Олександра Полякова
Хоспіс для самотніх літніх людей працює на окупованій території. Як там живеться, та хто його утримує? Радіо Донбас.Реалії розповідає про будні унікального закладу, куди навіть готові допомогти дістаються з ризиком для себе.
Село Греково-Олександрівка Бойківського (до декомунізації Тельманівського) району Донецької області – це глибокий тил окупованої території. Щоб сюди доїхати, потрібно не лише перетнути КПВВ, а й подолати сорок кілометрів підконтрольною російським гібридним силам землею. Саме тут розташований заклад, де допомагають важко хворим або просто самотнім літнім людям.
У двоповерховій будівлі постійно перебувають близько 100 бабусь і дідусів, які залишились без близьких. Місцеві лікарні не мають ресурсів їх утримувати, а розвинутої мережі хоспісів в окупації нема, розповідає волонтер на умовах анонімності.
У «республіці» різко знизилося забезпечення медикаментами та продуктами харчування у стаціонарах. Навіть в дитячих садках, а в лікарнях – «і подавно»
«Цей притулок-хоспіс – єдиний вихід, щоб гідно померти тим, хто тяжко хворий, самотній і без грошей – або дожити достойно свої роки тим, хто не паліативний хворий, а просто літній, у притулку є й такі. У «республіці» різко знизилося забезпечення медикаментами та продуктами харчування у стаціонарах. Навіть в дитячих садках, а в лікарнях – «і подавно». Тримати самотніх, хворих людей ніхто не хоче», – пояснює співрозмовник.
Часто бабуся чи дідусь чекають, що ось перед Новим роком, чи перед Великоднем відкриються двері і донька або син заберуть в рідну оселю
Хоспіс утримує Православна церква України, діяльність якої окупаційна адміністрація на своїй території де-факто заборонила (релігійні громади мали «перереєструватися» за неіснуючими законами). Допомогу священики збирають на підконтрольній території, а волонтери везуть її в ОРДЛО.
«Найжахливіше, це коли діти кидають своїх рідних батьків напризволяще. Часто бабуся чи дідусь чекають, що ось перед Новим роком, чи перед Великоднем відкриються двері і донька або син заберуть в рідну оселю тих, хто народив тебе на світ Божий. Адже за двадцять років я бачив всього декілька випадків, коли діти або внуки повертали своїх батьків з нашого хоспісу», – каже архієпископ Донецький і Маріупольський ПЦУ Сергій Горобцов. Сам він не може потрапити на окуповану територію.
Допомогу збирають на підконтрольному боці та передають з волонетрами, які їдуть як місцеві жителі – про волонетрську діяльність краще не заявляти, оскільки вже два роки як всі гуманітарні місії, крім Червоного Хреста, видворені з Донецька. На окупованій території заарештовують навіть умовно «ДНРівських» волонтерів і громадських активістів, «їх викликають на допит і не відпускають», говорить анонімно людина, що відвідує хоспіс. Що ж до релігійних організацій, то, наприклад, до «неперереєстрованих» євангелистів і баптистів регулярно приходять з обшуками і затримують.
У хоспісі працюють 2 медсестри та лікар. Притулок працює вже 17 років. Він не був державною установою і до війни. Зараз, крім прихожан ПЦУ з вільної території, йому допомагає благодійний фонд Eleos-Ukraine. Також, акцію для допомоги літнім людям в ОРДЛО влаштувала художниця Олеся Вакуленко.
«В нас працює юрист, який робить перепустки, для людей похилого віку з хронічними захворюваннями, переважно онкозахворюваннями, яких ми вивозили на українську територію. Вони мали можливість безкоштовно потрапити до Києва на обстеження. Залишитися тут або повернутися назад до дому», – розповідає голова правління Eleos-Ukraine Сергій Дмитрієв.
Притулок опалюється вугіллям. Купувати його доводиться в ОРДЛО. Як і іншу «великогабаритну» допомогу. «Все, що ми привозимо як фізичні особи, які там проживають, – це від 2 до 6 сумок, тобто те, що поміщається в багажник машини, все інше купується там», – говорить Сергій Дмитрієв.
«Літніх людей годують переважно мівіною. Її збирають в необмежених кількостях, бо це те, що може дати вуглеводи. Про овочі та м'ясо взагалі нічого говорити. На території «республіки» все дешевше, тому простіше зібрати кошти і купити. А якщо перевозити медикамети... важко, бо це все нелегально, підпільно йде. І через Україну і через «ДНР», тому що всюди потрібно домовитись», – розповідає волонтер, що бажає не називати свого імені. Приблизний бюджет утримання хоспісу – 600 тисяч гривень. Це не така уже й велика сума, каже волонтер, якщо розрахувати її на 100 людей, то на день виходить приблизно 16 грн.
Попри скрутні умови, співробітники хоспісу намагаються створювати для самотніх літніх людей більш-менш домашню атмосферу. Сергій Горобцов каже, що священики, волонтери та всі, хто працює в закладі, до останнього подиху стали для покинутих батьків і дітьми, і онуками. «Разом зустрічаємо Різдво, співаючи колядки, причащаємося під час літургії і всім притулком сумуємо, коли в останню путь проводжаємо наших дорогих і вже до серця близьких братів і сестер», – каже він.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАСС.РЕАЛІЇ:
(Радіо Донбас.Реалії працює по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите).
