Доступність посилання

ТОП новини
14 Жовтень 2019, Київ 06:05

Лагідна декомунізація: старі пам'ятники із новим змістом


Фрагмент напису на монументі біля заводу «Арсенал» в Києві після неофіційної декомунізації пам’ятника в червні 2019 року

(Рубрика «Точка зору»)

Пам’ятники попередніх епох надаються не лише до демонтажу, але й до переосмислення. З огляду на це, в рамках декомунізації, варто подумати про те, як надати монументам радянської доби нового змісту. Позитивний досвід у цій галузі маємо як власний, так і закордонний.

Останніми днями довелося почути-прочитати чимало критичних відгуків з приводу того, що пам’ятник українському радянському воєначальникові Миколі Щорсу звільнили від риштувань, якими його прикрили після ухвалення закону про декомунізацію. Мовляв, варто його нарешті демонтувати.

Пам’ятник більшовицькому військовому діячеві Миколі Щорсу в Києві. Невідомі відпиляли частину правої передньої ноги статуї коня
Пам’ятник більшовицькому військовому діячеві Миколі Щорсу в Києві. Невідомі відпиляли частину правої передньої ноги статуї коня

Справді, більшовицький комдив Щорс, якого кінорежисер Олександр Довженко за дорученням Йосифа Сталіна прославив у фільмі (більшовицький диктатор волів побачити «українського Чапаєва»), ніяк не вписується в сучасне розуміння Української революції 1917–1921 років у ролі гідного увіковічення персонажа.

Між тим, пам’ятники минулої епохи надаються не лише до демонтажу, але й до переосмислення. І тут є над чим поміркувати.

Переосмислені монументи – досвід Риги і Києва

Візьмемо приміром Латвію – державу, яка вже пройшла через декомунізацію, але щодо пам’ятників там це зробили максимально лагідно. Зокрема, в Ризі радянський пам’ятник Червоним Латиським стрільцям не знесли, а перейменували – тепер це просто пам’ятник Латиським стрільцям 1915–1920 років. Ну, а те, що вони інколи змінювали колір – на цьому не акцентують (хіба мало хто тоді вдавався до мімікрії). Їх вшановують не за те, що в якийсь час вони почервоніли. Адже історія цього національного збройного формування не зводиться лише до того, що вони були ленінськими преторіанцями і в січні 1919-го принесли на своїх багнетах більшовицьку владу.

Пам'ятник латиським стрільцям у Ризі
Пам'ятник латиським стрільцям у Ризі

Зрештою, у на є власний досвід надання старим пам’ятникам нового змісту. Наприклад, добре відомий пам’ятник гетьманові Богдану Хмельницькому на Софійському майдані столиці. Зараз мало хто згадає, що ініціаторами його зведення виступали вірнопіддані малороси, а тому постамент прикрашала табличка «Богдану Хмельницкому. Единая Недѣлимая Россія».

Поштова листівка із пам’ятником гетьману України Богдану Хмельницькому в Києві, близько 1910 року
Поштова листівка із пам’ятником гетьману України Богдану Хмельницькому в Києві, близько 1910 року

Але, попри такий первинний зміст, у революційну епоху 1917–1921 років пам’ятник зносити не стали. З постаменту зняли одіозну табличку – і старий пам’ятник цілком вписався в нову історико-політичну парадигму!

Чесно кажучи, не знаю, як надати нового змісту пам’ятнику Щорсові. На відміну від латиських стрільців, він надто персоніфікований; на відміну від гетьмана Хмельницького – надто одіозний і однозначний. Натомість цілком надається до набуття нового змісту інший київський пам’ятник – Учасникам Січневого повстання 1918 року чи то Гармата на Арсенальній.

Пам’ятник біля заводу «Арсенал» із написом, облитим червоною фарбою, який був до неофіційної декомунізації монументу в червні 2019 року. Київ, 26 червня 2017 рок
Пам’ятник біля заводу «Арсенал» із написом, облитим червоною фарбою, який був до неофіційної декомунізації монументу в червні 2019 року. Київ, 26 червня 2017 рок

Свого часу тепер уже ексочільник Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович виступав за його демонтаж, проте не склалося. Між тим, пам’ятник по-своєму гарний, а головне – саме із таких гармат петлюрівські гайдамаки обстрілювали бунтівний «Арсенал», перед тим як взяти його штурмом. Це якраз той випадок, коли варто змінити напис на постаменті – і пам’ятник набуде нового змісту! Ідея настільки очевидна і назріла, що в червні цього року активісти націоналістичних сил вже почепили до постаменту табличку із новим текстом. Залишається легітимізувати таке «перезавантаження», можливо, знайшовши менш заідеологізовані формулювання.

Монумент біля заводу «Арсенал» в Києві після неофіційної декомунізації пам’ятника в червні 2019 року
Монумент біля заводу «Арсенал» в Києві після неофіційної декомунізації пам’ятника в червні 2019 року

Архітектурний вимір історичної пам’яті

Історична пам’ять – це не лише пам’ятники чи меморіальні дошки, а й збережений історичний ландшафт чи бодай окремі будівлі, які є не лише пам’ятками архітектури, а й пам’ятками історії. З огляду на це варто зазначити, що праворуч від пам'ятника Щорсу потихеньку руйнується пам’ятка архітектури і раритетна історична будівля.

Тут було Міністерство шляхів УНР і Української держави. Тут готували антигетьманське повстання і створили Директорію УНР. Із добою Української революції 1917–1921 ця будівля пов’язана не менше, ніж Будинок учителя, де засідала Центральна Рада. Але зараз цю будівлю доводять до аварійного стану і руйнації. Ще пару років – і на її місці може вирости багатоповерхівка.

Будівля колишнього Міністерства шляхів (тоді Бібіковський бульвар, 34, зараз – бульвар Тараса Шевченка, 34), де напередодні антигетьманського повстання зібралися його керівники і вирішили утворити свій керівний орган – Директорію УНР
Будівля колишнього Міністерства шляхів (тоді Бібіковський бульвар, 34, зараз – бульвар Тараса Шевченка, 34), де напередодні антигетьманського повстання зібралися його керівники і вирішили утворити свій керівний орган – Директорію УНР

Звісно, збереження пам’яток архітектури – це компетенція Міністерства культури. Але збереження окремих раритетних будівель – це й питання політики історичної пам’яті. Зараз доля раритетної будівлі видається важливішою за долю одіозного вершника. Адже ще пару років – і раритетну будівлю ми можемо втратити, а Щорс від нас нікуди не поскаче.

Дмитро Шурхало – журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG