокрема англійською, які є мовами міжнародного спілкування, які є широковживаними в академічній, в науковій світовій спільноті.
Є ще питання, як залучити до вищої освіти кращих і як дати можливість отримувати їм кращу зарплату
Що стосується підручників, то так, держава не фінансує практично підручники для закладів вищої освіти, банально лише тому, що на це завжди не вистачає коштів. Ми думали над варіантами розробки електронних підручників для вищої школи. Тому над цим зараз працюємо.
Є ще питання, як залучити до вищої освіти кращих і як дати можливість отримувати їм кращу зарплату. Зараз зарплата у закладах вищої освіти фінансується таким собі підходом «зрівнялівки». Є певна тарифна сітка, є розрахунок кількості студентів на викладача – якось так ми фінансуємо усім приблизно однаково зарплату.
Наш підхід, принцип, який ми хочемо впровадити, запровадивши зміну системи фінансування вищої освіти, то це принцип фінансування найкращого. Хочемо в першу чергу вивести університети, заклади вищої освіти з-під статусу бюджетної установи, зробити їх неприбутковими позабюджетними установами, аби вони мали можливість краще розпоряджатися власними коштами, в першу чергу тими коштами, які є у них на спецфондах, у тому числі аби фінансувати диференційовано зарплати викладачів.
Ми хочемо впровадити систему, за якої у кращих викладачів буде можливість отримувати кращі зарплати. Але це буде йти в парі з іншим стимулом – стимулом, коли університети мотивовані таких кращих викладачів шукати і залучати до свого навчального процесу.
Необхідно впровадити інший підхід до фінансування, але мова йтиме точно не про зменшення коштів, які виділяються на вищу освіту.
– Деякі університети чи академії були спочатку ліцеями чи ПТУ, а потім виросли до ВНЗ. І вони були комунальними закладами освіти. Як тепер цей взаємозв’язок між комунальним фінансуванням і державним фінансуванням?
– Нам необхідно дуже суттєво попрацювати над мережею цих закладів. Я не хочу зараз когось лякати (ми напрацьовуємо лише свій підхід), але я вважаю, що невелика частина цих закладів можуть дійсно відійти до вищої освіти, можуть стати структурними підрозділами закладів вищої освіти. А всі решта мають зайняти нішу хороших, якісних закладів професійної підготовки, у тому числі можуть зайняти нішу майбутніх старших профільних шкіл як академічного, так і професійного спрямування. (Кількість університетів може зменшитися – ред.) так.
