Доступність посилання

ТОП новини
22 листопада 2019, Київ 06:27

Український внесок у світовий балет: імена, постановки Вірського і балетна пачка


Ілюстраційне фото

Сніжана Старовицька

23 жовтня світ відзначає World Ballet Day – Міжнародний День балету. Цього дня з провідних столичних театрів наживо транслюються репетиції і заняття танцівників у балетних класах. Відео, де вони займаються своєю рутинною справою біля станків, набирають в ютубі сотні тисяч переглядів. Кілька років тому до акції долучилася й Національна опера України, чиї танцівники з великим успіхом гастролюють за кордоном, інколи отримуючи там контракт і вже ніколи не повертаючись на Батьківщину.

Майже у кожній балетній трупі зі світовим іменем – чи то британський Royal Ballet, чи то австрійська Wiener Staatsoper – працюють колишні студенти Київського хореографічного коледжу або Київської муніципальної академії танцю. Зокрема, там навчалися прима-балерина берлінського Державного балету Яна Саленко і прима-балерина російського «Большого театру» Світлана Захарова.

Унікальність вкладу України у світовий балет полягає, зокрема, і в тому, що без людей, які вчилися і творили в Україні, сучасний танець і постановки мали б кардинально інший вигляд.

Імена та явища

Україна дала світові таку кількість зіркових хореографів і виконавців, що може посперечатися у цьому з будь-якою іншою державою. Проте в часи СРСР її досягнення применшували, а найяскравіших артистів офіційна хроніка позначала як росіян чи представників російської школи. Почалося це ще у 1920-х роках, коли більшовицька влада вимагала викорінити старий буржуазний дух театру і створити нову естетику, дозволену до перегляду уніфікованій радянській людині. У лютому 1919 року київська газета «Останні новини» опублікувала оголошення:

  • «Театрально-балетна «Школа руху» Броніслави Ніжинської». У програмі: школа руху за системою Ніжинської, школа «класичного» танцю, вираження у русі (міміка тіла), стиль у русі, характерні танці, теорія музики, теорія танцю і записування рухів нотною системою, бесіди про мистецтво і творчість».

Розташовувалася школа за адресою: м. Київ, вулиця Фундукліївська 21, кв. 1.

Хореограф і балерина Броніслава Ніжинська була вже добре знана у Європі, а її брат Вацлав Ніжинський – найяскравішим «етуалем» («зіркою» – найвищий статус артистів європейського балету на початку минулого століття – ред.) балетної сцени. Гучний скандал після паризької прем’єри балету «Весна священна» – з новітньою хореографією на музику Ігоря Стравінського – зробив його всесвітньо відомим.

Вацлав Ніжинський
Вацлав Ніжинський

Народжений у Києві 12 березня 1889 року, вперше він виступив на сцені у п’ять років, станцювавши гопак в антрепризі Одеського театру. За здатність до неймовірно високих і разом із тим плавних стрибків його прозвали людиною-птахом.

Броніслава ж рано виявила талант непересічного балетмейстера, а також педагога-постановника (зокрема, співпрацюючи з Лесем Курбасом, який жалкував про її вимушену еміграцію, що скоріше нагадувала втечу). Втім, Ніжинська у своїх щоденниках та в емігрантських колах ніколи не згадувала про їхній творчий дует і взагалі воліла не розповідати нічого про роботу над створенням новітнього комуністичного театру.

Американська режисер Вірляна Ткач в інтерв’ю Радіо Свобода 25 лютого 2019 року каже:

  • «Курбас використав можливість людського тіла перевтілюватися в русі. Він, так би мовити, оживив рух, будучи натхненним Броніславою Ніжинською, яка в той час працювала в Києві. Це був саме той час, коли Ніжинська цілковито змінила поняття про балет. Не випадково, що Серж Лифар був одним із її студентів».
Рух у театрі «Березіль» Леся Курбаса
Рух у театрі «Березіль» Леся Курбаса

«Школу руху» Броніслави Ніжинської киянин Серж Лифар ​почав відвідувати у неприпустимо пізній для танцівника вік – у 17 років. Проте пізніше Ніжинська запросить його на роботу у Париж.

Афіша балетних виступів 1935 року
Афіша балетних виступів 1935 року

Після завершення кар’єри танцівника він стане засновником Академії танцю при «Гранд-Опера», а також ректором Інституту хореографії та Університету танцю Парижа. З радянських енциклопедій його ім’я викреслювали. Під час вручення ордена Почесного легіону президент Шарль де Ґолль запропонував Лифарю стати громадянином Французької Республіки (танцівник досі жив без громадянства), але той подякував і сказав: «Але я ніколи не був і не буду французом, бо я українець і батьківщина моя Україна». У російській версії «Вікіпедії» Лифар позначений як «французский артист балета».

Хореографія Павла Вірського

«Як би ви знали, Романе, як мені набридли шаровари!» – зізнавався у 1969 році диригентові Роману Кофману український балетмейстер, засновник і художній керівник Державного Академічного ансамблю народного танцю України Павло Вірський. Нині цей колектив має його ім’я і часто асоціюється з кліше про українську культуру.

Виступ Державного академічного ансамблю народного танцю України імені Павла Вірського, грудень 2017 року
Виступ Державного академічного ансамблю народного танцю України імені Павла Вірського, грудень 2017 року

Насправді Вірський був хореографом, який зробив український танець модерним, поборовши спротив влади і поставивши його на великій сцені. Як мовиться у біографічній книжці «Павло Вірський» видавництва «Вінниця: Нова книга», «…український сценічний танець існував на той час лише у вигляді вставних номерів у спектаклях українського музично-драматичного театру й одиничних українських опер». Переважно йшлося про примітизований гопак.

Після закінчення Одеського музично-драматичного училища у 1927 році танцівник поїхав до Москви, де вступив до театрального технікуму у клас Асафа Месерера – дядька прими-балерини Майї Плісецької. Жилося йому в столиці СРСР сутужно – студент міг дозволити собі лише тарілку супу з хлібом за 4 копійки на день у робітничій їдальні. Для випускного екзамену Вірський створив образ п’яного матроса, який так сподобався Месереру, що той вимагав продати танець. Учень мав сміливість відмовити уславленому педагогу і сам виступав з номером по нічних напівпідпільних кабаре, отримуючи по 25 рублів за ніч.

Оскільки підручників з історії українського танцю не існувало, Вірський вивчав його під час поїздок по містах і селах. Зокрема, у селі Кропивня на Київщині він дізнався про існування старовинного цехового танцю «Шевчики», який запозичив для виконання своїм ансамблем.

Аби ставити для радянських і закордонних глядачів новітні українські балети і танці, Вірському довелося створювати пафосні прокомуністичні номери. Зокрема, у 1957 році це був балет «Чорне золото» – про те, як випускники закарпатських шкіл приїхали працювати на шахти на Донбас. Утім, навіть критики звертали увагу на майстерність балетмейстера Вірського: у другому акті балету «У забої» є шахтарський масовий танець, коли по штреках карбованим танцювальним кроком ідуть ряди забійників з сяючими гірницькими лампочками. Український хореограф ішов у ногу з часом. Того ж року у Нідерландах дебютував як постановник Ганс ван Манен, якого називають батьком сучасного голландського балету.

Колишній керівник хору імені Верьовки, нині покійний диригент Анатолій Авдієвський зауважив, що у танці «Сестри Республіки» дівчата якось дивно складають пальці: «А що це, Павле Павловичу, ваші «Сестри» так пальчики складають, як Богородиця на іконах?».

Уславлений Сталінською премією і численними найвищими радянськими нагородами балетмейстер признався, що черпав натхнення у іконописі, але попросив диригента нікому про це не говорити.

Одноактний балет Вірського «Зимова казка», а також танець-сценку зі старовинного ярмаркового театру «Ляльки» досі ставлять на концертах у хореографічних училищах і театрах.

Балетна пачка

У ці дні балетній пачці виповнюється 180 років. Революційну свого часу круглу спідницю з кількох шарів цупкого тюлю придумала і пошила харків’янка Варвара Карінська (Жмудська), яка втекла за кордон під приводом організації виставки досягнень радянських вишивальниць. Раніше балерини змушені були танцювати у важких костюмах, що додавало великого навантаження на корпус. У балетні спідниці вшивалася міцна конструкція з металевого дроту, щоб зробити їх більш округлими і казковими на вигляд. Під час алегро та стрибків на сцені такий каркас часто завдавав болю партнерам танцівниць.

Балерина Тоні Бентлі (New York City Ballet) у своїй книжці «Costumes By Karinska» пише, що насправді ще більш революційною була ідея української кутюр’є полегшити ліф балетної пачки завдяки крою по косій – прийомові французьких модельєрів. До неї ніхто з театральних художників не міг створити костюм, що щільно облягав би тіло, виглядав естетично і при цьому дав свободу рухів. Інший емігрант, основоположник американського балету Джордж Баланчин (Георгій Баланчивадзе), твердив, що Карінська зробила неможливе – звільнила ноги танцівниць. Американській пресі він заявив, що половиною успіху своїх всесвітньо відомих балетів, зокрема «Коштовностей» і «Сну літньої ночі», завдячує саме Варварі. Загалом вона створила костюми до 75 його балетів.

Карінська тонко відчувала фактуру тканин і кольори, те, як вони відбиватимуться у світлі театральних софітів. Зшиваючи докупи шари тюлю, добирала відтінки так, щоб з глядацької зали пачка виглядала більш об’ємною і водночас повітряною. А ще вшивала під низ кожної сценічної спідниці власноруч вигаптувану квітку. Вона знала: глядач її не побачить, але балерині буде приємно.

New York City Ballet виконує балет Symphony in C у костюмах Карінської:

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG