Доступність посилання

ТОП новини
17 листопада 2019, Київ 22:05

«Я хочу голосувати, бо тут живу»: як змінюється життя тих, хто у 2014-му тікав від війни


Цим дітям зараз на чотири роки більше: фото з табору для переселенців з Донбасу «Лісова застава» 2015 року

Олеся Анастасьєва

Як ведмедик Пух допоміг адаптуватися у Києві? Чому деякі люди досі живуть у санаторіях? За що би голосували переселенці, якби отримали право голосу на місцевих виборах?

Реалії життя тимчасово переміщених осіб поступово змінюються – але є проблеми, які залишаються такими ж гострими, як і 5 років тому. Які саме і що з ними робити, куди можуть спрямувати зусилля бізнесмени та громадські діячі, які бажають – але не знають як – допомогти?

Це подкаст українського документального фільму Корнія Грицюка «Поїзд: Київ-Війна». Тут ми пропонуємо вам короткий виклад розмови. Повну версію слухайте на аудіо:

ЗАВАНТАЖИТИ

– Наскільки діти легко адаптувалися в нових колективах?

Оксана Філобокова, переселенка: В садике у меня меньший ребёнок ходил постоянно со своей любимой игрушкой – это медвежонок Пух. Вот он спал с ним и в садик его приносил, брал с собой на утренник. Старшему, когда пришёл первый день в школу, думаю, было настолько психологически тяжело, что он даже на переменах не вставал из-за парты, не ходил ни в туалет, ни кушать – он просто сидел. Дети, на удивление, восприняли его вообще отлично, подошли, познакомились. Им сказали: у нас будет новый мальчик из оккупированных территорий, и дети на удивление гораздо лучше относятся и чувствуют эту боль, чем взрослые. Они ему провели экскурсию, подружились и до сих пор очень сильно дружат.

Мама, я уже не вижу своего будущего в Донецке. Я уже здесь, у меня уже друзья, мне здесь хорошо, мне здесь комфортно


Старший сейчас говорит: «Мама, я уже не вижу своего будущего в Донецке. Я уже здесь, у меня уже друзья, мне здесь хорошо, мне здесь комфортно». А меньший – у него, наверное, жизнь разделилась на две части. Первая часть, когда у нас был свой дом, когда папа находил время с ним играться, когда он ему помогал, когда они строили этот дом, и он ощущал себя частью дома, частью семьи. А здесь мы постоянно заняты, мы постоянно на работах, гонка на выживание за эти деньги, и ребёнок очень часто сам предоставлен себе. Ему 9 лет, но он уже давно у меня самостоятельно и со школы приходит, и на тренировки вечером идет, с тренировок вечером приходит. Когда он злится или что-то там такое происходит, он всегда плачет и говорит: «я уеду в Донецк, там было хорошо»

– Чи можете ви, чи ваш чоловік взяти участь у виборах мера Києва?

Оксана Філобокова: нет, конечно.

– А чи хотіли би?

Оксана Філобокова: конечно, хотела бы. Я здесь живу, я же вижу состояние дорог, я же вижу наши застройки, которые как грибы растут, в них нет ни школы, ни садика. Если такое допускается со стороны городских властей, почему я не могу высказать своё мнение? Но, к сожалению, такого варианта у меня нет.

– Якби перед вами зараз був президент чи прем’єр-міністр, назвіть йому три основні проблеми, які терміново треба зараз вирішити для переселенців.

Я даже зарегистрировалась в программе «Доступное жилье». Чтоб вы понимали, я 4698-я

Оксана Філобокова: Это жильё. Когда моего мужа сократили, это было 2 года назад, и у меня с работой было не очень, становился вообще выбор – оставаться здесь или возвращаться домой. Зная мою позицию, я же есть в соцсетях, что я поддерживаю патриотические проекты и ветеранские проекты – очень просто увидеть, чем я живу все годы. Зная об этом, возвращаться туда, это называется «смерти подобно». Поэтому, когда вот стал такой вопрос, я в таком шоке была, я не понимала, что мне делать. Я даже зарегистрировалась в программе «Доступное жилье». Чтоб вы понимали, я 4698-я.

– Що Міністерство соціальної політики може порадити в такому випадку?

Це невдала історія, тому що санаторії мають працювати як санаторії. В іншому разі вони вмирають

Олеся Цибулько, керівник експертної групи Директорату соціальних послуг та інтеграції при Міністерстві соціальної політики: Коли було найбільше переміщення, осіб розселяли по санаторіях, і німецька сторона надала тимчасові будиночки, які розмістили в декілька містах. Це Харків, Дніпро, Запоріжжя і Кривий Ріг. Але вони рахувалися як тимчасові споруди, які мають за два-три роки вже бути знесені. Якщо брати історію санаторіїв, то це не дуже вдала історія, тому що, дійсно, тоді були активні бойові дії, люди виїжджали з-під обстрілів і було потрібно терміново розміщувати їх. Але чому це невдала історія, тому що насправді всі санаторії знаходяться на господарському розрахунку, вони мають працювати як санаторії для того, щоб заробляти кошти. В іншому разі санаторії просто вмирають. З комунальними послугами також була своя історія, тому що санаторії як юридичні особи мали сплачувати по вищому тарифу, ніж ці для фізичних осіб. Вони почали виставляти рахунки внутрішньо переміщеним особам.

– Десь що залишилися люди, які мешкають в санаторіях?

Олеся Цибулько: залишились. Найкращий вихід для людей, які там проживають – це там не проживати насправді, тому що також є питання, що деякі не дуже вдалі місця компактного проживання, там маргіналізуються люди, тому що вони живуть фактично на оцю допомогу переселенцям. Деякі з них дійсно працюють і намагаються якось вижити, а деякі є випадки, коли, наприклад, хтось там навіть не живе, живе в іншому місці, але застовпив за собою місце, розраховуючи на те, що цим категоріям в першу чергу дадуть житло. Тобто там настільки різні історії і не можна сказати, що якась з них вдала.

Дуже невелика кількість квартир, які були закуплені: частину коштів давав державний бюджет, частину місцева влада, і вони були в комунальній власності

Єдине, що більш-менш нормально працювало, це оці місця компактного проживання, ці тимчасові домівки, які надала німецька сторона. Десь у 2016 році було створено Міністерство тимчасово окупованих територій. І от саме після його створення почалось питання, що за це тепер відповідає Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. Ми навіть напрацювали законопроект щодо тимчасового або постійного житла для внутрішньо переміщених осіб. На жаль, тодішній міністр не був зацікавлений в його просуванні. І після того я звільнилася з цього міністерства і пішла працювати до міністерства соціальної політики. Там було єдине тимчасове житло, яке надавалося тільки в деяких містах типу Маріуполь, Покровськ, Кривий Ріг. І це дуже невелика кількість квартир, які були закуплені: частину коштів давав державний бюджет, частину давала місцева влада і вони були в комунальній власності і надавали житло внутрішньо переміщеним особам. Але це дуже незначна кількість.

Протест ТПО під урядом, лютий 2018 року
Протест ТПО під урядом, лютий 2018 року

У нас є Український фонд соціальних інвестицій, який отримав міжнародні гранти, і там теж в декількох містах вони реконструювали гуртожитки та протягом 2018- 2019 року мають здати їх в експлуатацію і надати житло внутрішньо переміщеним особам.

– Люди отримують їх у власність, це буде їхнє житло?

Олеся Цибулько: Ні, вони будуть просто в ньому проживати, з невеликою сплатою комунальних послуг, оренди – але вона чисто символічна.

– ​А у Києві щось таке є?

Олеся Цибулько: Ні, в Києві немає. це 5 областей: в самій Донецькій (у Луганській немає), Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській і Львівській.

Також те, що робило Мінсоцполітики, це постанова 280 і внесені зміни до 719 постанови щодо житла для учасників АТО, які є внутрішньо переміщеними особами. 719 постанова говорить про тих, хто загинув, та осіб з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, що вони отримають компенсацію, чи оберуть собі житло і можуть купити на вільному ринку, яке в межах розрахованої суми компенсації, та яке вважають за потрібне. І друге, 280 постанова – для всіх учасників АТО, які є внутрішньо переміщеними особами. Це люди, які дійсно виїхали і не можуть повернутися на тимчасово окуповану територію при будь-яких умовах, тому що їм просто там загрожує смерть ,того що вони воювали за Україну. Єдине що погано – дійсно недостатнє фінансування.

Юлія Кішенко, голова правління благодійного фонду «Восток SOS»: Зараз, коли до нас звертаються (це дуже рідкісні випадки), є база, пропонують люди житло, але в селах. Це не дуже гарний варіант, але іноді люди обирають спеціально, нам телефонують, кажуть: «Ми хочемо поїхати в село жити, і таке буває. Але це дуже рідко зараз.

– В селі господарі цих будинків пропонують безкоштовне житло?

Юлія Кішенко: Так. І навіть у минулому році пропонували, наприклад, ОТГ новостворені або сільради помешкання в селищах, з яких молодь повиїжджала, але є і школи, і садочок, можливо там працювати на фермерських господарствах, такий спосіб життя сільський вести. І навіть казали, що будуть там підйомні давати, допомагати адаптуватися, але приїжджайте, живіть там з дітками, наприклад, сім'ям, де багато дітей. Житло, звісно, зараз нагальне питання, яке потрібно вирішувати більш глобально на державному рівні.

Ярослав Пілунський, керівник проекту «Жовтий автобус»: Наша целевая аудитория – подростки, потому что блокировка сознания боевой пропагандой на взрослого человека воздействует гораздо разрушительнее, чем на подростка, который еще не связан государственными социальными связями, они еще занимаются своей личной жизнью. И это как способ спасти в первую очередь подростков, сохранить им критическое мышление и дать возможность пути, который отличается от того пути, который выстроен еще советской системой в прифронтовых местах, городах Донбасса, где выбор небольшой. То есть просто проложить мостик, гражданский и медийный, к сознанию.

Удивляются родители их, когда видят результат на экране, что происходит с их детьми. У нас была короткая Новоайдарская история с мальчиком, которого тролила вся школа-интернат. Мальчик играл Чарли Чаплина. Мы разыгрывали сцену про Мерлин Монро, Чарли Чаплина и Джокера. Это был любовный треугольник. Мальчик, который играл Чаплина, на него в школе постоянно набрасывались хулиганы. А по сюжету этот мальчик должен был бросать Джокера, которого играл главный хулиган школы, приемом айкидо. И мальчик 40 дублей бросает главного хулигана школы и происходит трансформация образа прямо у нас на глазах.

Учасники одного з таборів «Жовтого автобуса», 2017 рік
Учасники одного з таборів «Жовтого автобуса», 2017 рік

Девочка, которая Мерлин Монро, которая вначале на него смотрела искоса, начала на него смотреть совсем по-другому. Эта девочка из очень бедной семьи, она училась в школе на территории ДНР. И она каждое утро на лодке переплывала на ту сторону. Ее уговорили, чтобы она оставалась на территории, но семья очень бедная. И девочка во время проекта, глядя в монитор, увидела, что она вообще-то красавица. А хулиганы, которые являются главными хулиганами школы, целая банда, им не было времени за угол школы ходить курить, потому что они были увлечены работой.

Преподаватели нам говорят: Вы вообще понимаете, кого вы собрали? А мы собрали харизматов, которым просто нет применения, применения их энергии, поэтому они хулиганы

И сами преподаватели нам говорят: Вы вообще понимаете, кого вы собрали? А мы собрали харизматов, которым просто нет применения, применения их энергии, поэтому они хулиганы. На самом деле это просто харизматичные личности.

А наши далекие планы – это деокупация Крыма. А там, когда появятся украинские флаги в Крыму, только начнется самая сложная работа по реабилитации гражданского населения. Это собственно наша дальняя цель, миссия, в которую мы стараемся включить и бизнес, и всех, кто связан с кинематографом. Для меня самого было открытием, что многие люди, профессионалы, не знают, чем помочь, куда себя применить.

Сюзан Косінскі Фрітц, директор Місії USAID в Україні, Білорусі та Молдові: Якщо ми говоримо про гуманітарну допомогу, то вона надається особливим підрозділом USAID, це особливе бюро, яке має назву Бюро з надання екстреної допомоги за кордоном (OFDA). Над гуманітарною допомогою працює саме цей підрозділ USAID та інша наша програма, яка називається «Food for Peace», або «Продовольство задля миру». Від початку надання цієї допомоги потерпілим від конфлікту на Сході України загальна вартість цих програм склала 87 млн доларів США і я підкреслюю, що тут маються на увазі лише програми гуманітарної допомоги. Тобто тут ми говоримо про допомогу у сфері захисту, надання притулку, забезпечення послуг у сфері постачання питної води, продуктів, надання засобів гігієни та санітарії, координацію заходів гуманітарної допомоги, також допомогу у сфері сільського господарства та харчової чи то продовольчої безпеки.

Коли ми говоримо про заходи у сфері захисту населення, це і психосоціальна підтримка також, то в першу чергу мова йдеться про найбільш незахищені соціальні групи потерпілих від конфлікту – це діти та старі люди. Тепер, якщо ми перейдемо до програм у сфері стабілізації, цим також займається окремий підрозділ USAID, це Бюро з Ініціатив Перехідного Періоду (OTI). Ці програми фактично згруповані під одним проектом, який ми називаємо «Українська ініціатива з Розбудови Громадської Довіри». Ці програми, які впроваджуються по лінії OTI, передбачають допомогу у створенні мережі організацій та окремих осіб, лідерів думок, які налаштовані на реалізацію реформ. За цей час загальна аудиторія цих програм, включаючи громадських активістів, громадські організації, охоплені програмою, сягнула близько 9 тисяч осіб.

А якщо ми говоримо про загальну аудиторію, тобто тих громадян, які були охоплені цими заходами, вона склала близько 330 тисяч громадян. І це одна з тих програм, якими ми пишаємося і які вважаємо дуже ефективними, і які мають принести дійсно нове життя на Схід України.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG